1. Основні структурні елементи правової норми та їх характеристика

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми. Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

— він визначає коло відносин, які регулюються правом;

— встановлює умови дії норми;

— вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

— конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

• визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному:

— вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

— визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

— характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

— визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

• характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

Санкція:

— забезпечує реалізацію диспозиції;

— визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

— забезпечує повноваження порушених прав;

— забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

• має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

Наприклад, в ст. 147 Кодексу законів про працю України вказується (п.1): “За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення”.Цю статтю з позицій логічної структури правової норми можна сформулювати так: якщо працівник допустить порушення трудової дисципліни .(гіпотеза), то власник має право застосувати до нього згідно з трудовим законодавством — статутами і положеннями про дисципліну (диспозиція) — тільки один з таких видів стягнення: 1)догана; 2) звільнення (санкція).

Спадкування за законом та заповітом

Спадкове право - сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування.Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадковим майном, або спадщиною. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а оголошення його померлим набирає законної сили після відповідного рішення суду. Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спадкування, за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце в тих випадках, коли:

заповіту немає; заповіт визнано недійсним; спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися прийняти її.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкоємця; день, коли набирає чинності рішення суду про оголошення особи померлою.

Спадкодавцями можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи. Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено дві черги спадкоємців. До першої черги належать:-діти (в тому числі усиновлені);-дружина та батьки (усиновлювачі) померлого;-дитина померлого, яка народилася після його смерті;-онуки і правнуки, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем.

До другої черги належать:-брати і сестри померлого;-дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері.Окрім цього, до гурту спадкоємців за законом належать утриманці, тобто непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті

До заповіту Цивільний кодекс України встановлює відповідні вимоги.

Оскільки заповіт - це не договір, а односторонній правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлюються такі ж умови його дійсності, як до будь-якого договору, а саме:

-заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;-заповіт повинен бути складений у формі, що визначена законом;-зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.

Заповіт повинен бути укладений в письмовій формі, де зазначаються місце й час його укладення. Заповіт має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може бути підписано іншою особою, при цьому робиться помітка про причини, через які громадянин не зміг сам зробити підпис. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Після відкриття спадщини державна нотаріальна контора за місцем її відкриття чи за місцезнаходженням спадкового майна вживає заходів з охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи за законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шестимісячного терміну від дня відкриття спадщини.