4.Класифікація злочинів

1. Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності - на закінчені і незакінчені тощо. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне, і практичне значення . Кримінальні кодекси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності) Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо т я ж к і. Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 передбачає й її формальний критерій - певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості - покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочинів - покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких - покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі. наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості Звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочинів невеликої і середньої тяжкості Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі

5 Демократія

Демокра́тія - це форма організації та здійснення суспільно-дежавих відносин, що грунтуються на визнанні народу джерелом влади,проголошенні та забезпеченні принципи рівноправності людини та громадянина,створені умов для їх реальної участі в правлінні суспільними і державними справами.

6 Заробітня плата

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Білет №13.

1. КЛАСИФІКАЦІЯ СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ ДЕРЖАВИ: 1.ПОЛІТОЛОГІЧНІ і СОЦІОЛОГІЧНІ (Теорія солідаризму• • Теорія держави загального благоденства-• Теорія плюралістичної демократії• Теорія еліт• Теорія конвергенції• Технократична доктрина• Теорія модернізації (модернізму)• Теорія національної держави• Фашистська доктрина) , 2. ЮРИДИЧНІ (теорія правової держави,теорія соціальної держави, теорія соціально-правової держави) Взагалі, XX ст. дало низку наукових концепцій сучасної держави, що обумовлено політичними процесами, які відбуваються в ній. Так, специфічний шлях розвитку державності деяких країн Азії та Африки (державна влада тут була узурпована партійною верхівкою) породив наукову концепцію так званої перехідної державності (є державність, що виникає в ході національно-визвольної боротьби незалежних народів і спирається на різнотипні виробничі відносини. У подальшому, в міру переваючого розвитку пануючої форми власності (тут уже формаційний критерій), подібні держави повинні приєднатися до певного історичного типу держави — капіталістичної або соціалістичної.) Концепція держави «загального благоденства» (Дж.Мюрдаль, Дж. Стречи та ін.) висунута у середині XX ст. щодо розвинутих капіталістичних держав (так званих «максимальних» держав). Ця теорія стала противагою, антиподом концепції держави «нічного сторожа» («мінімальної» держави), що відстоювала невтручання держави в економічну сферу, у відносини робітника та підприємця, у соціальні питання. Теорія «конвергенції» набула популярності наприкінці 50-х років XX ст. (П. Сорокін, Дж. Гелбрейт та ін.). Відповідно до цієї теорії в умовах науково-технічної революції (НТР) втрачається відмінність між капіталістичною та соціалістичною державами, відбувається їх зближення шляхом запозичення одна у одної позитивних рис, створюється «єдине постіндустріальне суспільство». Ця теорія протистояла марксистсько-ленінській теорії про відмирання держави і переростання соціалістичної держави в суспільство комуністичного самоврядування. В сучасних умовах, коли змінюється соціально-правова характеристика буржуазних держав, коли колишні «соціалістичні» держави, у тому числі Україна, стали на шлях формування громадянського суспільства і побудови правової держави, виникла концепція майбутніх буржуазних і соціалістичних держав — держави соціальної демократії, соціальної правової держави.

2. Фінансовий контроль – одна з найважливіших функцій державного управління. Його призначення полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи. Об’єктом фінансового контролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів на цілі економічного і соціального розвитку.

Залежно від характеру взаємовідносин і суб'єкта контролю фінансовий контроль можна поділити на внутрішній і зовнішній. При внутрішньому контролі суб'єкт і об'єкт належать до однієї системи, а при зовнішньому суб'єктом контролю виступає орган, що не належить до тієї ж системи, що й об'єкт. Внутрішній фінансовий контроль - це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи як за власною фінансовою діяльністю, так і за фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є складовою управління організацією і тому провадиться на її розсуд на основі рішень даної організації. Зокрема, внутрішнім контролем можна назвати внутрішній аудит.

Відповідно, зовнішній контроль здійснюється стороннім органом, уповноваженим на проведення компетентних дій у сфері перевірки стану додержання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансових відносин. У його проведенні беруть участь як органи загальної компетенції, так і спеціальної у сфері фінансових відносин.

За часом проведення фінансовий контроль поділяється на попередній, поточний та наступний. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формування й використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов'язані, відображаючи тим самим безперервний характер контролю.

Функції фінансового контролю поширюються на економічну діяльність усіх ланок народного господарства. За організаційними формами фінансовий контроль в Україні поділяють на державний, муніципальний, незалежний і контроль власника.

Державні органи, які здійснюють функції економічного контролю, такі: Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство праці України, Міністерство статистики України, Національний банк України.

Спеціалізовані органи контролю – Державний комітет України по стандартизації, метрології та якості продукції (Держстандарт України), Державна інспекція України по захисту прав споживача, Державна інспекція України по контролю за цінами, Державна Податкова Служба

Муніципальний контроль – місцеві Ради народних депутатів та їх комісії.

Незалежний контроль – аудиторський, створюється на госпрозрахункових засадах.

Контроль власника – внутрішньосистемний, внутрішньогосподарський.

3. Цивільні зобов'язання є найбільш поширеним видом цивільно-правових відносин. Люди щоденно вступають між собою чи з організаціями в цивільно-правові відносини, які називаються зобов'язально-правовими. Сферою зобов'язально-правових відносин є виробництво і продаж товарів, побутове обслуговування населення, будівництво, транспортні послуги та ін.

Зобов'язанням вважаються правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, — або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Більшість зобов'язань виникають з договорів. Проте зобов'язання можуть виникати і з інших правомірних дій: адміністративних актів, рятування та охорони майна третіх осіб, знахідки чужого майна або скарбу та ін. Зобов'язання можуть також виникати з неправомірних дій: внаслідок знищення, пошкодження або привласнення чужого майна, заподіяння шкоди здоров'ю громадянина, що потягло за собою втрату заробітку, заволодіння знахідкою, безпідставне набуття майна. Отже, підставами виникнення зобов'язань є два види дій: правомірні й неправомірні.

Суб'єктом зобов'язання може бути правосуб'єктна фізична чи юридична особа. Сторона, яка має право вимагати від другої сторони виконання якоїсь дії, називається кредитором, а сторона, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора, — боржником. Сторони у зобов'язанні називаються ще контрагентами.

Зобов'язання, коли одна сторона має тільки право і не несе ніяких обов'язків, а друга несе тільки обов'язки і не має ніяких прав, називаються односторонніми. Такі відношення складаються: при договорі позики, в якому позикодавець має тільки право вимагати повернення позичених грошей і не несе ніяких обов'язків, а в позичальника є тільки обов'язок повернути позичені гроші й немає ніяких прав; при позадоговірному заподіянні шкоди, коли потерпілий має лише право вимагати відшкодування завданих збитків, а заподіювач зобов'язаний відшкодувати завдані ним збитки і не має ніяких прав. Але в більшості випадків у зобов'язанні кожна сторона має не тільки права, а й несе певні обов'язки.

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог, передбачених у правових актах, а за відсутності таких — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з договором або законом неустойкою, заставою, завдатком і поручительством

4. Під складом злочину мають на увазі сукупність передба-чених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Об'єктом злочину –те,на що завжди посягає злочин., можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.Обэкт злочину визначаэться тими сусп.відносинами або сусп.цінностями, що охороняються кримінальним законом. Від обєкта треба відрізняти предмет, під яким розуміють матеріальні речі, що мають певні властивості або обсяг чи характер(зміст) певної інформації. Предмет злочину, що існує поряд з об'єктом, є самостійною факультативною ознакою складу злочину.За предметом розрізняють окремі склади злочину , оскілтки предмет обовязково вказується у диспозиції статей ККУ. Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною. Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди завдають шкоди. Якщо шкода, завдана об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету лочину внаслідок суспільне небезпечного посягання насамперед завдається фізичної шкоди, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті.

5.Норми працi - норми виробiтку, часу, обслуговування, чисельностi - встановлюються для працiвникiв вiдповiдно до досягнутого рiвня технiки, технологiї, органiзацiї виробництва i працi.

6.Конфіскація майна - додатковий вид покарання, який полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави

всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності.

Білет№14.

1. Фінансове право – сукупність правових норм, що регу-люють суспільні відносини у сфері збирання, розподілу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування коштів із метою забезпечення виконан-ня покладених на ці органи завдань і функцій. Що ж до предмета регулювання фінансового права, то його скла-дають відносини, що виникають у процесі становлення: бюджетної системи України, порядку розподілу доходів і видатків між її ланками; порядку готування, прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; визначення системи оподаткування, видів і розмірів податків, зборів та інших обов’язкових плате-жів до бюджету. Предмет регулювання фінансового пра-ва становлять: бюджетна система України, порядок роз-поділу доходів і видатків між її ланками; порядок готу-вання, прийняття й виконання Державного бюджету Ук-раїни та місцевих бюджетів; система оподаткування, ви-ди, розміри і строки сплати податків, зборів та інших об-ов’язкових платежів до бюджету; засади створення фі-нансового, грошового, кредитного та інвестиційного ри-нків; порядок державного фінансування та кредитуван-ня, утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу цінних паперів, їх види і типи.

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

2. Правова держава – це така держава, в я кий існує поділ влад на законодавчу, виконавчу та судову, існує верховенство громадянського суспільства і представника, парламенту над державою і її апарату.

Правова держава здійснює юридичне закріплення основних прав і свобод в основному законі – Конституції, і фактично забезпечує виконання всіх законів.

В основу правової держави покладено рівність державної влади, громадянина і суспільства, їхня правова рівність перед законом.

В правовій державі існує принцип уседозволеності: особі дозволяється робити все те, що прямо не заборонено законом, а державі – все, що прямо вказано в законі.

В правовій державі забезпеч. принцип гласності, можливість утвор. політ. партій, їх легалізації і відносна свобода засобів інформації.

В правовій державі є наявність нагляду за здійсненням законів і режимом законності.

3. Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу.Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи,

яка знайшла загублену річ.Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності

на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має правовимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати поверненнязагубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка їїзнайшла, міліції або органові місцевого самоврядування

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масовоїінформації.

Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок убанку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сумапереходить у власність територіальної громади, на території якоїбуло знайдено транспортний засіб.

Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

4. Кримінальна відповідальність – правова оцінка державою в особі уповноважених органів злочинного діяння.

Кримінальний закон виокремлює дві вікові категорії кримінальної відповідальності: загальну і знижену.

Загальний вік кримінальної відповідальності – з 16 років( ч.1 ст.22 КК)

Знижений вік кримінальної відповідальності встановлено із 14 років за злочини, вичерпний перелік яких наведено в ч.2 ст.22 КК. До них належать: умисне вбивство, зґвалтування, крадіжка, грабіж, вимагання, хуліганство та інші злочини, що представляють небезпеку.

Знижений вік кримінальної відповідальності визначається трьома критеріями: 1) можливістю усвідомлювати вже в 14 років суспільну небезпеку 2) поширеністю багатьох з цих злочинів саме серед підлітків 3) великою сусп. Небезпекою(тяжкістю) цих злочинів.

5.Форма державного устрою - це спосіб організації владної-територіальної цілісності держави, що проявляється в розподілі держави на складові частини й розподілі влади між ними і його керуючим центром.

6.Секретний заповіт- посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особистий підпис заповідача.

Білет№15