§ 1. Суд і підсудність

Здійснення правосуддя судом

1. У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.

2. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається.

1. Положення щодо здійснення правосуддя виключно судами закріплено на кон­ституційному рівні (ст. 124 Конституції України) і деталізовано у процесуальному законодавстві та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».

Функція правосуддя у кримінальному провадженні полягає у розгляді і вирішенні по суті правових конфліктів, що виникають у суспільному житті з приводу вчинення кримінальних правопорушень. Її зміст становить розгляд у судових засіданнях кри­мінальних справ і застосування встановлених законом видів покарань щодо осіб, які винні у вчиненні кримінальних правопорушень, або у виправданні невинних. Функція правосуддя належить до основних кримінально-процесуальних функцій і є підґрунтям такої засади кримінального провадження, як змагальність (див. коментар до ст. 22 КПК), та низки інших засад кримінального провадження.

Правосуддя як функція судової влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. У кримінальному провадженні правосуддя здій­снюють професійні судді та, у визначених законом випадках, присяжні в рамках відпо­відних судових процедур. Суддею є громадянин України, який відповідно до Конститу­ції України та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, перед­бачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

Підстави та порядок утворення і ліквідації судів, а також наділення професійних суддів та присяжних відповідним правовим статусом визначаються ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Інші органи та посадові особи не мають повноважень на здійснення правосуддя, а прийняті ними рішення не мають правової сили судових рішень.

Тільки суду належить право визнати особу винною у вчиненні злочину і піддати її кримінальному покаранню (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, уста­новлену законом.

Правила здійснення правосуддя у кримінальному провадженні встановлюються КПК на основі приписів Конституції України та з урахуванням положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».

2. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається. У широкому значенні це означає, що судова влада в особі своїх органів - судів не може ухилитися від здійснен­ня правосуддя у кримінальному провадженні. У вузькому значенні це означає, що суд, якому підсудне відповідне кримінальне провадження, не вправі відмовитися від су­дового розгляду і ухвалення відповідного судового рішення. Ці положення базуються на тому, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції України) і випливає із низки засад кримінального провадження, зокрема, законності (див. коментар до ст. 9 КПК), рівності перед законом і судом (див. коментар до ст. 10 КПК), доступу до правосуддя та обов'язковості судо­вих рішень (див. коментар до ст. 21 КПК), забезпечення права на оскарження про­цесуальних рішень, дій чи бездіяльності (див. коментар до ст. 24 КПК).

Стаття 31

Склад суду

1. Кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється професій­ним суддею одноособово, крім випадків, передбачених частинами другою, третьою та дев'ятою цієї статті.

2. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчи­нення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів.

3. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у скла­ді трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх об­винувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд.

4. Кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіаль­но судом у складі не менше трьох професійних суддів, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, при цьому кількість суддів має бути непарною.

5. Кримінальне провадження в касаційному порядку здійснюється колегіаль­но судом у складі не менше трьох професійних суддів, крім випадків, передбаче­них частиною дев'ятою цієї статті, при цьому кількість суддів має бути непарною.

6. Кримінальне провадження у Верховному Суді України здійснюється коле­гіально судом у складі, передбаченому частинами першою та другою статті 453 цього Кодексу.

7. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснює суд у такому самому кількісному складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

8. Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретного кримінального провадження визначається у порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 цього Кодексу.

9. Кримінальне провадження стосовно осіб, зазначених у пунктах 1,2 та 3 части­ни другої статті 2 Закону України «Про державну службу», Голови Верховної Ради України, його першого заступника чи заступника, Прем'єр-міністра України, Гене­рального прокурора України, його першого заступника чи заступника, Голови Кон­ституційного Суду України, його заступника чи судді Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, його першого заступника, заступника чи судді Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, їх заступників чи суд­дів вищих спеціалізованих судів, Голови Національного банку України, його першо­го заступника чи заступника, члена Ради національної безпеки і оборони України, а також осіб, посади яких згідно із статтею 6 Закону України «Про державну службу» віднесені до посад державної служби підгруп 1-1,1-2,1-3, здійснюється:

   1. в суді першої інстанції - колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, а у разі здій­снення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передба­чено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого-судом присяж­них у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, та трьох присяжних;

   2. в апеляційному порядку - колегіально судом у складі п'яти професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше семи років;

   3. в касаційному порядку - колегіально судом у складі семи професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше десяти років.

У разі якщо в суді, який згідно з правилами підсудності має здійснювати кри­мінальне провадження, неможливо утворити склад суду, передбачений цією частиною, кримінальне провадження здійснює найбільш територіально набли­жений суд, в якому можливо утворити такий склад суду.

10. Кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи об­винувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касацій­ному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здій­снюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

У разі якщо таке кримінальне провадження має здійснюватися судом коле­гіально, головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповно­важений згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснен­ня кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

1. Правосудця у кримінальному провадженні може здійснюватися як судом коле­гіально, так і суддею одноособово. Склад суду, тобто коло осіб, які уповноважені здійснювати судове провадження, розрізняється залежно від судової інстанції, кате­горії злочину, а також особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Недодержання положень цієї статті щодо складу суду належить до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону (див. коментар до ст. 412 КПК). Якщо судове рішення ухвалено незаконним складом суду, воно у будь-якому разі підлягає скасуванню судом вищої інстанції згідно із п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК.

першого заступника чи заступника. Прем'єр-міністра України, Генерального проку­рора України, його першого заступника чи заступника. Голови КСУ, його заступника чи судді КСУ, Голови ВСУ, його першого заступника, заступника чи судді ВСУ, голів вищих спеціалізованих судів, їх заступників чи судців вищих спеціалізованих судів, Голови НБУ, його першого заступника чи заступника, члена Ради національної без­пеки і оборони України, а також осіб, посади яких згідно із ст. 6 ЗУ «Про державну службу» віднесені до посад державної служби підгруп 1-1,1-2,1-3, в касаційному по­рядку справа розглядається колегіально судом у складі семи професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше десяти років.

6. Кримінальне провадження у ВСУ здійснюється колегіально судом, щодо складу якого ст. 453 КПК встановлені спеціальні правила (див. коментар до ст. 453 КПК):

-справа про перегляд судового рішення з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відпові­дальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення по­карання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, розглядається на засіданні Судової палати у кримінальних справах ВСУ, яке є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Судової палати у кримінальних справах ВСУ;

• справа про перегляд судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною між­народних зобов'язань при вирішенні справи судом, розглядається на спільному засі­данні всіх судових палат ВСУ, яке є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу ВСУ, визначеного законом.

  7. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами (див. коментар до статей 459-467 КПК) здійснює той же суд, який ухвалив рішення, що переглядається (див. коментар до ст. 33 КПК), у такому самому кількісному (але не персональному) складі, в якому вони були ухвалені. Тобто якщо у відповідній інстанції справа розгля­далася суддею одноособово, перегляд за нововиявленими обставинами також має здій­снюватися одноособово. Якщо справа розглядалася колегіально, її перегляд також має здійснюватися колегіально у такому ж кількісному складі суду або суду присяжних.

  8. Визначення судді або колегії суддів для конкретного судового провадження здій­снюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом імовірності, який ураховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборон)' брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухвален­ні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень (про авто­матизовану систему документообігу суду див. коментар до ст. 35 КПК).

  9. Спеціальний склад суду залежно від особи, стосовно якої здійснюється кримі­нальне провадження, встановлюється для таких категорій осіб:

• осіб, зазначених у пп. 1, 2 та 3 ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про державну службу», Голови BP України, його першого заступника чи заступника, Прем'єр-міністра України, Гене­рального прокурора України, його першого заступника чи заступника, Голови КСУ, його заступника чи судді КСУ, Голови ВСУ, його першого заступника, заступника чи судді ВСУ, голів вищих спеціалізованих судів, їх заступників чи суддів вищих спеці-

алізованих судів, Голови НБУ, його першого заступника чи заступника, члена Ради національної безпеки і оборони України, а також осіб, посади яких згідно із ст. 6 ЗУ «Про державну службу» віднесені до посад державної служби підгруп 1-1,1-2,1-3;

- неповнолітніх.

Здійснення кримінального провадження стосовно осіб, зазначених у пп. 1, 2 та З ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про державну службу», Голови BP України, його першого заступника чи заступника, Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, його першого заступника чи заступника, Голови КСУ, його заступника чи судді КСУ, Голо­ви ВСУ, його першого заступника, заступника чи судді ВСУ, голів вищих спеціалізо­ваних судів, їх заступників чи суддів вищих спеціалізованих судів, Голови НБУ, його першого заступника чи заступника, члена Ради національної безпеки і оборони Укра­їни, а також осіб, посади яких згідно із ст. 6 ЗУ «Про державну службу» віднесені до посад державної служби підгруп 1-1,1-2,1-3, здійснюється у спеціальному складі суду з огляду на важливе соціальне, правове і політичне становище, які вони займають у державі. Щодо деяких з них гл. 37 КПК разом з тим передбачено особливий порядок кримінального провадження. Виконання вказаних вимог закону щодо складу суду може становити деякі складності, особливо у місцевих судах. Тому встановлюється правило, згідно з яким у разі якщо в суді, який згідно з правилами підсудності має здійснювати кримінальне провадження, неможливо утворити склад суду, визначений для розгляду, кримінальне провадження здійснює найбільш територіально наближений суд, в якому можливо утворити такий склад суду. Це правило діє для судів першої і апеляційної інстанції: для судів першої інстанції це буде найбільш територіально на­ближений місцевий суд у межах відповідної області, АРК, міст Києва і Севастополя; для судів апеляційної інстанції - відповідний апеляційний суд сусіднього регіону.

10. Установлені КПК України особливості кримінального провадження щодо роз­гляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінального провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень є складовими впровадження у кримінальне про­цесуальне право України ювенальної юстиції.

Коло суддів, уповноважених на здійснення кримінального провадження стосов­но неповнолітніх, порядок набуття ними таких повноважень і особливості право­вого статусу визначаються згідно із ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ч. З ст. 18 цього Закону у місцевих загальних судах та апеляційних судах областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим діє спеціалізація зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів цього суду за пропо­зицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропо­зиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. Кількість суддів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду. Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю із стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне про­вадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді. Судді, уповноважені здійснювати кримінальне прова­дження щодо неповнолітніх, не звільняються від виконання обов'язків судді відпо­відної інстанції, проте здійснення ними таких повноважень враховується при роз­поділі судових справ та має пріоритетне значення.

Одноособова реалізація відповідних процесуальних дій щодо неповнолітніх повинна здійснюватися відповідним суддею суду відповідної інстанції, який відповідає встанов­леним у ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» вимогам. При колегіальному здійсненні кримінального провадження головуючим під час судового розгляду (див. коментар до ст. 321 КПК) може бути лише суддя, уповноважений згідно із ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх, тоді як інші судді у складі колегії можуть і не відповідати вказаним вимогам.

Стаття 32

Територіальна підсудність

1. Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кри­мінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах терито­ріальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінально­го правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

2. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримі­нального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинува­чений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне проваджен­ня здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинува­чений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).

1. Підсудність - це сукупність юридичних властивостей кримінального прова­дження, на підставі яких кримінальний процесуальний закон визначає, в якому саме суді і в якому складі суддів має розглядатися і вирішуватися по суті справа. Підсудність виступає процесуальним інститутом, що має велике значення для належного відправ­лення правосуддя у кримінальному провадженні. Правила про підсудність випливають із основних засад судочинства, передбачених ст. 129 Конституції України, засад кри­мінального провадження, визначених у гл. 2 КПК, а також засад організації судової влади, окреслених розд. 1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Вони безпосередньо

ґрунтуються на принципах побудови системи судів загальної юрисдикції, встановле­них ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а саме територіальності, спеціалі­зації та інстанційності.

Порушення правил підсудності належить до істотних порушень вимог криміналь­ного процесуального закону (див. коментар до ст. 412 КПК). Якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил підсудності, воно у будь-якому разі підлягає скасуван­ню судом вищої інстанції згідно із п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК.

Залежно від характеру кримінального правопорушення, місця його вчинення, ознак, які характеризують підсудність, її поділяють на такі види: територіальну, спе­ціальну (персональну) та інстанційну (про інстанційну підсудність див. коментар до ст. 33 КПК).

Територіальна (місцева) підсудність вказує, якому конкретно суду із судів однієї ланки підсудна справа. За загальним правилом територіальної підсудності, криміналь­не провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» територіальна юрисдикція суду визначається з урахуванням принципів територіаль­ності, спеціалізації та інстанційності. Суди загальної юрисдикції утворюються і лік­відовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцеві загальні суди загальної юрисдикції та апеляційні суди з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення утворюються відповідно до ад­міністративно-територіального устрою України, тому територіальна юрисдикція вказаних судів поширюється на певну адміністративно-територіальну одиницю (район, місто, район у місті, місто і район для місцевих судів і область, АРК, міста Київ і Се­вастополь для апеляційних судів), назва якої відображається у назві відповідного суду (наприклад, «Куп'янський міськрайонний суд», «Апеляційний суд Харківської об­ласті» тощо). Відповідно вчинення кримінального правопорушення в межах даної адміністративно-територіальної одиниці означає, що воно підлягає територіальній юрисдикції певного суду, який і має здійснювати по ньому кримінальне провадження.

У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, причому вони були вчинені на території різних адміністративно-територіальних одиниць, кримінальне про­вадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю - суд, у межах територі­альної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Тяж­кість кримінального правопорушення визначається залежно від виду кримінального правопорушення: був це кримінальний проступок чи злочин. Тяжкість злочинів визна­чається згідно із класифікацією злочинів, наведеною у ст. 12 КК України.

Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. Виходячи з правил визначення підсудності за місцем закінчення досудового розслідування, на практиці вирішується питання підсудності в тих випадках, коли місце вчинення кримінального правопорушення не може бути точно встановлено (наприклад, воно вчинено під час польоту на повітря­ному транспорті чи переїзду на залізничному транспорті).

2. Спеціальна (персональна) підсудність, яка залежить від особи обвинувачено­го, передбачена у випадку здійснення кримінального провадження щодо обвинува­чення судді у вчиненні кримінального правопорушення. Діє встановлене ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а також КПК правило, відповідно до якого кримінальне провадження у цьому випадку не може здійснюватися тим судом, у якому обвину­вачений обіймає чи обіймав посаду судді. Однак вказані акти по-різному регламен­тують вирішення цього питання. Так, КПК встановлює, що коли згідно з правилами територіальної підсудності кримінальне провадження стосовно судді має здійсню­ватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримі­нальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно- територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя). Це положення вступає у колізію з ч. 6 ст. 48 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою ВСУ. З огляду на те, що норми КПК по­винні розглядатися як спеціальні відносно ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», оскільки лише кримінальне процесуальне законодавство визначає порядок кримі­нального провадження на території України (див. коментар до ст. 1), саме вони під­лягають застосуванню у разі здійснення кримінального провадження щодо обви­нувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 33

Інстанційна підсудність

1. Кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві (районні, міські, районні у містах, міськрайонні) суди.

2. Кримінальне провадження в апеляційній інстанції здійснюють Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя.

3. Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює Вищий спеціа­лізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

4. Судові рішення переглядаються Верховним Судом України з питань не­однакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кри­мінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, та встановлення міжнародною су­довою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

5. Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який ухвалив рішення, що переглядається.

1. Інстанційна підсудність визначає обсяг повноважень суду кожної ланки судової системи України щодо здійснення кримінального провадження. Поняття судової ін­станції визначає судовий орган у цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя. Судові інстанції відрізня­ються за колом процесуальних повноважень щодо здійснення кримінального прова­дження і прийняття судових рішень. Розрізняють суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції і ВСУ. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила судове рішення. Суд апеля­ційної інстанції є вищестоящим відносно суду першої інстанції. Суд касаційної ін­станції є вищим відносно суду апеляційної інстанції. ВСУ є найвищим судовим орга­ном у системі судів загальної юрисдикції в Україні.

ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що систему судів загальної юрис­дикції становлять: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) ВСУ (ч. 2 ст. 17).

Кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві (районні, місь­кі, районні у містах, міськрайонні) суди. Це положення кореспондує нормам ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого місцевими загальними судами є ра­йонні, районні у містах, міські та міськрайонні суди (ч. 1 ст. 21), які розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом (ч. 2 ст. 22). Місцевий суд може виступати виключно як суд першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Це означає, що кримі­нальне провадження не мають права здійснювати спеціалізовані адміністративні чи господарські місцеві суди. Кримінальне провадження у першій інстанції полягає у розгляді й вирішенні справи по суті.

2. Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про судоустрій і статус суд дів», у системі судів загаль­ної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивіль­них і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністра­тивні правопорушення. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції (наприклад, судова палата з розгляду кримінальних справ). Апеляційний суд у кримінальному проваджен­ні може діяти лише як суд апеляційної інстанції. Провадження в суді апеляційної ін­станції полягає в перевірці законності і обгрунтованості судових рішень, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили на підставі їх оскаржен­ня (див. гл. 31 КПК).

3. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміні­стративних справ. Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ. У ВССУ утворюються палати з розгля­ду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції (наприклад, палата з розгляду кримінальних справ). У кримінальному провадженні ВССУ може діяти лише як суд касаційної інстанції. Провадження в суді касаційної інстанції по­лягає у перевірці законності судових рішень, що набрали законної сили: вироків та ухвал про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судових рішень суду апеляційної інстанції, постановлених щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції, на підставі їх оскарження (див. гл. 32 КПК).

4. ВСУ є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, не виступаючи при цьому якоюсь із вказаних Інстанцій. ВСУ: 1) переглядає справи з під­став неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною су­довою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжна­родних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням BP України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до КСУ щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

У кримінальному провадженні судові рішення переглядаються ВСУ з питань не­однакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримі­нального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень, та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Неоднакове застосування судом касаційної інстанції (ВССУ) одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних сус­пільно небезпечних діянь трапляється у випадках неоднакового застосування Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ як судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що спричинило ухва­лення різних за змістом судових рішень. Встановлення міжнародною судовою уста­новою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом стосується насамперед рішень ЄСПЛ. По­рядок провадження у ВСУ визначається гл. 33 КПК.

2. Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за ново- виявленими обставинами, якими визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправди­ві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких грунтуєть­ся вирок; 2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримі­нального провадження; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановления ухвали, що належить переглянути; 4) визнання КСУ неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом; 5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового роз­гляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявле­ними обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить пере­глянути (див. коментар до ст. 459 КПК). Кримінальне провадження за нововиявлени- ми обставинами здійснюється судом, який ухвалив рішення, що переглядається. Мається на увазі той конкретний суд, визначений за правилами територіальної та інстанційної підсудності, який ухвалив помилкове судове рішення. Як правило, таким судом виступав суд першої інстанції, однак у разі оскарження судового рішення від­повідні помилки могли повторюватися і у судових рішеннях апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд за нововиявленими обставинами можливий щодо судового рішен­ня суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, однак заява про перегляд су­дового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин (див. коментар до ст. 463 КПК). Порядок кримінального провадження за нововиявленими обставинами визначається гл. 34 КПК.

Стаття 34

Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого

1. Кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо:

   1. до початку судового розгляду виявилося, шо кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності;

   2. після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для судового розгляду;

   3. обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження;

   4. ліквідовано суд, який здійснював судове провадження.

До початку судового розгляду у виняткових випадках кримінальне прова­дження може бути передано на розгляд іншого суду за місцем проживання обви­нуваченого, більшості потерпілих або свідків з метою забезпечення оперативнос­ті та ефективності кримінального провадження.

2. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується коле­гією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п'яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

3. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і криміналь­них справ за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п'яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

4. Про час та місце розгляду подання чи клопотання про направлення кри­мінального провадження з одного суду до іншого повідомляються учасники су­дового провадження, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду питання.

5. Спори про підсудність між судами не допускаються.

6. Суд, якому направлено кримінальне провадження з іншого суду, розпочинає судове провадження зі стадії підготовчого судового засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбачені частиною першою цієї статті.

1. Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого має місце у випадках, коли здійснення провадження у певному суді буде тягти за собою пору­шення правил підсудності або вимог щодо законного складу суду, сформульованих у статтях 31-33 КПК (див. коментар до статей 31-33 КПК), а також з метою забез­печення оперативності та ефективності кримінального провадження.

Питання про те, чи підсудне кримінальне провадження цьому суду, має бути з'ясовано у підготовчому судовому засіданні. У випадку встановлення непідсудності кримінального провадження суд згідно із п. 4 ч. З ст. 314 КПК має право і зобов'язаний прийняти рішення про направлення обвинувального акта, клопотання про застосу­вання примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності (див. коментар до ст. 314 КПК).

Суд зобов'язаний передати кримінальне провадження на розгляд іншого суду, якщо:

1. до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності;

2. після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для судового розгляду;

3. обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності яко­го належить здійснення кримінального провадження;

4. ліквідовано суд, який здійснював судове провадження.

Правила територіальної підсудності викладені у ст. 32 КПК (див. коментар до ст. 32 КПК). Іх порушення тягне за собою передачу кримінального провадження до іншого суду у випадках, коли воно встановлено до початку судового розгляду (про початок судового розгляду див. коментар до ст. 347 КПК). Встановлення порушення цих правил найчастіше має місце у підготовчому судовому засіданні, коли суд зобов'язаний з'ясувати відсутність порушення правил підсудності; однак воно може мати місце і під час виконання підготовчих дій до судового розгляду, передбачених статтями 342-345 КПК.

Якщо порушення правил територіальної підсудності виявилося після початку судового розгляду, суд продовжує судовий розгляд, коли це не може завдати шкоди повноті і об'єктивності з'ясування обставин справи. Коли ж не можна забезпечити повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи, суд направляє кримінальне про­вадження за підсудністю. *

Вимоги щодо законного складу суду викладені у ст. 31 КПК (див. коментар до ст. 31 КПК). Якщо неможливість утворити законний склад суду з'ясовується до по­чатку судового розгляду, діють правила, передбачені у ч. 9 ст. 31 КПК, тобто кримі­нальне провадження відразу надсилається до суду, який є найбільш територіально наближеним до суду, якому підсудне кримінальне провадження. Якщо неможливість утворити законний склад суду для судового розгляду з'ясовується після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках після того, як кримінальне провадження надійшло до суду, має місце направлення кримінального провадження до іншого суду.

У судовому розгляді питання про відвід суддів вирішується після виконання за­значених у статтях 342, 343 та ч, 1 ст. 344 КПК дій (про оголошення складу суду і роз'яснення права відводу див. коментар до ст. 344 КПК). Питання про відвід вирі­шується судом згідно зі статтями 75-81 КПК.

Іншими випадками, коли неможливо утворити законний склад суду, може бути хвороба судці, перебування його у відпустці, тривалому службовому відрядженні, на навчанні у Національній школі суддів та ін.

У випадках, коли обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження, суд зобов'язаний передати кримінальне провадження на розгляд іншого суду. Вказана вимога встанов­лена з метою забезпечення безсторонності судового розгляду, яка є складовою таких засад кримінального провадження, як законність (див. коментар до ст. 9 КПК), рівність перед законом і судом (див. коментар до ст. 10 КПК), доступ до правосуддя (див. ко­ментар до ст. 21 КПК), змагальність (див. коментар до ст. 22 КПК) та ін. У випадках, коли б суд здійснював правосуддя у кримінальному провадженні, стороною якого є особа, що працює або працювала в цьому суді, службові та особисті відносини мо­гли б перешкодити об'єктивному розгляду справи і ухваленню законного, обгрунто­ваного і справедливого судового рішення.

Спеціальним випадком відносно цього правила є встановлена ч. 2 ст. 32 КПК, ч. 6 ст. 48 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» заборона здійснювати кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді (див. коментар до ст. 32 КПК). У цьому випадку КПК визначає суд, до якого має бути передане кримі­нальне провадження - це суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судці, іншої адміністративно-територіаль­ної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).

Кримінальне провадження має бути передане до іншого суду у випадку, коли ліквідовано суд, який здійснював судове провадження. Це можливо на будь-якому етапі судового провадження. Порядок ліквідації судів загальної юрисдикції визначає ст. 19 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»: суди утворюються і ліквідовуються Пре­зидентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіаль­ного устрою.

Кримінальне провадження може бути передано на розгляд іншого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків. Це допускається за одночасної наявності таких умов: 1) у виняткових випадках (тобто така практика не може бути поширеною і допускається лише якщо іншим чином забезпечити виконан­ня завдань кримінального провадження неможливо); 2) до початку судового розгляду (про початок судового розгляду див. коментар до ст. 347 КПК); 3) з метою забезпечен­ня оперативності та ефективності кримінального провадження (тобто визначальною у таких випадках є вимога доцільності).

2. Вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого залежить від того, у межах юрисдикції одного чи кількох судів апеляційної інстанції це здійснюється:

• у межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції - колегією суддів відпо­відного суду апеляційної інстанції;

• у межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також при направленні прова­дження з одного суду апеляційної інстанції до іншого - колегією суддів ВССУ.

Вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого ініціюється відповідним судом (місцевим або апеляційним) у формі по­дання або сторонами чи потерпілим - у формі клопотання. Як правило, суд це питан­ня ініціює у випадках, передбачених пп. 1-4 ч. 1 ст. 34 КПК, а сторони - у випадках, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 34 КПК.

На вирішення питання надається не більше п'яти днів з дня внесення відповід­ного подання чи клопотання. Рішення щодо направлення кримінального провадження з одного суду до іншого або відмови у цьому оформлюється вмотивованою ухвалою, можливості оскарження якої законом не передбачено.

3. Розгляд подання чи клопотання відбувається колегіально колегією суддів від­повідного суду. Чисельність колегії законом не встановлюється, але, як правило, не може бути меншою, ніж чисельність колегії для здійснення кримінального проваджен-

!ня в апеляційному чи касаційному порядку, тобто у складі не менше трьох суддів відповідного суду, кількість яких є непарною. Про час та місце розгляду подання чи клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого повідомляються учасники судового провадження, які можуть бути присутніми на роз­гляді і заявляти з цього приводу свої міркування. Неприбуття учасників судового провадження, як і їх заперечення проти передання кримінального провадження з одно­го суду до іншого, не перешкоджає розгляду питання.

Суд, до якого має надійти кримінальне провадження, визначається з урахуванням можливості ефективного виконання завдань кримінального провадження та додер­жання його засад. Він повинен відповідати правилам щодо підсудності і можливості сформувати належний склад суду. В основі його визначення мають лежати міркуван­ня територіальної доступності, здійснення кримінального провадження за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків тощо.

КПК чітко визначає суд, до якого має бути передане кримінальне провадження, у двох випадках:

1. якщо в суді, який згідно з правилами підсудності має здійснювати криміналь­не провадження стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про державну службу», та осіб, посади яких віднесено до першої категорії посад державних службовців, неможливо утворити склад суду, передбачений ч. 9 ст. 31 КПК, кримінальне провадження здійснює най­більш територіально наближений суд, в якому можливо утворити такий склад суду (ч. 9 ст. 31 КПК);

2. якщо кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у кримінальному правопорушенні має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіаль- но наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).

3. Учасники судового провадження повідомляються про час та місце розгляду по­дання чи клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до] іншого. Неприбуття учасників не перешкоджає розгляду подання чи клопотання.

4. Спори про підсудність між судами не допускаються. Це означає, що суд, сто-| совно якого прийнято рішення про передачу кримінального провадження, не вправі заперечувати проти такого рішення. Суд, з якого направляється кримінальне прова-| дження, не може наполягати на його залишенні на його розгляді. Один суд не може наполягати на переданні йому кримінального провадження від іншого суду. Суд, до якого надійшло кримінальне провадження з іншого суду або від прокурора, не може відмовлятися від його прийняття до розгляду.

5. Судове провадження в суді, до якого надійшло кримінальне провадження з ін-| шого суду, здійснюється за загальними правилами. У будь-якому випадку таке судове провадження розпочинається зі стадії підготовчого судового засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, що стали підставою для направлен­ня кримінального провадження з одного суду до іншого. Обставини, з'ясовані судом, від якого надійшло кримінальне провадження, і зроблені ним висновки не мають для суду, до якого воно надійшло, наперед встановленої сили і під час нового судового провадження не враховуються.

Стаття 35

Автоматизована система документообігу суду

1. У суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забез­печує:

   1. об'єктивний та неупереджений розподіл матеріалів кримінального про­вадження між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кіль­кості проваджень для кожного судді;

   2. визначення присяжних для судового розгляду з числа осіб, які внесені до списку присяжних;

   3. надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду матеріалів кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом;

   4. централізоване зберігання текстів вироків, ухвал та інших процесуальних документів;

   5. підготовку статистичних даних;

   6. реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху;

   7. видачу вироків, ухвал суду та виконавчих документів на підставі наявних у системі даних;

   8. передачу матеріалів до електронного архіву.

2. Матеріали кримінального провадження, скарги, заяви, клопотання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і мо- жуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду вдень надходження та­ких матеріалів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надходження матеріалів, скарги, клопотання, заяви або іншого процесуального документа, прізвище особи, стосовно якої подані документи, та їх суть, прізвище (найменування) особи (органу), від якої (якого) надійшли документи, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реє­страцію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який здійсню­вав судове провадження, та інші дані, передбачені Положенням про автомати­зовану систему документообігу суду, затвердженим Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.

3. Визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для кон­кретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який вра­ховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні ви­року або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень. Після визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для кон­кретного судового провадження не допускається внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду, крім випадків, установлених законом.

4. Доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апарату відповідного суду згідно з їх функціональними обов'язками.

5. Несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документо­обігу суду мас наслідком відповідальність, установлену законом.

6. Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі вироків, ухвал суду та виконавчих документів, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів вироків, ухвал суду та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним осо­бам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автомати­зовану систему документообігу суду.

1. Нагальною потребою часу є розробка і поширення в українських судах сучасних технічних новацій, високих інформаційних технологій і комп'ютерних засобів, які покликані спрощувати, прискорювати і поліпшувати роботу суду. Це досягається за рахунок переведення документів у електронну форму і повної автоматизації докумен­тообігу в судах. Найбільш рішучим кроком, зробленим на шляху до цього в Україні за останній час, було передбачення у ст. 15 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» необ­хідності запровадження в судах загальної юрисдикції автоматизованої системи до­кументообігу. Після цього процесуальні кодекси були доповнені відповідними стат­тями, якими врегульовувалося функціонування автоматизованої системи документо­обігу суду, а також було затверджене і введене в дію Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

З технічного боку автоматизована система документообігу суду являє собою су­купність комп'ютерних програм, що забезпечують функціонування документообігу суду за допомогою використання відповідних програмно-апаратних комплексів судів, обіг інформації між судами різних інстанцій та спеціалізації, передачу інформації до центральних баз даних залежно від спеціалізації судів, захист на технологічних ланках від несанкціонованого доступу тощо.

Автоматизована система документообігу суду забезпечує автоматизацію техноло­гічних процесів обробки інформації в суді, а саме:

• реєстрацію та розподіл вхідної кореспонденції, реєстрацію вихідної кореспон­денції, а також внутрішніх документів суду;

• взяття на контроль та здійснення контролю за виконанням вхідних та внутрішніх документів суду, інформування голови суду, керівника апарату суду та особи, відпо­відальної за опрацювання документа, про закінчення строків його виконання;

• фіксування етапів проходження документів до їх передачі до електронного ар­хіву, а також передачі судових справ з однієї судової інстанції до іншої;

• реєстрацію процесуальних дій та документів у справі;

• контроль за дотриманням процесуальних строків розгляду судової справи та інформуванням головуючого судді, судді-доповідача, голови суду та секретаря судової палати про закінчення цих строків;

• використання електронного цифрового підпису для підписання документа, що набуває офіційного статусу;

• оперативний пошук справ та документів за їх реквізитами;

• індексацію документів та їх контекстний пошук;

• видачу судових рішень (копій) та формування виконавчих документів на під­ставі даних, що містяться в автоматизованій системі;

• зберігання текстів судових рішень та інших документів, створених у автомати­зованій системі;

• відправку електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень;

• надання в установленому законом порядку інформації про стан розгляду справ;

• формування звітності суду про стан здійснення судочинства;

• виготовлення судових рішень, виконавчих документів, звітів тощо.

У кримінальному провадженні автоматизована система документообігу суду за­безпечує:

1. об'єктивний та неупереджений розподіл матеріалів кримінального проваджен­ня між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості прова­джень для кожного судді;

2. визначення присяжних для судового розгляду з числа осіб, які внесені до спис­ку присяжних;

• 3) надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду матері­алів кримінального провадження у порядку, передбаченому КПК;

4. централізоване зберігання текстів вироків, ухвал та інших процесуальних до­кументів;

5. підготовку статистичних даних;

6. реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху;

7. видачу вироків, ухвал суду та виконавчих документів на підставі наявних у сис­темі даних;

8. передачу матеріалів до електронного архіву.

   2. Реєстрація в автоматизованій системі вхідної кореспонденції здійснюється в такому порядку:'

      1. вхідна кореспонденція, у тому числі процесуальні документи, приймається і опрацьовується користувачами автоматизованої системи, яким надано доступ до системи відповідно до їх функціональних обов'язків, і реєструється в автоматизованій системі в день її надходження;

      2. на кожний вхідний, у тому числі процесуальний документ в автоматизованій системі створюється реєстраційна картка, яка містить інформацію щодо реквізитів та руху документа. Внесення інформації до реєстраційної картки здійснюється користу­вачами автоматизованої системи відповідно до їх функціональних обов'язків;

      3. дата реєстрації та вхідний номер документа, що складається з номера за по­рядком у відповідному році та року реєстрації, формуються автоматизованою систе­мою автоматично;

      4. кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який формується автоматизованою системою автоматично в суді першої інстанції та залишається не­змінним незалежно від проходження справи в інстанціях. Структура номера справи є такою: код суду/номер справи за порядком у поточному році/рік реєстрації;

      5. у судах кожної інстанції автоматизованою системою автоматично формується номер провадження справи, необхідний для діловодства відповідного суду. Цей номер є таким: індекс (за наявності), що визначається інструкцією з діловодства в суді/код суду/номер справи за порядком у поточному році/рік реєстрації;

Вихідний номер документа, що підлягає надсиланню, автоматично формуєть­ся автоматизованою системою таким чином: у листуванні щодо судових справ вихідний номер складається з номера провадження у справі із зазначенням через дріб номера за порядком і через дріб - поточного року; у листуванні щодо інших документів вихідний номер складається з номера номенклатури справ суду, в яко­му зберігаються матеріали, із зазначенням через дріб номера за порядком і через дріб - поточного року. „

2. Автоматичний розподіл судових справ здійснюється на підставі внесеної до автоматизованої системи інформації в суді (у судовій палаті) протягом робочого дня після реєстрації відповідних документів, крім випадків, передбачених законодавством. При автоматичному розподілі судових справ використовується та враховується така інформація:

• спеціалізація (за наявності);

• кількість судових справ, що надійшла на розгляд судді;

• кількість фактично відпрацьованого робочого часу (у днях);

• коефіцієнт складності категорій судових справ;

• коефіцієнт, що враховує форму участі судді у розгляді судової справи;

• категорія судової справи за загальним рядком відповідної форми звіту, що за­тверджується Державною судовою адміністрацією України (ДСА), або за загальним рядком класифікатора;

• наявність у судді повноважень для здійснення правосуддя на момент розподілу судових справ;

• наявність обставин, що виключають або не допускають повторної участі судді (складу суду) у розгляді судової справи відповідно до законодавства;

• наявність у судді допуску до державної таємниці;

• наявність у судді дозволу на розгляд судових справ з грифом «Для службового користування»;

• відсоток справ, що підлягає розгляду суддею, у разі виконання ним інших повно­важень, не пов'язаних зі здійсненням правосуддя;

• участь у роботі з допуску справ до провадження у ВСУ.

Основним критерієм є річне навантаження суддів.

4. Доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апарату відповідного суду згідно з їх функціональними обов'язками. Функціональні обов'язки, права користувачів автоматизованої системи, надання та позбавлення права доступу до неї в кожному окремому суді визначаються на підставі наказів голови суду та керівника апарату суду. Користувачі автоматизованої системи відповідно до їх прав вносять до бази даних автоматизованої системи передбачену інформацію та згідно із законодавством несуть відповідальність за її достовірність. Редагування інформації в автоматизованій системі здійснюється уповноваженими на це користувачами автоматизованої системи в разі виявлення неточностей, технічних описок або неповноти даних. Користувачі автоматизованої системи зобов'язані забез­печувати конфіденційність інформації, яка в ній міститься. Персональну відповідаль­ність за функціонування автоматизованої системи в суді несе керівник апарату суду.

5. Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи тягне за собою відпо­відальність, установлену законом.

6. Повноваження щодо забезпечення належного функціонування покладаються на органи та працівників ДСА України як на рівні центрального апарату та територіаль­них управлінь, так і апаратів окремих судів. Так, з метою належного функціонування автоматизованої системи на ДСА України покладається обов'язок забезпечувати:

підготовку нормативних документів щодо використання автоматизованої системи;

розробку вимог щодо захисту автоматизованої системи та інформації, що міс­титься у ній;

забезпечення судів технічними, фінансовими і організаційними ресурсами, необ­хідними для впровадження та використання автоматизованої системи у судах;

навчання користувачів автоматизованої системи під час її впровадження та ви­користання;

моніторинг технічного стану автоматизованої системи та захищеності її даних;