2. Якщо у кримінальному проваджені пред'явлено цивільний позов, голову­ючий запитує обвинуваченого, цивільного відповідача, чи визнають вони позов.

1. Після оголошення прокурором короткого чи повного викладу обвинувального акту, а також цивільного позову, якщо він був заявлений, головуючий встановлює особу обвинуваченого для того, щоб пересвідчитися, що в судове засідання з'явилася саме та особа, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення. Особа обви­нуваченого встановлюється шляхом його опитування головуючим, зокрема, з'ясуванню підлягає його прізвище, ім'я та по батькові (у деяких випадках суд має встановлювати дані про різні прізвища, імена та по батькові обвинуваченого, які він мав з метою уник­нути викриття у вчиненні кримінального правопорушення), рік, місяць і день його на­родження, місце народження і місце проживання, рід занять, освіта, сімейний стан. До інших відомостей про особу обвинуваченого, що мають значення для справи, можуть належати: відомості про національність, громадянство, наявність утриманців, стан здоров'я, участь у військових діях, наявність державних нагород, відомості про судимість (коли, яким судом, за яким законом і до якого покарання був засуджений) тощо. З'ясування цих даних може мати значення для кваліфікації діяння обвинуваченого, при визначенні виду та розміру покарання, вирішення питання про звільнення обвинуваченого від по­карання чи від кримінальної відповідальності. Крім того, обвинувачений має надати документ, який посвідчує його особу. Таким документом може бути паспорт, свідоцтво про народження, довідка певної форми тощо.

Також головуючий роз'яснює обвинуваченому суть обвинувачення (правову ква­ліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідаль­ність) і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним, якщо частково, то в якій саме частині визнає, і чи бажає давати показання. У свою чергу, обвинувачений може скористатися своїм конституційним правом та відмовитися свідчити проти себе, бо відповідно до вимог ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК особа не несе відповідальності за відмову давати показання, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе.

Суд, пропонуючи обвинуваченому дати пояснення щодо суті обвинувачення та відомих йому обставин справи, має одночасно роз'яснити йому зміст ст. 63 Консти­туції України. Указане положення має бути роз'яснено також дружині чи близькому родичу обвинуваченого. Якщо під час досудового розслідування підозрюваному, його дружині чи близькому родичу цього не було роз'яснено, то відповідно до п. 20 По­станови ПВСУ від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування.

Слід зазначити, що якщо обвинувачених декілька, головуючий проводить визна­чені ч. 1 коментованої статті дії почергово, щодо кожного обвинуваченого окремо.

2. Якщо у кримінальному провадженні пред'явлено цивільний позов, головуючий запитує обвинуваченого, цивільного відповідача, якщо ним є особа, яка не є обвину­ваченим, чи визнають вони позов. Якщо позов пред'явлено до двох осіб (обвинуваче­ного та цивільного відповідача, який не є обвинуваченим), вони мають вказати, у якій частині визнають цивільний позов. Зазначені особи можуть визнати цивільний позов повністю, не визнати його чи визнати частково. У останньому випадку обвинувачений (цивільний відповідач) має вказати, у якій саме частині він визнає цивільний позов, а в якій ні.

Стаття 349

Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження

1. Після виконання дій, передбачених статтею 348 цього Кодексу, головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно до­слідити, та про порядок їх дослідження.

Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу.

2. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визна­чаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

3. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового про­вадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазна­чені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскар­жити ці обставини в апеляційному порядку.

4. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він від­мовився від давання показань, та випадку, передбаченого статтею 381 цього Кодексу.

1. Головуючий, роз'яснивши обвинуваченому суть обвинувачення, повинен з'ясувати в учасників судового провадження думку про те, які докази слід дослідити та порядок їх дослідження.

Суд, керуючись загальними засадами здійснення кримінального провадження, перед безпосереднім дослідженням доказів має забезпечити змагальність, рівність сторін та свободу в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх перекон­ливості, самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, здійснення ними інших процесуальних прав, зокрема, щодо по­дання клопотання про визнання доказів недопустимими, а також відомостей, які свідчать про їх очевидну недопустимість, тощо.

Доказами у кримінальному провадженні згідно зі ст. 84 КПК є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають зна­чення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Зауважимо, що використане законодавцем при наданні визначення поняття «доказів» формулювання «фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку» та передбачене у ч. З ст. 17 КПК положення, що обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, свідчить про те, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, які отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, не можуть визнаватися допустимими дока­зами, є очевидно недопустимими, що тягне за собою відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судо­вому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосову­ється й щодо доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод лю­дини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. У іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (див. коментар до статей 86—90 КПК).

Наведений у ч. 2 ст. 84 КПК перелік процесуальних джерел доказів є вичерпним, зокрема, ними є показання, речові докази, документи та висновки експертиз. При цьому:

• під показаннями слід розуміти відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, які мають значення для цього кримінального провадження. Зазначимо, що суд може обґрунтовувати свої ви­сновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідан­ня або отриманих слідчим суддею під час досудового розслідування, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них;

• речовими доказами згідно з ч. 1 ст. 98 КПК є матеріальні об'єкти, які були зна­ряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримі­нально протиправним шляхом;

• під документом варто розуміти спеціально створений з метою збереження ін­формації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових

знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ фак­ту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Приблизний перелік документів, які можуть визнаватися доказами, наведений у частинах 2, З ст. 99 КПК;

- висновком експерта відповідно до ч. 1 ст. 101 КПК є докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відпо­віді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Визначаючи, які докази потрібно дослідити, суд ураховує думку сторін кримі­нального провадження. Визначення порядку (послідовності) дослідження доказів необхідне для підготовки сторін до проведення певної процесуальної дії, а отже, сприяє повній реалізації ними прав та можливостей, наданих їм процесуальним за­коном, щодо спростування чи доведення обвинувачення, з'ясування обставин, які пом'якшують чи виключають або обтяжують кримінальну відповідальність обви­нуваченого, тощо.

Крім того, суд при визначенні порядку дослідження доказів залежно від їх виду має враховувати, що докази сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а сторони захисту - у другу.

2. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження (послідов­ність) визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Зокрема необхідність зміни обсягу дослідження доказів може бути обумовлена визнанням доказу очевидно недопустимим, появою нових доказів (наприклад, коли при дослі­дженні обставин справи та перевірки їх доказами суд дійде висновку про необхідність проведення судової експертизи) тощо. Визначений в ухвалі порядок дослідження доказів може бути зміненим у випадку, якщо після дослідження речових доказів, яко­му передувало проведення допитів свідків, знову виникне необхідність їх допиту. У такому випадку суд має винести ухвалу, якою встановлюється новий порядок до­слідження доказів.

3. Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності запере­чень та сумнівів у добровільності їх позиції, вправі визнати недоцільним досліджен­ня доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Наприклад, якщо обвину­вачений повністю визнає свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідуванням кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчи­неного ним діяння, а прокурор, потерпілий не висловлюють жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд вправі визнати недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення тощо. При цьому суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, переконатися у добровільності їх позиції та роз'яснити їм, що у такому випадку вони будуть по­збавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Ці роз'яснення суду і пояснення обвинуваченого, потерпілого, прокурора та інших мають бути відображе­ні в усіх засобах фіксування кримінального провадження.

4. Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспо­

рюються, допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, за винятком випадку, якщо він відмовився від давання показань або у разі розгляду судом обвинувального акта у спрощеному порядку щодо кримінальних проступків, яке згідно зч. 1 ст. 381 КПК здійснюється за відсутності учасників судового провадження.

Стаття З •

Розгляд судом клопотань учасників судового провадження

1. Клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешко­джає його повторному заявленню з інших підстав.

1. Учасники судового провадження мають право заявляти клопотання на будь-якій стадії судового провадження до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Право заявляти клопотання є важливим процесуальним правом осіб, які беруть участь у судовому провадженні, та свідчить про забезпечення засад рівності та змагаль­ності сторін кримінального провадження, гарантованих статтями 10 та 22 КПК.

Під клопотанням слід розуміти офіційне звернення до суду особи, яка наділена таким правом, викладене в усній чи письмовій формі. Клопотання можуть стосувати­ся виконання певної процесуальної дії чи прийняття рішення з усіх питань, які мають значення для всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримі­нального провадження, з метою забезпечення прав і свобод усіх учасників судового провадження, передбаченого загальними засадами КПК. При цьому усне клопотання заноситься до журналу судового засідання, а письмове - додається до матеріалів кри­мінального провадження.

Зокрема, під час судового провадження серед можливих клопотань, вичерпний пере­лік яких нормами КПК не встановлений, можуть бути заявлені такі клопотання про:

• забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо (п. 12 ч. 2 ст. 42; п. 5 ч. 1 ст. 56; п. 8 ч. 1 ст. 66; п. 4 ч. 2 ст. 68; п. 7 ч. З ст. 69; п. 6 ч. 4 ст. 71 КПК);

• відвід (п. 13 ч. 2 ст. 42; п. 4 ч. 1 ст. 56; п. 9 ч. 1 ст. 66 КПК) у порядку, передба­ченому статтями 75-83 КПК;

• залучення спеціаліста або використання його пояснень і допомоги (ч. З ст. 71 КПК), виклик експерта при дослідженні висновку експертизи для допиту під час су­дового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку (ч. 7 ст. 101 КПК), судовий виклик певної особи (за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника), якщо суд встановить наявність достатніх підстав вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримі­нального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою (ч. 1 ст. 134 КПК), здійснення приводу за клопотанням сторони кримінального провадження, по­терпілого (ч. 2 ст. 140 КПК);

• зміну, скасування або обрання запобіжного заходу за клопотанням сторони об­винувачення або захисту (ст. 331 КПК). При цьому, відповідно до частини третьої

зазначеної статті, суд незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути та вирішити у порядку, визначеному цією статтею, питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходжен­ня до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

• надання тимчасового доступу до речей і документів (ч. 2 ст. 333 КПК), доручен­ня органу досудового розслідування за клопотанням сторони кримінального прова­дження провести певні слідчі (розшукові) дії, необхідні для встановлення обставин або перевірки обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, за умови, що вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом (ч. З ст. 333 КПК). Зазначимо, що у разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для здійснення такого заходу забезпечення кримінально­го провадження чи проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з йогоЛї результатами;

• бажання виступати в суді рідною або іншою мовою, якою учасники судового провадження володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача (ч. З ст. 29 КПК), а також про залучення перекладача (ч. З ст. 224 КПК);

• визнання доказів недопустимими (ч. З ст. 89 КПК) тощо.

Заявлені клопотання розглядаються і вирішуються судом у судовому засіданні негайно (суд зобов'язаний розв'язати кожне клопотання окремою ухвалою на місці, із занесенням клопотання та судового рішення до журналу судового засідання, а при його складності - у нарадчій кімнаті з винесенням письмового рішення).

Розгляду клопотання (за необхідності, якщо клопотання висловлено недостатньо чітко, суд може поставити особі, що його заявила, уточнюючі запитання) передує за­слуховування думки щодо нього інших учасників судового провадження, у зв'язку з чим головуючий проводить поіменне опитування останніх.

Суд вправі відмовити в задоволенні клопотання, якщо: 1) вважатиме клопотання недостатньо обґрунтованим; 2) його задоволення призведе до порушення особистих прав та свобод громадян; 3) обставини, які просить учасник судового провадження з'ясувати, не мають значення (не впливають) для вирішення всіх істотних обставин кримінального провадження. Наявне у коментованій статті формулювання «...не пе­решкоджає його повторному заявленню з інших підстав» свідчить, що суд зобов'язаний відмовити в задоволенні клопотання в разі заявлення його з підстави, що вже була предметом розгляду суду, і останній відмовив у його задоволенні з цієї підстави; від­мова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному поданню, за умови, що таке клопотання заявлене з інших підстав.

Стаття 351

Допит обвинуваченого

1. Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати по­казання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути

поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позива­чем, цивільним відповідачем, а також головуючим і суддями. Крім того, голо­вуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запи­тання для уточнення і доповнення його відповідей.

2. Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажа­дати від нього конкретної відповіді - «так» чи «ні».

3. У разі здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинувачених, якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обви­нуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмотивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого приміщення в порядку, передбаченому статтею 336 цього Кодексу.

4. У судовому засіданні обвинувачений мас право користуватися нотатками.

1. Якщо обвинувачений, після оголошення прокурором обвинувачення та роз'яснення його суті головуючим, виявить бажання (надасть свою згоду) давати по­казання, суд (головуючий) роз'яснює йому положення ст. 63 Конституції України, ст. 18 КПК, попереджає про те, що його показання будуть використані як доказ, не­зважаючи на те, що він у майбутньому може відмовитися від своїх показань, та про­понує обвинуваченому надати показання (за наявності потерпілого у кримінальному провадженні головуючий має з'ясувати у обвинуваченого, чи знайомий він із потер­пілим, а якщо так, то за яких обставин вони познайомились).

Допит проводиться:

• у присутності захисника, якщо його участь згідно з положеннями процесуаль­ного закону чи за рішенням суду є обов'язковою. Зазначимо, що участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою у випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 КПК. Слід пам'ятати, що згідно зі ст. 6 КЗПЛ, кожний обвинувачений у вчиненні кримі­нального правопорушення має щонайменше, в тому числі, право захищати себе осо­бисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника, коли вимагають інтереси правосуддя - одержувати таку допомогу безоплатно. У ви­падку, якщо захисник, участь якого є обов'язковою, відсутній, суд не вправі проводи­ти допит обвинуваченого та повинен відкласти судовий розгляд, вживаючи заходів до його прибуття до суду, або залучити іншого;

• за участю перекладача (сурдоперекладача), якщо обвинувачений не володіє чи недостатньо володіє державною мовою (мовою, якою ведеться судочинство) або є глухонімим. У необхідних випадках суд залучає перекладача (сурдоперекладача). За­значимо, що ЄСПЛ відносить до проявів порушення права обвинуваченого на захист, тобто пп. 1,3 ст. 6 КЗПЛ, ненадання останньому права (можливості) користуватися послугами перекладача, що, у свою чергу, з огляду на ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК є під­ставою для скасування судового рішення;

• щодо кожного обвинуваченого окремо;

• без перерви не більше двох години, а в цілому не більше восьми годин на день (ч. 2 ст. 224 КПК). За необхідності більшого часу для допиту суд оголошує перерву та відкладає судовий розгляд.

Першим обвинуваченого допитує прокурор, а потім захисник. Якщо захисників декілька, а їх згідно з ч. З ст. 46 КПК в одному провадженні не може бути більше п'яти, вони допитують обвинуваченого по черзі, або за їх домовленістю один з них. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання іншими учасниками судо­вого засідання, зокрема, потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, суддями. При цьому головуючий має право ставити запитан­ня обвинуваченому для уточнення і доповнення його відповідей протягом усього допиту. Зауважимо, що присяжні відповідно до п. З ч. 1 ст. 386 КПК мають право ставити запитання обвинуваченому лише з дозволу головуючого.

Слід звернути увагу, що всі питання обвинуваченому повинні ставитись у коректній формі, з дотриманням загальноприйнятих норм моралі та етики, пам'ятаючи, що по­водження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встанов­лена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати згідно з ч. 5 ст. 17 КПК поводженню з невинуватою особою. Головуючий, який контролює хід допиту, реалізуючи зазначене положення процесуального закону, може зняти пи­тання, яке принижує честь або гідність обвинуваченого, або не стосується суті обви­нувачення, а особі, яка допитує, зробити зауваження.

Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ч. 2 ст. 18 КПК обвинува­чений може відмовитись свідчити проти себе (не говорити нічого з приводу обвину­вачення) навіть якщо попередньо він дав згоду давати показання і в будь-який момент допиту відмовитись відповідати на запитання (як на конкретно поставлене питання, так і на продовження допиту взагалі). При цьому варто пам'ятати, що факт мовчання обвинуваченого (відмова відповідати на запитання) не може мати для суду ніякого доказового значення, оскільки право на мовчання, як і складова його частина - право не свідчити проти самого себе є загальновизнаними міжнародними принципами, що лежать в основі поняття «справедливої процедури», використаної у ст. 6 КЗПЛ, тісно пов'язане з презумпцією невинуватості (п. 2 ст. 6 КЗПЛ), реалізація яких сприяє ве­денню справедливого, всебічного, повного та об'єктивного судового розгляду, а також позбавленню можливості обвинувачення отримувати докази всупереч волі обвинува­ченого.

2. Якщо ж під час допиту обвинувачений, відповідаючи на поставлені йому за­питання, буде висловлюватися нечітко або з його слів не буде зрозуміло, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд вправі зажадати від нього дати конкретну від­повідь на поставлене питання, використовуючи при цьому лише слова «так» чи «ні». Відповідно суд вправі вимагати від особи, яка ставить запитання, формулювати їх таким чином, щоб обвинувачений міг реалізувати вимогу суду щодо конкретності, чіткості та зрозумілості його відповідей.

3. Допит обвинуваченого (обвинувачених) згідно з ч. З коментованої статті може проводитись із використанням відеоконференції у випадку здійснення судового роз­гляду стосовно декількох обвинувачених, якщо при цьому проведення допиту у тако­му режимі вимагають інтереси кримінального провадження (для об'єктивного з'ясування обставин) або безпека обвинуваченого (для уникнення тиску з боку інших обвинувачених чи інших негативних наслідків для допитуваного зі сторони його спів­учасників). У такому випадку суд може ухвалити рішення (постановити мотивовану

ухвалу) про здійснення процесуальної дії у режимі відеоконференції незалежно від того, чи заперечує проти цього сторона обвинувачення або потерпілий, за власною ініціативою чи за клопотанням самого обвинуваченого, його захисника або іншого учасника судового провадження. При цьому згідно з ч. 2 ст. 336 КПК суд не вправі прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, якщо обви­нувачений проти цього заперечує. Допит у режимі відеоконференції здійснюється у порядку, передбаченому ст. 336 КПК (див. коментар до ст. 336 КПК).

4. У судовому засіданні обвинувачений має право користуватися нотатками, на­приклад, у випадку, коли його показання стосуються будь-яких розрахунків чи інших відомостей, які йому важко тримати в пам'яті або для ведення ефективного захисту, якщо обвинувачений здійснює його особисто.

Допит свідка

1. Перед допитом свідка головуючий встановлює відомості про його особу та з'ясовує стосунки свідка з обвинуваченим і потерпілим. Крім того, головуючий з'ясовує, чи отримав свідок пам'ятку про права та обов'язки свідка, чи зрозумі­лі вони йому, і в разі необхідності роз'яснює їх, а також з'ясовує, чи не відмовля­ється він з підстав, встановлених цим Кодексом, від давання показань, і попере­джає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.

2. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги такого змісту:

«Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити суду правду і лише правду».

Німий свідок складає присягу в письмовій формі, підписуючи текст того са­мого змісту.

3. Суд зобов'язаний контролювати хід допиту свідків, щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення пра­вил допиту.

4. Кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не мають права перебувати в залі судового засідання під час судового розгляду.

5. За клопотанням сторони кримінального провадження або самого свідка свідок допитується за відсутності певного допитаного свідка.

6. Свідка обвинувачення першим допитує прокурор, а свідка захисту - захисник, якщо обвинувачений взяв захист на себе - обвинувачений (прямий допит). Під час прямого допиту не дозволяється ставити навідні запитання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї.

7. Після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається можливість перехресного допиту свідка. Під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання.

8. Під час допиту свідка сторонами кримінального провадження головуючий за протестом сторони має право зняти питання, що не стосуються суті кримі­нального провадження.

9. У виняткових випадках для забезпечення безпеки свідка, який підлягає до­питу, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального про­вадження чи самого свідка постановляє вмотивовану ухвалу про проведення до­питу свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. У разі якщо існує загроза ідентифі­кації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних пере­шкод. Перед постановленням відповідної ухвали суд зобов'язаний з'ясувати на­явність заперечень сторін кримінального провадження проти проведення допиту свідка в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, і в разі їх обґрунтова­ності відмовити у проведенні допиту свідка в порядку, визначеному цією частиною.

10. Якщо свідок висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висно­вку про те, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право за­жадати від цього свідка конкретної відповіді - «так» чи «ні».

11. Після допиту свідка йому можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями.

12. Свідок, даючи показання, має право користуватися нотатками, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам'яті.

13. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному су­довому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, зокрема, якщо під час судового розгляду з'ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити за­питання учасники судового провадження, експерт, а також суд.

14. Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше вже допита­них учасників кримінального провадження (свідків, потерпілих, обвинувачених) для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях, який проводиться з ура­хуванням правил, встановлених частиною дев'ятою статті 224 цього Кодексу.

15. Допитаний свідок може бути залишений у залі судового засідання на ви­могу суду..

1. Свідком, відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального проваджен­ня, і яка викликана для давання показань. До списку свідків, який формується за клопотанням сторони обвинувачення та захисту (відповідно - такі свідки йменують- ся як свідки обвинувачення чи свідки захисту) можуть бути віднесені також згідно з абз. 4 ч. 7 ст. 140 КПК поняті як свідки проведення певної слідчої (розшукової) дії та особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведен­ня (ч. 2 ст. 256 КПК). Водночас не можуть бути допитаними як свідки особи, визна­чені у ч. 2 ст. 65 КПК, за винятком випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті, тобто коли особи визначені у пп. 1-5 частини другої вказаної статті були

звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила її, у ви­значеному останньою обсязі та у письмовій формі.

Свідок зобов'язаний з'явитися за судовим викликом у визначений у ньому день, час та місце проведення судового засідання для давання показань, внаслідок непри­буття свідка на нього може бути накладено грошове стягнення відповідно та у по­рядку, передбаченому ст. 139 КПК та/або застосовано привід. Слід зазначити, що у будь-якому випадку привід згідно з ч. З ст. 140 КПК не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першої або другої груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів (незважаючи на використане в цій статті законодавцем слова «дітей», привід не може бути застосова­ним до такої особи, якщо вона виховує хоча б одну дитину до шести років або дитину- інваліда, при цьому вік останньої значення не має), а також осіб, які відповідно до ч. 2 ст. 65 КПК не можуть бути допитані як свідки із вищевказаними застереженнями.

На початку судового розгляду свідки відповідно до ст. 346 КПК видаляються із зали судового засідання, при цьому судовий розпорядник слідкує, щоб допитані свід­ки, які залишили залу судового засідання, не спілкувалися зі свідками, які ще не до­питувались. Після оголошення головуючим присутнім про допит свідків він надає судовому розпоряднику розпорядження щодо запрошення до зали судового засідання свідка обвинувачення, називаючи при цьому його прізвище, ім'я та по батькові. Слід зазначити, що черговість допиту свідків визначається за клопотанням сторони кримі­нального провадження, в разі відсутності такого клопотання - на власний розсуд суду відповідно до ухвали останнього, постановленої щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню.

Перед допитом свідка головуючий має з'ясувати:

• відомості про його особу, зокрема, встановити особисті дані свідка (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, рід занять тощо), пере­віривши документи, що посвідчують його особу;

• стосунки свідка з обвинуваченим і потерпілим;

• чи отримав свідок пам'ятку про права та обов'язки свідка, чи ознайомився він з її змістом, чи зрозумілі вони йому та у разі необхідності, за наявності питань щодо змісту пам'ятки, додатково роз'яснює їх;

-чи не відмовляється він з підстав, встановлених КПК, від давання показань. Слід зазначити, що суд має роз'яснити свідкам, які є членами сім'ї чи близькими родичами обвинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача, положення ст. 63 Кон­ституції України, ч. З ст. 18 КПК про їх право відмовитись свідчити проти себе, чле­нів своєї сім'ї чи близьких родичів, зміст ч. 8 ст. 224 КПК, відповідно до якої особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для пі­дозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї кри­мінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудо- вого розслідування. Відмова від давання показань судом приймається шляхом вине­сення відповідної ухвали. Зауважимо, що наявність таких обставин виключає можли­

вість притягнення цих осіб за відмову від давання показань. Якщо ж зазначені особи погодилися давати показання, за наявності на те підстав, вони несуть відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Після цього головуючий попереджає свідка про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань (ст. 385 КК), за винятком випадків, коли така відмова згідно з положеннями чинного законодавства є правом цієї особи, та завідомо неправ­диві показання (ст. 384 КК).

2. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий особисто або судовий розпорядник згідно з ч. 2 ст. 74 КПК за його розпорядженням приводить свідка до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити суду правду і лише правду».

Німий свідок складає присягу в письмовій формі, підписуючи текст того самого змісту, який долучається до матеріалів кримінального провадження. Для проведення допиту німого свідка залучається сурдоперекладач, свідка, який не володіє чи недо­статньо володіє державною мовою, тобто мовою, якою здійснюється кримінальне провадження, - перекладач. Суд у таких випадках, перед початком допиту згідно з частинами 4, 5 ст. 68 КПК має пересвідчитися в особі і компетентності перекладача (сурдоперекладача), з'ясувати його стосунки з обвинуваченим, потерпілим, свідком, роз'яснити його права і обов'язки та попередити про відповідальність за завідомо неправильний переклад (ст. 384 КК) або за відмову без поважних причин від виконан­ня покладених на нього обов'язків (ст. 385 КК).

Крім того, слід звернути увагу, що свідок відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК має право користуватися під час давання показань (допиту), а також при проведенні за його участю інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Якщо свідок виявив бажання скористатися цим правом, суд має пересвідчитися в компетентності адвоката і за відсутності перешкод допустити (залучити) його до участі в судовому розгляді.

2. Головуючий протягом допиту має контролювати хід допиту свідків, щоб:

уникнути зайвого витрачання часу, зокрема, зняти запитання, які не стосуються обставин кримінального провадження, робити зауваження учасникам судового про­вадження, які здійснюють допит, вимагати від допитуваного в разі допущення ним нечітких та незрозумілих висловлювань надання ним конкретної відповіді - «так» чи «ні», а від особи, яка ставить запитання, - їх чіткого формулювання тощо;

захистити свідків від образи, наприклад, у разі ведення допиту в некоректній формі, усупереч загальноприйнятим нормам моралі та етики, з наведенням запитань, які принижують честь або гідність допитуваного тощо;