Транспортні системи на ринку туристичних послуг

Сучасний туризм досяг значного рівня розвитку багато в чому за рахунок використання транспорту і переваг кожного з сучасних видів транспортних засобів.

Найбільш поширеною є міжнародна класифікація транспортних засобів, що використовуються у туризмі, розроблена UNWTO. Під засобом транспорту в міжнародній класифікації мається на увазі спосіб, який відвідувач чи турист використовує для подорожі зі свого звичного місця проживання у відвідувані місця. Згідно з цією класифікацією, транспорт для туризму поділяється на підставі використання природного середовища планети:

1. Повітряний транспорт

1.1. Рейси, які відбуваються згідно з розкладом

1.2. Рейси, що відбуваються не за розкладом

1.3. Інші повітряні перевезення

2. Водний транспорт

2.1. Пасажирські лінії і пороми

2.2. Круїзи

2.3. Інші водні перевезення

3. Сухопутний транспорт

3.1. Залізничний транспорт

3.2. Міжміські та міські автобуси, інший громадський автодорожній транспорт

3.2.1. Регулярний транспорт, чи транспорт, який працює за розкладом

3.2.2. Туристичний, або чартерний, транспорт, який не підкоряється розкладу

3.3. Приватні автотранспортні засоби

3.4. Прокат автотранспортних засобів

3.5. Інші засоби сухопутного транспорту

Ця класифікація запроваджена для потреб уніфікації збору, надання й узагальнення транспортно-туристичної інформації державами, для статистичних потреб міжнародних органів статистики, насамперед у межах UNWTO й ООН. В основу класифікації покладено положення про те, що такий феномен сучасного суспільного і державного устрою та господарства, як туризм, розглядається одним з головних факторів мобільності — у більшості країн на туризм припадає більше половини загального обсягу транспортних витрат.

Міжнародні експерти зі статистики туризму рекомендують деякі групи засобів транспорту поділяти на комерційні та приватні. Якщо ж турист використовує кілька видів транспорту, органам міжнародної статистики кожної країни рекомендується виділяти основний засіб транспорту, визначаючи його за способом пересування для подолання найбільшої відстані.

Система регламентації перевезень різними видами транспорту у світовому масштабі почала формуватися після Другої світової війни, з моменту створення ООН. У межах ООН дотепер працюють п'ять регіональних комісій (для Європи, Азії і Тихого океану, Африки, Західної Азії, Латинської Америки), що сприяють соціальному та економічному розвитку регіонів і зміцненню економічних відносин країн кожного регіону між собою й з іншими країнами. Комісії вивчають соціально-економічні проблеми своїх регіонів, у тому числі транспортні, й дають необхідні рекомендації урядам держав-членів і спеціалізованих установ, а також беруть участь у виконанні різних проектів розвитку.

Важливим органом, який реалізує і спрямовує транспортну політику в Європейському регіоні, є Європейська конференція міністрів транспорту (ЄКМТ), створена з метою обміну ідеями органів, відповідальних за ухвалення рішень у транспортній політиці.

ЄКМТ створена на підставі підписаного в Брюсселі 17 жовтня 1953 р. Протоколу, який набув чинності 31 грудня 1953 р. В ЄКМТ беруть участь міністри транспорту таких країн: Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Ірландії, Греції, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Туреччини, Великої Британії, Югославії, Росії, Угорщини і Польщі. Чотири країни: Австралія, Канада, США та Японія — є асоційованими членами. Адміністративний секретаріат організації знаходиться в Парижі, в будинку Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Основні завдання ЄКМТ:

— домагатися в регіональному масштабі та загалом максимального використання і раціонального розвитку європейського внутрішнього транспорту міжнародного значення;

— координувати діяльність міжнародних організацій, що займаються європейським внутрішнім транспортом — залізничним, автомобільним і водним.

Головний орган ЄКМТ — Рада — складається з міністрів, відповідальних за внутрішній транспорт. Голова Ради обирається терміном на один рік.

Висновки Ради ґрунтуються на проектах резолюцій (постанов, доповідей), представлених Комітетом заступників, до якого входять вищі чиновники — представники міністрів. Комітет збирається 5—6 разів на рік, готуючи документи для Ради.

Координаційна транспортна нарада (КТН) країн СНД. У Мінську 30 грудня 1991 р. на Нараді керівників урядів 11 незалежних держав СНД була підписана Угода про принципи й умови взаємин у сфері транспорту. Відповідно до цієї Угоди (ст. 3), для вирішення питань взаємодії і вироблення загальної політики у сфері транспорту ухвалено рішення створити на постійній основі Координаційну транспортну нараду (КТН) у складі міністрів транспорту договірних країн чи повноважних представників урядів, що здійснюють керівництво транспортом.

Положення про Координаційну транспортну нараду держав — учасниць СНД затверджене рішенням Президії Міждержавного економічного комітету (МЕК) від 26 грудня 1995 р.

На КТН покладені функції:

— формування єдиного транспортного простору;

— вироблення концепції погодженої тарифної політики на транспорті;

— вироблення і реалізації програм спільного використання транспортних інфраструктур;

— створення концепції розвитку транспорту на основі прогнозу потреб у транспортних послугах;

— формування інвестиційної політики;

— узгодження єдиних принципів побудови тарифів, проектів законодавчих і підзаконних актів, стандартів і норм, що визначають умови функціонування на території договірних країн усіх видів транспорту незалежно від форм власності;

— створення правових, економічних і організаційних умов для сумлінної конкуренції і взаємного інвестування капіталів;

— провадження у транспортно-дорожньому комплексі єдиної науково-технічної політики, у тому числі у сфері екології і безпеки руху;

— укладання угод про надання на взаємній основі допомоги транспортним засобам договірних сторін, членам екіпажів цих засобів і пасажирам, що постраждали від аварій чи нещасних випадків;

— вирішення інших, загальних для всіх договірних сторін питань у сфері транспорту.

На своїх сесіях, які відбуваються двічі на рік, КТН розглядає питання, які стосуються автомобільного, повітряного, морського, внутрішнього водного транспорту і дорожнього господарства.

МГА на ринку турпослуг

Перші національні організації у сфері готельної справи було створено у Швейцарії, Франції, Німеччині, Австрії. Французькі власники готелів ще у 1867р. заснували свою спілку, а швейцарська спілка власників готелів у 90-х роках XIX ст. починає видавати щотижневий вісник «Хотел-рев'ю».

Першу міжнародну готельну організацію було створено у 1869 р. у Кельні. Згодом до цієї організації приєдналось чимало національних готельних спілок. У 1921 р. за ініціативою французької готельної спілки було створено міжнародну спілку власників готелів (МГС) з резиденцією у Парижі.

18 березня 1946 р. у Лондоні за ініціативою Швейцарського товариства власників готелів МГС було реорганізовано у Міжнародну готельну асоціацію (МГА) та зареєстровано згідно з французьким законодавством у вересні 1949 р.

МГА об'єднує близько 80 національних готельних асоціацій, загальна кількість членів МГА досягає 4500, що репрезентують 145 країн світу. Асоціація має свій Статут, керівний орган — Генеральний конгрес, що скликається раз на два роки; Виконавчий комітет із 30 членів, які збираються 3 рази на рік; Раду з 180 членів, що проводить засідання 2 рази на рік. Повсякденна робота МГА проводиться в рамках Секретаріату, що очолює Генеральний секретар.

Завдання МГА: розвиток співробітництва між національними готельними асоціаціями країн світу; захист інтересів своїх членів; вивчення питань і проблем світової готельної індустрії та міжнародного туризму; участь у розвитку готельною індустрії; сприяння вивченню професійних питань, пов'язаних з управлінням готельною галуззю, міжнародними фінансовими розрахунками, страхуванням, валютним обміном; створення кваліфікованих систем обслуговування; видання й обмін інформаційними та довідковими матеріалами тощо.

Практична діяльність МГА зосереджена на вивченні юридичних аспектів, технологічного розвитку, маркетингу, професійній підготовці кадрів у готельній індустрії. З цією метою щорічно організуються навчальні тури та програми, спеціальні семінари з практичних питань. МГА видає двічі на місяць новини (Dialogue News Letter) і щорічно міжнародний готельний довідник («International Hotel Guide»), міжнародний реєстр туристичних агентств («World Directory of Travel Agencies»), а також готелів і ресторанів («Hotels and Restaurants International»).

Особливості розвитку міжнародних готельних мереж

Поглиблення спеціалізації підприємств гостинності пов'язане з утворенням міжнародних готельних мереж, які відіграють величезну роль у розробці і просуванні високих стандартів обслуговування.

Готельний ланцюг передбачає об'єднання кількох готельних підприємств у колективний бізнес, що проводиться під єдиним керівництвом, у межах єдиної концепції просування продукту і під спільною торговою маркою. Готелі в ланцюгах можуть бути об'єднані в результаті будівництва та купівлі підприємств готельною компанією; укладення з відомою готельною компанією-франчайзером угоди франчайзингу; підписання контракту на управління. У зв'язку з цим у складі ланцюга, крім повноправних членів, є асоційовані члени, які беруть участь у бізнесі на основі угоди франчайзингу. В таких випадках ланцюг не відповідає за втрати за франчайзинговими операціями і не має права на прибутки, за винятком суми за франчайзинговою угодою, яка йому належить. Значна частина підприємств таких славнозвісних ланцюгів, як Holiday Inn, Radisson Hotels, Ramada та ін., входить до їхнього складу на умовах договору франчайзингу.

З 1950-х років в організаційній структурі управління готелями у світовій готельній індустрії сформувалися різні моделі організації готельної справи.

Перша модель - модель Рітца, пов'язана з іменем швейцарського підприємця Цезаря Рітца. Основна ставка в цих престижних готелях робиться на європейські традиції вишуканості та аристократизму. Нині ця модель зазнала кризи.

Друга модель пов'язана з іменем американця Кемонса Вілсона (готельний ланцюг Holiday Inn). Вона вирізняється значною гнучкістю при задоволенні потреб клієнтів у поєднанні з дотриманням високих стандартів обслуговування. Основні вимоги в готельних ланцюгах, організованих за цією моделлю, зводяться до таких моментів: єдність стилю (архітектура, інтер'єр); єдність позначень і зовнішньої інформації; просторий і функціональний хол; швидкість реєстрації клієнтів; номери, передбачені для постійних клієнтів; сніданок "шведський стіл"; наявність конференц-залу; гнучка система тарифів; єдине управління, маркетинг і служба комунікації. Під контролем готельних ланцюгів, збудованих за другою моделлю, перебуває понад 50 % готельних номерів у світі.

Третя модель - "незалежні" готельні ланцюжки (наприклад, Best Western). У даному випадку під єдиною торговою маркою об'єднуються готелі за однорідними ознаками, що витримують певні стандарти і набори послуг, незалежно від країни розташування. Готелі-члени ланцюга сплачують внески до єдиного фонду, який витрачається на спільну рекламну і маркетингову діяльність, просування продукту. При цьому повністю зберігається їхня фінансово-економічна та управлінська самостійність. Можливе й поєднання другої моделі із третьою. Прикладом такого поєднання є ланцюг готелів Accor (найбільший у Європі), який пропонує готелі різних класів і виступає на ринку під різними марками. Марки Pulman, Sofitel, Novotel - це готелі вищого класу, Mercure - середнього класу, а марки Ibis, Etap, Formule 1, Motel 6 - готелі економ-класу.

Згідно з класифікацією, запропонованою Міжнародною готельною асоціацією (МГА), готельні ланцюги можна умовно поділити на такі три категорії:

перша - корпоративні ланцюги - готельні корпорації, що володіють численними підприємствами;

друга - ланцюги незалежних підприємств, що об'єднуються для використання загальної системи бронювання, концепції маркетингу, реклами та інших дорогих для окремого підприємства послуг;

третя - ланцюги, що надають управлінські послуги.

Існує багато поглядів на причини успіху готельних ланцюгів, серед яких найважливіші - сталість якості продукту, ідентичність послуг на різних підприємствах, а також доступність цін. Кожний тип готелю, що входить до готельного ланцюга, має свою марку.

Хоча першим готельним ланцюгом у світі вважається європейський Cesar Ritz, бурхливий розвиток і вдосконалення цієї тенденції припадає на США. Особливо швидкими темпами цей процес відбувався в 1950-60-х роках. Саме тоді розпочали свою діяльність найбільші готельні мережі світу. У 90-х рр. ХХ ст. лідерами з міжнародної діяльності були: США - Best Western International, Choice International, Holiday Hospitality, Marriott Hotels, ITT Sheraton; Франція - Accor, Club Mediterrance; Великобританія - Forte Hotels, Hilton International; Іспанія - Sol-Melia; Гонконг - New World Renaissance, Shangri-La, Mandarin Oriental; Японія - Prince Hotels, Tokyo Hotel Group; ПАР - Protra Hotels and Inns, Karos Hotels; Мексика - Grupo Posadas de Mexico, Grupo Situr; Куба - Cubatur; Бразилія - Othon Hotels та ін.

Уже понад 30 років журнал "Hotels" публікує готельні рейтинги. У 1971 році, коли була започаткована ця традиція, список налічував 100 найбільших ланцюгів. У 2000 р. він збільшився втричі.

Район дії кожної корпорації значно перевищує територію однієї держави. Готельні та ресторанні підприємства корпорації "Marriott" є в усіх штатах США та в 27 країнах світу. Кількість готелів цієї корпорації, за даними на 2000 р., досягла 1381 на понад 280 тис. номерів. А готельна корпорація "Інтеркон-тинентальотель" (США) володіє 74 готелями (27 540 номерів) у 48 країнах світу і продовжує їхнє будівництво тощо.

Окрім готельних ланцюгів, на світовому ринку активно функціонують специфічні об'єднання, основна мета яких - виявляти найкращих представників готельного бізнесу. Серед них міжнародна корпорація "Провідні готелі світу" (з 1928 р.), міжнародна організація "Привілейовані готелі і курорти світу", міжнародна готельна асоціація "Найтихіші готелі світу" (з 1968 р.) та інші.

Питаннями координації функціонування готельних ланцюгів і асоціацій незалежних готелів і ресторанів у Європі займається Конфедерація національних асоціацій готелів і ресторанів Європейського економічного співтовариства (ХОТРЕК).

Останнім часом у деяких країнах світу почали створюватися багатопрофільні концерни, що обслуговують майже всю сферу туризму. Цьому сприяв значний розвиток авіації, який призвів до того, що кількість пасажирських місць у літаках набагато перевищила можливість готелів. У зв'язку з цим, авіаційні компанії почали активно залучатися до сфери готельного господарства. Так, американська авіакомпанія ТВА придбала за кордоном 53 готелі відомої корпорації "Hilton", утворивши нову компанію "Hilton International", підприємства якої розташовані в 36 країнах. А французька авіаційна компанія "Ер-Франс" заснувала власну готельну і туристичну корпорацію "Сотер". Інтеграція готельних фірм з авіаційними компаніями дозволяє надати клієнтам різні тарифні пільги, наприклад продаж авіаквитків за пільговими цінами, продаж номерів у кредит та ін. Має місце й інтеграція із судноплавними компаніями.