4. 3. Спеціальні (вільні) економічні зони

Реалізація державної регіональної економічної політики і стимулю­вання господарської діяльності регіонів передбачають створення і організацію діяльності спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР). Головне завдання та мета їх формування - активізація господарської та підприємницької діяль­ності на певній території. За допомогою СЕЗ можливе формування передумови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспро­можності продукції.

Спеціальні економічні зони - це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку підприємства і пожвавлення господарської діяльності. Спе­ціальні режими інвестиційної діяльності, що діють на території СЕЗ та ТПР підприємств, повинні реалізувати на цій території інвестицій­ний проект, який належить до пріоритетного виду економічної діяль­ності, та зареєструватися у відповідних органах, контролюючих його діяльність. Створенню СЕЗ передує обґрунтування її функціонально­го призначення, галузевої спрямованості та відповідності місцевим умовам.

У практичній діяльності розрізняють такі види СЕЗ:

- функціональні зони, до складу яких входять технопарки і технополіси. їх створення сприяє міжнародній співпраці у галузі розробки нових технологій;

- комплексні зони виробничого спрямування, які функціонують на основі залучення іноземних інвестицій;

- зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження. Для них пріоритетне значення має мати: наявна мережа транспортних шляхів

Розвитку СЕЗ мають сприяти вдале розміщення системи транспор­тного сполучення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, на­явність необхідних транспортних комунікацій), розвинутий виробни­чий потенціал, розгалужена соціальна і виробнича інфраструктура, для туристично-рекреакційних зон - сфера обслуговування насе­лення і туристів, науково-технічноъ сфери - наявність відповідного кадрового за­безпечення.

З 1995 р. в Україні діє перша створена експериментальна зона «Си­ваш», до складу якої увійшли Кримське об'єднання «Титан», Перекопський бромний завод, Сиваський анілінофарбовий завод, Кримський содовий завод, пластмасовий завод «Поліфтор», сільськогоспо­дарські підприємства, рибокомбінат.

Нині створено 12 СЕЗ та 5 ТПР, з яких, за існуючими оцінками, успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише 3 (До­нецька, Закарпатська та Львівська обл.). Формування і розвиток СЕЗ пов'язано з низкою проблем:

- складність і непро­зорість процедури входження і виходу із статусу суб'єкта СЕЗ, що не­гативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість ок­ремих видів діяльності;

- чітко не відпрацьовані вимоги щодо економічної доцільності спеціалізації СЕЗ, не виокремлено види діяль­ності;

- не визначено доцільні розміри території, на які має поши­рюватися режим спеціального кредитування і оподаткування.

Внаслідок цих причин у підприємств з'являються неконкурентні переваги порівняно з підприєм­ствами аналогічних галузей, розташованих поза межами цих тери­торій. За таких умов не досягається головна мета створення таких зон.

Наукові дослідження і практичний досвід діяльності СЕЗ показу­ють, що все більшого значення набуває створення науково-технічних спеціальних еко­номічних зон. їх центром мають стати регіональні науково-технічні парки, які формуються навколо провідних науково-дослідних установ чи вищих навчальних закладів за участю великих виробничих підрозділів, які здатні розробляти і запроваджувати новітні високі тех­нології. Регіональні наукові технопарки повинні забезпечувати впро­вадження досягнення фундаментальної науки у господарсько-вироб­ничу практику. Регіональні технопаркові утворення мають мати ієрар­хічну побудову. Елементарними базовими їх утвореннями є інкубатори, які являють собою інноваційні центри або бізнесові утворення. Бізнес-інкубатори дають змогу підтримувати і розвивати підприєм­ництво інноваційної спрямованості. Регіональні науково-технологічні парки включають технополіси, інкубатори, розгалужену мережу інфра­структури. Це досить складні територіальні утворення, які розширя­ють можливості нарощування економічного потенціалу наукомістких і експортоспроможних галузей господарювання.

Науковці стверджують, що на Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків, які ефективно впливають на розвиток економіки і підвищення добробуту населення.