11.2. Методи банківського кредитування та процес кредитування

У зарубіжній практиці є такі методи кредитування:

1. питання про надання кредиту вирішують в індивідуаль­ному порядку;

2. кредитна лінія — кредити надає позичальнику банк на вимогу позичальника в межах встановленого ліміту;

3. овердрафт.

У сучасних умовах в Україні у більшості випадків викори­стовують перший метод; методи кредитної лінії та овердрафту застосовують лише для позичальників з високим кредитним рейтингом.

Процес кредитування підприємства банком можна поділи­ти на чотири основні етапи.

Перший етап. Звернення підприємства-позичальника до банку по кредит.

На цьому етапі для отримання кредиту підприємство-позичальник звертається в банк. У документах зазначає необхідну суму кредиту, його мету, строки погашення та форми забезпе­чення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи зі зазначенням юридичної адреси, картку зі зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості.

Для отримання кредиту позичальник подає такі документи:

• заяву на отримання кредиту;

• контракти (договори), на виконання яких планується використання позики, додатки до них (специфікації, фактури тощо);

• бізнес-план проекту, який передбачається кредитувати;

• техніко-економічне обґрунтування кредитів;

• фінансові звіти позичальника за три останні роки;

• правові гарантії забезпечення повернення позик (порука, гарантія, застава та ін.), засвідчені нотаріально копії договорів оренди, документів, що засвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, право оренди і тимчасового користування земельною ділянкою (для селян­ських, фермерських господарств).

Другий етап. Оцінка платоспроможності та кредитоспромож­ності клієнта й прийняття рішення про надання кредиту.

На цьому етапі на основі даних бухгалтерського балансу і звіту підприємства банк проводить розрахунок показників платоспроможності та стійкості підприємства, що кредитується. Основними факторами, що впливають на кредитоспроможність клієнта, банкіри визначають: здатність позичальника отриму­вати дохід, володіння активами, фінансовий стан; ділову ак­тивність позичальника, репутацію.

Рішення щодо можливості кредитування приймає банк після здійснення таких процедур:

• аналізу фінансового стану підприємства;

• визначення класу позичальника;

• аналізу ефективності фінансування проекту за рахунок, кредиту;

• визначення ступеня ризику неповернення кредиту;

• оцінки реальності забезпечення кредиту.

На підставі висновків щодо кредитоспроможності клієнта та ретельного аналізу всіх поданих у банк документів спеціаль­но утворений у банку кредитний комітет вирішує питання про доцільність надання кредиту позичальнику та визначає умови надання кредиту, які остаточно закріплюють у кредитному договорі.

Банк готує проект кредитної угоди; проект договору заста­ви; акт перевірки наявності й оцінки майна, яке надається в за­ставу в забезпечення кредиту.

У кредитній угоді передбачають:

1. мету, суму, строк, порядок, форму видачі й погашення кредиту;

2. форму забезпечення зобов'язань;

3. відсоткову ставку;

4. порядок і форму сплати відсотка й основного боргу;

5. права, зобов'язання і відповідальність сторін щодо на­дання і погашення кредиту;

6. перелік відомостей і розрахунків, необхідних для креди­тування;

7. періодичність надання їх банку;

8. можливість проведення банком перевірок стану та збе­реження заставленого майна.

Третій етап. Поточний контроль за використанням кредиту.

Контроль здійснює банк відповідно до умов кредитного договору. Контроль може бути документарним або з відвіданням позичальника на місці. Банк перевіряє при цьому цільове ви­користання кредиту, а також намагається з'ясувати небезпеч­ні зміни фінансового стану позичальника, що може призвести до несвоєчасного повернення кредиту.

При виявленні факту використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, Що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встанов­леному чинним законодавством порядку.

Четвертий етап. Погашення кредиту.

Цивільним кодексом України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в по­рядку, що встановлені договором. Якщо договором не встанов­лений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником упродовж 30 днів від дня пред'явлення пози­кодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено догово­ром.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та спла­ти відсотків при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

У випадку відмови позичальника від сплати боргів за кре­дитами банк стягує борги у претензійно-позовному порядку.

Кредитна лінія — юридично оформлене зобов'язання бан­ку перед позичальником щодо надання йому впродовж визна­ченого періоду кредитів у межах погодженого ліміту. За формою кредитна лінія — це письмова угода між банком і потенційним позичальником, в якій вказано термін та умови надання кре­диту на перспективу.

Кредитну лінію, як правило, відкривають на термін до од­ного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, враховують, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяль­ність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (за­для підтримки лінії) залишку на поточному рахунку в банку в межах 20—ЗО % від суми кредитної лінії, або створюється резерв кредиту, й у разі виникнення сумнівів у погашенні позики за рахунок цього резерву сплачують майбутні відсотки (один із різновидів дисконтного кредиту).

Найпоширеніші сезонна та поновлювана кредитні лінії.

Сезонну кредитну лінію (seasonal of credit) банк відкриває за умови виникнення у фірми періодичної нестачі обігових коштів, пов'язаної з сезонною циклічністю виробництва чи необхідністю створення товарних запасів у сховищі. Кредити цього виду погашають після закінчення виробничого циклу за рахунок виручки від продажу продуктів виробництва. Пога­шення боргу і відсотків здійснюють одноразово.

Револьверний, або автоматично поновлюваний, кре­дит — це позика, яку надає банк клієнту в межах встановле­ного ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше вида­ного кредиту. Поновлювана кредитна лінія (revolving line of credit) відкривається банком, якщо позичальник відчуває дов­гострокову нестачу обігових коштів, необхідних для підтри­мання неперервного зростання обсягу виробництва. Револьвер­ний кредит зазвичай незахищений, він ґрунтується на загальній фінансовій спроможності позичальника. Цей метод кредиту­вання відносять до бланкових кредитів.

Овердрафт — це метод кредитування, при якому банк у ме­жах узгодженого ліміту проводить платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове саль­до, яке виражає суму його заборгованості перед банком.

Такі кредити мають здебільшого короткостроковий харак­тер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тим­часово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок. Овердрафт надається автоматично при з'ясуванні у від­сутності у підприємства коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.

Овердрафт обслуговується так: якщо сума платежу, зазна­чена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок коштів на розрахунковому рахунку, то різницю (дебетове саль­до) автоматично оплачує банк за рахунок кредиту, але в межах невикористаного ліміту. Якщо сума платежу перевищує зали­шок ліміту кредитування, то платіж банком не проводиться.

Нарахування платежів за користування кредитними ресур­сами починається від часу списання суми овердрафту з рахун­ку клієнта і завершується в момент повного погашення забор­гованості коштами, зарахованими на позичковий рахунок.

Варто зазначити, що механізм надання овердрафтного кре­диту передбачає наявність постійних ділових взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо стану справ свого позичальника та високий рівень довіри до нього. Автоматизм формування позичкової заборгованості та невизначеність об'єкта кредитування характеризують ці види кредиту як досить ризиковані, а тому кредитні договори під­писують здебільшого з клієнтами, яких можна віднести до розряду елітних.