2. Види адміністративно-правових норм.

У зв'язку з тим, що адміністративно-правові норми різняться за сво­єю регулюючою спрямованістю, своїм юридичним зміс­том, їх класифікують за видами.

Найпоширенішими є наведені нижче класифікації.

1. За спрямованістю змісту:

• такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів;

• такі, що визначають форми і методи управлінської ді­яльності;

• такі, що встановлюють порядок проходження держав­ної служби, права і обов'язки державних службовців;

• такі, що визначають способи і порядок забезпечення за­конності в державному управлінні;

• такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями;

• норми, що встановлюють права і обов'язки громадян у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави.

2. За адресами або суб'єктами:

• адресовані органам державно-виконавчої влади;

• адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;

• адресовані державним службовцям;

• адресовані державним підприємствам, закладам, орга­нізаціям; адресовані недержавним об'єднанням, підприєм­ствам, закладам;

• адресовані громадянам.

3. За формою припису:

• зобов'язуючі (приписні) – ці норми зобов'язують здій­снювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов'язана видати наказ; у разі одержання скарги грома­дянина орган управління зобов'язаний розглянути її в пев­ний термін; для здійснення певних видів діяльності під­приємства зобов'язані одержати ліцензію; підприємства, заклади, організації зобов'язані подавати податковим орга­нам звіти за встановленою формою тощо;

• заборонні – ці норми забороняють вчинення тих чи ін­ших дій в умовах, які нею визначені. Заборони можуть ма­ти або загальний, або спеціальний характер, Наприклад, заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адмініст­ративного правопорушення, є загальною, а заборона мілі­ції застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх – спеціальною;

• повноважні (дозвільні, диспозитивні) – ці норми упов­новажують адресата (або дозволяють йому) діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте, підкоряючись пра­вовому режиму, який нею встановлено. Фактично ці нор­ми надають адресату вибір: або чинити певні дії, або не чи­нити їх. Конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей їх адресата;

• стимулюючі (заохочувальні) – це норми, що забезпечу­ють за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відно­син, встановлюють різні пільги (наприклад, у сфері опо­даткування);

• рекомендаційні – особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, саме вони містяться у таких нормах, як правило, не мають юридично-обов'язкового характеру. Такого роду норми не містять у собі прямо ви­ражених приписів, а дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв'язання завдань, що виникають.