Тема 4. Принципи міжнародного публічного права. План

1. Основні принципи міжнародного публічного права.

2. Роль принципів міжнародного права в регулюванні міжнародних відносин.

1. Основні принципи міжнародного публічного права.

Перелік та інтерпретація основних принципів міжнародного права, крім Статуту ООН, міститься в інших важливих міжнародно-правових актах. У першу чергу до них належить Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності до Статуту Організації Об'єднаних Націй, котра прийнята 24 жовтня 1970р. (часто її скорочено називають Декларацією про основні принципи міжнародного права), і Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. Вони розширили перелік основних принципів. Якщо в Статуті їх було сім, то у наступних актах цей перелік було доведено до десяти.

1). Принцип незастосування сили або загрози силою. Кожна держава в своїх міжнародних відносинах зобов'язана стримуватися від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і в який-небудь інший спосіб, що несумісний з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування е порушенням міжнародного права і Статуту ООН. Вони ніколи не повинні застосовуватися як засоби урегулювання міжнародних питань. Держави мають стримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих кордонів іншої держави, для вирішення територіальних спорів і спорів щодо кордонів, демаркаційних ліній, ліній перемир'я тощо. Держави зобов'язані стримуватися від насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, свободу і незалежність.

Територія держави не може бути об'єктом воєнної окупації, що є результатом застосування сили на порушення положень Статуту ООН. Вона не може бути об'єктом придбання в результаті застосування сили або загрози її застосування. Такі територіальні придбання мають визнаватися незаконними.

2). Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами таким чином, щоб не наражати на небезпеку міжнародний мир, безпеку і справедливість. Міжнародні спори вирішуються на підставі суверенної рівності держав і відповідно до принципу вільного вибору засобів мирного вирішення спорів.

3). Принцип невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави. Жодна держава чи група держав не має права втручатися прямо чи опосередковано з будь-якої причини у внутрішні і зовнішні справи іншої держави. Збройне і всі інші форми втручання чи загрози, спрямовані проти правосуб'єктності держави чи проти її політичних, економічних і культурних основ, є порушенням міжнародного права. Жодна держава не може застосовувати або заохочувати застосування економічних, політичних заходів чи заходів іншого характеру з метою досягти покори собі іншої держави у здійсненні останньою своїх суверенних прав і отримання від неї будь-яких привілеїв. Жодна держава не має права втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі. Застосування сили для позбавлення народів форми їхнього національного існування є порушенням їхніх невід'ємних прав і принципу невтручання.

4). Принцип співробітництва держав. Держави зобов'язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних сферах міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності й прогресу. Це співробітництво здійснюється в сфері підтримки міжнародного миру і безпеки, загальної поваги і дотримання прав людини, основних свобод для всіх і ліквідації всіх форм расової дискримінації, всіх форм релігійної нетерпимості; сприяє прогресу в галузі культури і освіти.

5). Принцип рівноправності й самовизначення народів. Існування цього принципу дає народам право вільно визначати, без втручання зовні, свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право відповідно до положень Статуту ООН. Утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є способами здійснення народами права на самовизначення. Кожна держава зобов'язана стримуватися від будь-яких насильницьких дій, котрі позбавляють народи їхнього права на самовизначення. Ніщо в цих положеннях не має тлумачитися як таке, що санкціонує чи заохочує будь-які дії, котрі призвели б до розчленування або до часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав. Кожна держава має утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої держави.

6). Принцип суверенної рівності держав. Всі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права та обов'язки і є рівноправними членами міжнародного товариства незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру.

Поняття суверенної рівності складається, зокрема, з таких елементів:

а) всі держави юридично рівні;

б) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету;

в) кожна держава має поважати правосуб'єктність інших держав;

г) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканні;

д) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;

є) кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в злагоді з іншими народами.

7). Принцип сумлінного виконання зобов'язань, прийнятих відповідно до Статуту ООН. Кожна держава повинна виконувати свої зобов'язання, прийняті відповідно до Статуту ООН, які випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також прийняті державою за міжнародними договорами і дійсні згідно з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. У тих випадках, коли зобов'язання, що випливають з міжнародних договорів, суперечать зобов'язанням членів ООН, які випливають зі Статуту ООН, зобов'язання за Статутом мають переважну силу.

У Декларації принципів Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. принципами, котрими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах, крім перелічених раніш, визнано такі:

8). Непорушність кордонів. Держави-учасниці заявили, що розглядають як нерушимі всі кордони кожної з них, як і кордони всіх держав у Європі, і будуть утримуватися у будь-яких зазіханнях на ці кордони.

9). Повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконання. Відповідно до цих принципів держави-учасниці будуть заохочувати і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод, які випливають з гідності, притаманної людській особі. і є істотними для її вільного і повного розвитку. Вони визнають загальне значення прав людини і основних свобод, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідних для забезпечення розвитку дружніх відносин і співробітництва між ними, як і між всіма державами. Вони зобов'язались поважати права осіб, належних до національних меншин, їхню рівність перед законом, надавати їм повну можливість фактичного користування правами людини.

Вони будуть діяти згідно з цілями і принципами Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, міжнародних пактів з прав людини.

10). Принцип територіальної цілісності держав. Відповідно до цього принципу всі держави зобов'язуються поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць Вони будуть утримуватися від будь-яких дій, несумісних з цілями і принципами Статуту ООН, спрямованих проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці.