3. Історія утворення та правова природа Організації Об'єднаних Націй.

Першим практичним кроком на шляху створення ООН стала прийнята 30 жовтня 1943 р. на конференції в Москві Декларація чотирьох держав - СРСР, США, Великобританії та Китаю - з питань загальної безпеки. У ній зазначалася необхідність заснування по можливості в найкоротший термін всесвітньої міжнародної організації для підтримання міжнародного миру та безпеки. Ухвали Московської конференції були підтверджені на Тегеранській конференції в листопаді-грудні 1943 р.

За пропозицією уряду США в серпні-жовтні 1944 р. у Думбартон-Оксі, на окраїні Вашингтона, відбулася конференція чотирьох держав: СРСР, США, Англії та Китаю (у другій стадії переговорів), де й були визначені основні риси майбутньої міжнародної організації. Однак на цій конференції не було розв'язане принципове питання щодо процедури голосування в Раді Безпеки. Його вдалося вирішити під час наступної Ялтинської конференції в лютому 1945 р. на основі запропонованого Ф. Рузвельтом принципу єдності дій великих держав при розгляді всіх питань у Раді Безпеки.

26 червня 1945 р. учасники Конференції в Сан-Франциско підписали Статут ООН, а 24 жовтня того ж року, після ратифікації його п'ятьма великими державами та більшістю інших держав, Статут ООН набрав чинності. Одночасно з делегаціями інших країн активну участь в роботі Конференції в Сан-Франциско взяла й делегація УРСР.

У ст. 1 Статуту ООН визначено, що основними цілями ООН є:

• підтримання миру та безпеки за допомогою колективних заходів для відвернення й усунення загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру;

• розвиток дружніх відносин між націями;

• здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру;

• обов'язок бути центром для погодження дій націй у досягненні цих цілей.

Відповідно до своїх цілей і завдань, ООН є універсальною організацією, відкритою для всіх миролюбних держав, які можуть і бажають ці зобов'язання виконувати. Прийняття держави в члени Організації провадиться постановою ГА ООН за рекомендацією Ради Безпеки ООН. У Статуті не уточнюється, яка кількість голосів потрібна для прийняття такого рішення. На практиці ж прийняття ухвали ГА ООН з важливих питань необхідна більшість у 2/3 присутніх при голосуванні членів ООН. Іноді це питання вирішується взагалі без голосування. Наприклад, ухвалу про прийняття держави Палау до ООН (1994) ГА ООН прийняла без голосування, бо ніхто з членів ООН не заперечував проти цього.

Статут ООН, прийнятий 26 червня 1945 р., складається з 19 розділів та 111 статей. Невід'ємною частиною його є Статут Міжнародного Суду. За юридичною природою Статут ООН є багатостороннім міжнародним договором універсального характеру. Його особливе значення полягає втому, що він не тільки утворив універсальну міжнародну організацію, але й встановив принципи взаємовідносин між державами, що є основними прин­ципами міжнародною права. Ці принципи сформульовані у от. 2 Статуту:

- суверенна рівність членів ООН;

- сумлінне виконання взятих на себе за Статутом зобов'язань;

- вирішення міжнародних спорів мирними способами;

- утримання в міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування;

- надання всебічної допомоги ООН кожним її членом в усіх діях,які відповідають Статутові ООН, і утримання від надання допомоги будь- якій державі, проти якої ООН вживає заходів превентивного чи при мусового характеру;

- забезпечення Організацією такого становища, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідно до принципів Статуту ООН.

Статут ООН став фундаментом сучасного міжнародного права. Зобов'язання за Статутом ООН мають для держав переважну силу.

Головні органи ООН

Згідно зі Статутом (стаття 7), головними органами ООН є: ГА, Рада Безпеки, Економічна та соціальна рада, Рада в справах Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат.

Генеральна Асамблея складається з представників усіх держав-членів ООН і становить фактично їх загальне зібрання. Кожна держава має один голос і може бути представлена делегацією з не більш, як п'яти представників, незалежно від її величини, могутності та значення. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН, ГА"...уповноважується розглядати будь-які питання або справи в межах... Статуту." Так, серед інших повноважень ГА здійснює прийняття нових членів ООН, вибори до всіх основних органів ООН, призначення Генерального секретаря.

Генеральна Асамблея є демократичним органом співробітництва держав. Асамблея не є "світовим парламентом". З усіх питань, які розглядаються, вона може ухвалювати рішення, що мають характер рекомендацій і не є юридичне обов'язковими для членів ООН; не повинна приймати ухвал, які передбачають застосування сили від імені ООН, оскільки це є виключною компетенцією Ради Безпеки.

Основна форма роботи ГА - сесійна діяльність. Згідно зі ст. 20 Статуту ООН, ГА збирається на чергові щорічні сесії (вони відкриваються у третій вівторок вересня) та на спеціальні сесії. На вимогу Ради Безпеки чи більшості членів ООН Генеральний секретар скликає також спеціальні надзвичайні сесії.

На кожній сесії ГА обирається голова (ст. 21 Статуту ООН) та 17 його заступників. Головою 52-їсесії був обраний представник України Г Удовенко. На час роботи кожної сесії утворюються сім головних комітетів, за допомогою яких ГА виконує свої функції. На сесію 2010-2011 р. головою Генеральної Асамблеї (ГА) ООН обраний колишній президент Швейцарії Жозеф Вейс.

Рада Безпеки ООН складається з п'ятнадцяти членів: з яких п'ять постійні члени (Великобританія, Китай, Росія, США, Франція); десять -непостійні, що обираються ГА на два роки. Місця непостійних членів розподіляються так: п'ять - від держав Азії та Африки; один - від держав Східної Європи; два - від держав Латинської Америки; два - від держав Західної Європи й інших країн.

За Статутом ООН (статті 24-26), на Раду Безпеки покладена головна відповідальність - підтримання міжнародного миру та безпеки.

Рада Безпеки володіє низкою виняткових повноважень. Це єдиний орган, уповноважений приймати ухвали, пов'язані з діями ООН щодо підтримання чи відновлення міжнародного миру та безпеки.

Лише Рада Безпеки уповноважена приймати ухвалу про проведення примусових дій із застосуванням збройних сил.

Рада Безпеки може приймати ухвали, обов'язкові для всіх членів ООН. Оскарження чи перегляд їх у будь-якому іншому органі неприпустиме.

Окрім основних функцій і повноважень, Рада Безпеки виконує і низку інших. Також, разом з ГА, бере участь у прийнятті держав до членів ООН (п. 2 ст 4), призначенні Генерального секретаря ООН (ст. 97), обранні суддів Міжнародного Суду (ст. 4 Статуту Міжнародного Суду) тощо.

За ст. 27 Статуту ООН, ухвали Ради Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими, якщо за них подані голоси дев'яти членів Ради. Решта ухвал вважаються прийнятими, копи за них проголосували дев'ять членів Ради, зокрема й всі постійні члени цього органу. Тож, якщо хоча б один із п'яти постійних членів голосує проти якоїсь пропозиції з питань непроцедурного характеру, пропозиція не може бути прийнятою (принцип одностайності постійних членів Ради Безпеки).

Економічна та соціальна рада складається з 54-х членів, яких обирає ГА на три роки з поновленням третини складу. Ради через кожен рік. За традицією постійні члени Ради Безпеки обираються до Економічної та соціальної ради на кожен черговий термін. Вибори до цього органу проводяться за принципом справедливого географічного представництва: від Африки - 14, від Азії - 11, від Латинської Америки - 10, від Західної Європи - 13, від Східної Європи - 6 держав.

Функції та повноваження Економічної та соціальної ради зафіксовані в статтях 62-66 Статуту ООН. Основні її повноваження зводяться до такого:

• проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в економічній, соціальній галузях, а також у галузях культури, освіти, охорони здоров'я; підготовка рекомендацій з цих питань ГА;

• підготовки рекомендацій з метою заохочення поваги і дотримання прав людини й основних свобод;

• підготовки проектів конвенцій з питань, належних її компетенції, для подання їх ГА;

- скликання міжнародних конференцій з питань, належних її компетенції;

- погодження діяльності спеціалізованих установ через консультації з ними та рекомендації таким установам і через рекомендації ГА;

- укладання зі спеціалізованими установами угод про співробітництво. Свої функції Економічна та соціальна рада здійснює за допомогою постійних комісій, постійних комітетів, а також сесійних комітетів.

Зазвичай, Економічна та соціальна рада проводить щорічно дві сесії (одну-в Нью-Йорку, другу в Женеві). Ухвали приймаються простою більшістю голосів.

Рада у справах опіки була створена як орган, який мав здійснювати контроль за управлінням підопічними територіями (в післявоєнний час їх було 11). Нині Рада складається з постійних членів Ради Безпеки.

На думку фахівців, у сучасних умовах існування Рада втрачає своє практичне значення.

Міжнародний Суд. Важливе місце в структурі ООН займає Міжнародний Суд. Його Статут, прийнятий у 1945 р., є невід'ємною частиною Статуту ООН.

Міжнародний Суд складається з 15 суддів, яких обирають на дев'ять років. Склад Суду оновлюється кожні три роки на третину. Кожні три роки Суд обирає голову та віце-голову й призначає секретаря терміном на сім років. У 1967-1970 рр.. до складу Суду входив представник України В. Корецький, котрий обіймав посаду віце-голови Суду.

Принципові напрями діяльності Міжнародного Суду ООН визначені в статтях 92-96 Статуту ООН. Компетенція Суду визначається статтями 34-38 Статуту Міжнародного Суду. Сторонами у справах, які роз­глядає Суд, можуть бути тільки держави, при цьому, юрисдикція Суду є добровільною, тобто він може розглядати справи тільки за згодою сторін. Водночас держави можуть визнати для себе юрисдикцію суду обов'язковою в усіх правових спорах, які стосуються:

- тлумачення договору;

- будь-якого питання міжнародного права;

• наявності факту порушення міжнародного зобов'язання, якщо він буде встановлений;

• характеру та розмірів відшкодування за порушення міжнародного зобов'язання.

Окрім судової, Міжнародний Суд здійснює і консультативну юрисдикцію. Так, він може давати консультативні висновки з будь-якого юридичного питання на запит ГА і Ради Безпеки, а також інших органів і спеціалізованих установ ООН.

Секретаріат ООН складається з Генеральною секретаря й персоналу, потрібного ООН на певному етапі. Секретаріат обслуговує й інші органи ООН, провадить практичну роботу з утілення програм і постанов, схвалених цими органами. Приміром, діяльність Секретаріату охоплює: здійснення операцій з підтримання миру за дорученням Ради Безпеки; організацію та проведення міжнародних конференцій з проблем, які мають світове значення (Конференція з морського права); встановлення світових економічних та соціальних тенденцій і проблем; підготовку досліджень з таких питань, як роззброєння, розвиток, права людини. Крім функцій, безпосередньо спрямованих на забезпечення роботи різних органів ООН, до його функцій належить також реєстрація й опублікування міжнарод­них договорів.

Штаб-квартира ООН та її Секретаріату розміщуються в Нью-Йорку, підрозділи Секретаріату є також у Женеві, Відні, Найробі, Бангкоку та деяких інших містах.

Загальна кількість співробітників Секретаріату становить понад 16тис. осіб. Вони є громадянами понад 150-ти країн. Увесь персонал поділяється на дві категорії: спеціалісти (фахівці) й технічні співробітники. Застосовуються два види найму на службу: на основі постійних контрактів (до досягнення пенсійного віку) та тимчасовими контрактами.

Очолює Секретаріат і є головною адміністративною службовою особою Організації Генеральний секретар. Його призначає ГА за рекомендацією Ради Безпеки на п'ятирічний термін. Стаття 98 Статуту ООН уповноважує Генерального секретаря подавати ГА щорічні звіти про роботу Організації. До його повноважень належить також право доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, що, на його думку, можуть загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки (ст. 99 Статуту ООН).