Тема 6. Право міжнародних організацій. Організація об’єднаних націй. План

1. Поняття права міжнародних організацій

2. Правотворча діяльність міжнародних організацій

3. Історія утворення та правова природа Організації Об'єднаних Націй.

4. Спеціалізовані установи ООН

5. Поняття регіональних міжнародних організацій

1. Поняття права міжнародних організацій

Діяльність міжнародних організацій регулюється значною кількістю правових норм, їхнє призначення неоднакове й умовно вони можуть поділятися на три основні групи.

Перша з них містить норми, що визначають структуру, компетенцію органів, їхні функції, а також діяльність міжнародних організацій; норми, пов'язані з режимом і трудовими відносинами різних категорій персоналу, розв'язуванням майнових, фінансових та інших проблем. Цю сукупність норм і принципів можна умовно позначити як "внутрішнє право міжнародних організацій". До них належать і правила процедури органів.

Друга група норм стосується становища міжнародних організацій у системі міжнародних відносин, її становлять, наприклад, норми угод міжнародних організацій з державами, а також з іншими міжнародними організаціями, їх можна було б також умовно назвати "зовнішнім правом міжнародних організацій".

До третьої групи належать норми, що відображають участь міжнародних організацій у процесі міжнародної правотворчості. При цьому йдеться про роль цих організацій у процесі прогресивного розвитку міжнародного права, його кодифікації, становлення та розвитку в ньому нових інститутів і галузей.

Правові норми та принципи, що стосуються міжнародних організацій, зафіксовані в багатьох джерелах. Основні з них - установчі акти міжнародних організацій або угоди про їх створення. Ці акти й становлять основу права міжнародних організацій.

Питання, пов'язані з правовим статусом і діяльністю міжнародних організацій, регламентуються також низкою багатосторонніх конвенцій, зокрема: Віденською конвенцією про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (1986), Конвенцією про привілеї та імунітети ООН (1946), Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах з міжнародними органі­заціями універсального характеру (1975).

Також джерелами права міжнародних організацій можуть бути:

- регламенти й акти, що встановлюють статус персоналу;

- угоди з державами, зокрема, з країною перебування штаб-квартири організації;

- угоди з-іншими міжнародними організаціями;

- деякі ухвали організацій тощо.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цієї галузі сучасного міжнародного права:

Право міжнародних організацій - це сукупність норм, які регулюють правове положення, діяльність міжнародних організацій, їх взаємодію між собою та з іншими суб'єктами міжнародного права, а також їхня участь у міжнародній правотворчості.

2. Правотворча діяльність міжнародних організацій

Особливу групу утворюють юридичні норми, що визначають участь міжнародних організацій у міжнародній правотворчості.

Можна виділити такі форми правотворчої діяльності міжнародних організацій:

1) ініціатива укладання міжнародних договорів. При цьому особлива роль належить ООН, яка скликає дипломатичні конференції з метою розробки та підготовки до підписання важливих багатосторонніх договорів;

2) формування практики держав. Будь-які заяви з правових питань, які уряди роблять через своїх представників в органах і комітетах міжнародних організацій, є доказом існування норм звичаєвого права;

3)декларативні резолюції. Насамперед, слід назвати резолюції, котрі приймає ГА ООН. Власне ці резолюції не мають обов'язкової сили, але вони здатні висвітлювати та розвивати звичаєві норми;

4)висловлювання думок спеціалістів-правознавців;

5)ухвали органів, наділених судовими функціями. Ухвали судових органів, таких як Суд європейських товариств, можуть сприяти розвиткові договірного права, тлумаченню загального міжнародного права;

6)практика політичних органів. Політичні органи, зокрема, ГА ООН і Рада Безпеки ООН, приймають численні рекомендації та постанови з конкретних суперечних питань, які пов'язані з використанням норм загального міжнародного права чи із застосуванням постанов Статуту ООН чи будь-якого іншого установчого документа;

7)законодавчі повноваження, делеговані організаціям. Деколи держави передають міжнародним організаціям важливі законодавчі повноваження. Деякі організації, наприклад, ВООЗ або Рада ІКАО можуть приймати приписи, що мають юридичну силу для держав-членів цих організацій;

8)зовнішня практика організацій. Міжнародні організації можуть укладати угоди з державами-членами та країнами, що не є їх членами, а також з іншими організаціями. Вони можуть робити заяви міжнародно- правових претензій, а також офіційні заяви з порушуваних питань;

9)внутрішня нормоустановна діяльність.