Іі. Матеріали до курсу лекцій

2.1. Загальна частина тема 1. Поняття, сутність, джерела і система сучасного міжнародного права. План

1. Поняття «Міжнародне публічне право" . Предмет та об’єкт регулювання.

2. Періодизація розвитку міжнародного публічного права.

3. Джерела міжнародного публічного права, їх загальна характеристика.

4. Форми міжнародної нормотворчості. Роль доктрини у формуванні норм

міжнародного публічного права.

5. Система міжнародного публічного права.

1. Поняття "Міжнародне публічне право" . Предмет та об’єкт регулювання.

Міжнародне публічне право – це сукупність правових норм та принципів, визнаних цивілізованими народами, які регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у сфері міжнародних відносин.

Міжнародне публічне право відрізняється від національного права:

- за суб'єктами права;

- за предметом правового регулювання;

- за способом утворення;

- за способом реалізації.

Як особливість міжнародного права, і насамперед, стосовно внутрішньодержавного права, слід зазначити його міждержавний характер, відсутність апарату примусу, сполучення договірних і звичайних норм, особливий координаційний характер регулювання правовідносин.

Під міждержавними відносинами розуміються відносини з участю держав, міждержавних організацій і державоподібним утворень, таких, наприклад, як нація, що бореться за створення власної держави, вільне місто.

Механізм формування і дії норм міжнародного права – особливий, він носить міждержавний, а не наддержавний характер.

Міжнародному праву властиві такі характерні риси, як історизм, об'єктивізм, узгодженість волі держав, добровільність у прийнятті на себе зобов'язань і сумлінність їх дотримання, загальне визнання.

2. Періодизація розвитку міжнародного публічного права.

Право, як система встановлених норм, що регулюють правила поведінки виникає до виникнення держави. Міжнародне право ( далі МП), у розумінні його як системи правил поведінки, що регулюють відносини між народами виникає також до утворення держави.

Однак, МП трактується також і як система правил поведінки, що регулюють відносини між державами, тому остаточне становлення МП у даному розумінні виникає тільки після утворення держави.

Виникнення міжнародних ( а в наслідку і міждержавних) правовідносин вимагало їхнього правового врегулювання. Спочатку воно здійснювалося звичаєвими нормами права - правовий звичай ( наприклад виникає недоторканність послів).

Спочатку міжнародні правовідносини носили локальний, "регіональний" характер, однак згодом, з утворенням великих держав-цивілізацій, початком великих воєн, МП розвивається і приймає більш-менш загальнообов’язковий характер. Виникає інститут міжнародного договору.

Однак розвиток МП був неможливий без його належного праворозуміння, тобто розуміння його як системи норм, правил поведінки. Такого розуміння у давнині воно досягло найбільш повно в Стародавньому Римі. Римляни приділяли велику увагу МП (jus gentium – «право народів» і jus inter gentium - МП ). Узаконюється право міжнародних договорів, основні принципи дипломатії.

Якщо на початку Римської історії іноземець був, поза законом, то в період республіки зароджується інститут перегрінського претора (praetorium peregrini), захисника інтересів як іноземців, так і перегрінів - жителів республіки не римлян.

У ході рецепції римського права в країни Європи переходять основні положення римського права, у тому числі і «jus gentium», тільки його постулати знаходять нове звучання.

Однак міжнародні правовідносини в ранній середньовічній Європі характеризувалися відсутністю визнаних у якості загальнообов'язкових міжнародних правил поведінки, наявністю міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі.

Становлення МП як науки відбувається в епоху Відродження. Батьком науки МП вважається Гуґо Ґроцій. Гуґо Ґроцій (Гуґо де Ґроот, лат. Hugo Grotius, (10 квітня 1583 — 28 серпня 1645) — нідерландський юрист, написав «Вступ до голандської юриспруденції», «Про право війни і миру»). Трактат «Про право війни і миру» мав величезний успіх і до 1775 року витримав 77 видань переважно латиною, а також нідерландською, французькою, німецькою, англійською та іспанською мовами. В цій праці вперше було теоретично розглянуто та обґрунтовано саму ідею міжнародного права. Між іншим маючи сам досвід посланця Гуґо Ґроцій розробив положення про права посла, які в цілому й досі є загальноприйнятими.

У середні століття МП ототожнювали з дипломатією і зовнішньою політикою. Політика входила до складу так званих artes Itberales - 7 вільних наук ( риторика, граматика, арифметика, астрономія, диалектика, музика і політика ). МП придається вже більш істотне значення. Тим не менше, МП поділялося. на право «цивілізованих» і інших народів. Існували, державні та регіональні тенденції в праворозумінні міжнародних відносин. Вони сильні і зараз ( наприклад облік специфіки міжнародних відносин Європейського Співтовариства, мусульманських держав, країн колишнього СРСР). Їхній недолік у наявності найчастіше принципу подвійного стандарту, неприпустимого в МП.

Наприкінці XIX - початку XX ст. почалася універсалізація МП. МП стає загальним. У 1919р. утворилася Ліга Націй - міжурядова міжнародна організація, що, мала на меті розвиток співробітництва між народами і забезпечення гарантії миру і безпеки. Проіснувала до 1946 р. 24 жовтня 1945р. на її основі створено ООН .

Закінчення XX ст. збігається з початком нового етапу розвитку МП. Воно домагається загального визнання як об'єктивної реальності, що розвивається незалежно від суб'єктивної волі людей.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН .№ 44\23 1989 р. до десятиліття МП ООН призиває сприяти, більш широкому прийняттю і повазі принципів МП, заохочувати прогресивний розвиток МП і його кодификацію. 1990-1999 рр. проголошені десятиліттям МП.

В даний час здійснений примат МП над правом внутрішньодержавним. Крім того в другому половині XX ст. як суб'єкт МП визнана нація, що бореться за національне самовизначення.

Беручи це до уваги, можна визначити таку періодизацію історії міжнародного права:

1. передісторія міжнародного права (зі стародавніх часів до кінця Середніх);

2. класичне міжнародне право (від кінця Середніх віків до Статуту Ліги Націй);

3. перехід від класичного міжнародного права до сучасного (від Статуту Ліги Націй до Статуту ООН);

4. сучасне міжнародне право (право Статуту ООН).