16. Первинні суб’єкти міжнародного публічного права, їх загальна характеристика.

Суб'єкти міжнародного права за своєю юридичною природою розрізняються як первинні і похідні (або суверенні і не суверенні). До первинних, а отже, до основних, суб'єктів відносяться:

- держави,

- нації і народи, що борються за своє визволення і самовизначення (наприклад, курди, та ін.).

Первинний суб’єкт об’єктивно існує в міжнародному співтоваристві. Його існування є об’єктивною реальністю і не залежить від волі інших суб’єктів.

Об’єм правосуб’єктності первинних суб’єктів є загальним і не може бути обмежений договірними чи звичаєвими нормами.

17. Вторинні суб’єкти міжнародного публічного права, їх види.

До похідних, а отже, до вторинних суб'єктів відносяться:

- міжнародні організації,

- міжурядові утворення,

- спеціальні державоподібні утворення (Ватикан, Монако, ін.).

До державоподібних утворень сучасне міжнародне право відносить і суб'єктів федерації. Державоподібний характер суб’єктів федерації виражається також у тому, що в них часто є своє громадянство, столиця, державні символи – герб, прапор, гімн. Водночас самостійність суб'єктів федерації недостатня для того, щоб вони могли визнаватися суб'єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб'єкти федерації не є державами у повному значенні цього слова: вони не мають суверенітету; не мають права сецесії — право одностороннього виходу з федерації; юридично позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах. Ці суб’єкти наділені їхніми творцями статусом суб'єктів міжнародного права.

Похідні суб'єкти міжнародного права звичайно володіють галузевою правосуб'єктністю. Розрізняється ще спеціальна правосуб'єктність – нею володіють фізичні особи.

Похідні суб'єкти міжнародного права створюються первинними, тому обсяг їхньої міжнародної правоздатності (обсяг прав і повноважень) залежить від наміру і бажання їхніх творців— держав-засновників, що наділяють їх правом виступати в міждержавних відносинах від власного імені.

18. Проблема правосуб’єктності фізичних осіб в міжнародному публічному праві.

Як і раніше, спірною є думка про правосуб'єктність індивідів (фізичних осіб) у міжнародному праві. Так, австрійський юрист-міжнародник А. Фердросс, розглядаючи поняття і види суб'єктів міжнародного права, відзначав, що "суб'єктами міжнародного права є особи, поведінка яких регулюється безпосередньо міжнародним правопорядком".

У численних багатосторонніх договорах відображається властиве різним групам держав усвідомлення необхідності обмежити свободу фізичних осіб вчиняти протиправні дії (наприклад, проти дипломатичних та інших "представників" держав), які, якщо їх не припиняти, зробили б неможливим міжнародне спілкування.

Певну ясність у питання про правосуб'єктність фізичних осіб у міжнародному праві вносить відома юристка-міжнародниця О. Шибаєва, відмічаючи, що визначення суб'єкта права, дане загальною теорією права, можна застосувати і до міжнародного права. Останнім часом у загальній теорії права розрізняють поняття "суб'єкт права" і "суб'єкт правовідносин". При цьому поняття "суб'єкт правовідносин" варто розглядати як вужче, ніж "суб'єкт права". У міжнародному праві, мабуть, доцільно розрізняти поняття суб'єкта права як потенційного учасника певних міжнародно-правових відносин і творця міжнародно-правових норм і поняття учасника правовідносин, тобто особи, яка реально бере участь у даних міжнародно-правових відносинах, а не у процесі створення норм міжнародного права.

На підтвердження цієї ідеї слід згадати, що Україна ратифікувала 1996 р. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Відтепер є реальна можливість кожного громадянина України за потреби і якщо вичерпані всі національні засоби звертатися для захисту своїх прав у Європейський суд з прав людини. При цьому кожна така фізична особа стає стороною у відносинах із суверенною державою, тобто стає учасником міжнародних правовідносин.

19. Правонаступництво в міжнародному публічному праві. Підстави та види.

Під міжнародним правонаступництвом розуміється перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення чи припинення існування держави або зміни її території.

Таким чином, у правонаступництві беруть участь дві сторони, що складають суб'єктний склад цього процесу:

— держава-попередник, що була замінена іншою державою в процесі правонаступництва держав;

— держава-правонаступник, що замінила іншу державу за підсумками процесу правонаступництва держав.

Правонаступництво держав не повинне порушувати права третіх держав, що мають з ними договірні відносини.

Правонаступництво вважається одним з найдавніших інститутів міжнародного права. Гуґо Ґроцій у своєму трактаті «Про право війни і миру» увів поняття повного правонаступництва.

Правонаступництво виникає:

- при розпаді федерації;

- при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більш держави, злитті держав чи входженні території однієї держави до складу іншої, передачі території однієї держави іншій);

- при соціальних революціях;

- при розпаді колоніальної системи.

Об'єктами правонаступництва можуть бути:

- державна територія;

- міжнародні договори, учасником яких був суб'єкт міжнародного права, що припинив чи змінив свій статус;

- державна власність, розташована в даній державі і за кордоном;

- державні архіви;

- державні борги;

- державні кордони;

- членство в міжнародних організаціях.

Варто мати на увазі, що питання про правонаступництво не виникає при зміні уряду, незалежно від того, чи відбулася ця зміна конституційним чи неконституційним шляхом. У зазначених випадках держава продовжує бути зв'язаною своїми правами й обов'язками відповідно до міжнародного права. Така зміна не порушує безперервності існування держави, на чому базується принцип безперервності держави.

Існують наступні види правонаступництва:

- повне, універсальне — коли до правонаступника переходять усі права й обов'язки правопопередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР);

- неповне (часткове) — коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (наприклад, Україна є частковим правонаступником СРСР по питанню ядерної зброї);

- відсутність правонаступництва (tabula rassa — чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовляється від усіх прав і обов'язків правопопередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями по міжнародним договорам.

Зважаючи на те, що основними суб'єктами міжнародного права є держави, у міжнародному праві мова йде, насамперед, про їхнє правонаступництво. Довгі роки міжнародно-правові норми інституту правонаступництва складалися з норм звичаєвого права, що пояснювалося явним небажанням держав зв'язувати себе чіткими й однозначними договірними нормами з питань правонаступництва. Більшість держав світового співтовариства діють у такий спосіб і зараз.

Разом з тим, більшість питань правонаступництва держав урегульовані в двох універсальних договорах, прийнятих під егідою ООН: Віденської конвенції про правонаступництво держав у відношенні договорів від 23 серпня 1978 року (Україна приєдналася до даної конвенції 17 вересня 1992 року) і Віденської конвенції про правонаступництво держав у відношенні державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 року (Україна приєдналася до даної конвенції 17 листопада 1992 року). Ця конвенція поки не вступила в дію, тому її норми часто застосовуються як міжнародний звичай.