2. Функції міжнародного права

Міжнародне право виконує в міжнародних відносинах такі функції:

• координуючу функцію — полягає в тому, що за допо­могою його норм встановлюють правила поведінки, які є стандартами для всіх держав у їх взаємовідносинах, щоб взаємодіяти сприяючи, а не заважаючи одна одній;

• регулюючу функцію — полягає в тому, що в нормах і загальновизнаних принципах держав закріплюються пра­вила, без яких неможливе їх спільне існування та спілку­вання;

• забезпечувальну функцію — полягає в тому, що міжнародне право містить норми, які спонукають держави дотримуватись певних правил поведінки як у мирний час, так і в період війни;

• охоронну функцію — полягає в тому, що міжнародне право закріплює механізми, які захищають законні права й інтереси держави та дозволяють спільно (колективно) ка­рати порушників.

3. Система міжнародного публічного права.

Щоб краще усвідомити систему сучасного міжнародного права, згадаємо, що собою являє міжнародне право. Відомо, що це особлива правова система договірних і звичайних юридичних норм, що регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру і співробітництва. Це поняття проливає певне світло і на поняття системи міжнародного права, оскільки її можна визначити як сукупність юридичних норм особливої властивості, що регламентують весь комплекс правовідносин між суб'єктами міжнародного права.

Характеризуючи систему сучасного міжнародного права в цілому і відмічаючи її основні ознаки, слід зазначити, що деякою мірою ці ознаки схожі з тими відмінностями, що відзначалися при загальній характеристиці міжнародного права.

Основні ознаки системи сучасного міжнародного права:

1) цілісність обумовленої конкретної сфери дії (тобто, сфери міжнародного права);

2) специфічність співвідношення з іншими міжнародними нормативними системами, і особливо із системами внутрішньодержавного права;

3) стрункість структури конкретних елементів системи;

4) особливу характеристику суб'єктів міжнародного права.

До елементів системи міжнародного права належать:

• цілі міжнародного права, за Статутом ООН, як основоположні положення, що характеризують сучасне міжнародне право;

• норми міжнародного права як його первинні елементи;

• принципи міжнародного права як найважливіші положення, що мають вищу юридичну чинність;

• інститути міжнародного права як групи норм, що регулюють однорідні правовідносини;

• галузі міжнародного права як сукупності норм і принципів, що регулюють правовідносини у певній галузі, що складає специфічний предмет міжнародного права і пов’язана із специфічною групою об’єктів міжнародного права.

4. Джерела міжнародного публічного права, їх загальна характеристика.

Поняття джерел міжнародного права тісно переплітається з проблемою створення міжнародно-правових норм. У зв'язку з цим у багатьох загальновизнаних курсах міжнародного права розгляд поняття "джерела", як правило, пов'язується з питанням про створення міжнародно-правових норм.

Підставою юридичних норм, які визначають міжнародні відносини, є тільки усвідомлення цивілізованими державами необхідності міжнародного правового порядку і їхня добровільна згода, що випливає звідси, на визнання його обов'язковості. Усвідомлення і згода набувають свого зовнішнього вираження (формулювання) у міжнародних звичаях і трактатах, у дипломатичних переговорах, у законодавстві, урядових розпорядженнях, нарешті, у рішеннях судів. Наскільки названі акти і звичаєві засади правильно відображають правосвідомість держав, настільки вони можуть вважатися джерелами сучасного позитивного міжнародного права.

Всі норми позитивного міжнародного права виникають, змінюються і перестають діяти у визначений час. Процес виникнення, зміни і припинення дії цих норм регулюється самим міжнародним правом, тому що воно, подібно до інших правопорядків, містить не тільки норми матеріального права, які регулюють певні життєві відносини, а й правотворчі норми, що встановлюють, яким способом можуть виникнути, змінитися і припинитися позитивні норми права. Обставини, що регулюються правотворчими нормами і за допомогою яких встановлюються норми міжнародного права, називають "джерелами міжнародного права".

Іншими словами, тут ідеться про так звані формальні (правотворчі) і матеріальні (позитивні) норми міжнародного права. Тому ті джерела міжнародного права, що регулюються формальними нормами, відносяться до формальних джерел міжнародного права. Відповідно джерела міжнародного права, за допомогою яких діють соціальні феномени, що впливають на сам процес створення міжнародно-правових норм, належать до матеріальних джерел міжнародного права.

У найширшому розумінні джерелом міжнародного права можна було б назвати матеріальні умови життя суспільства. Проте таке визначення було б надто загальним, адже матеріальні умови життя суспільства однаковою мірою є джерелом і інших надбудовних соціальних явищ, ідей, правосвідомості, внутрішньодержавного права тощо.

Виходячи з аналізу сучасних теоретичних концепцій міжнародного права у питанні творення норм міжнародного права і визначення поняття "джерело міжнародного права", можна відзначити таке.

Джерела міжнародного права (у юридичному значенні) — це форми, в яких існують норми міжнародного права, створені суб'єктами міжнародного права в результаті узгодження своїх позицій.

При цьому мається на увазі, що створення норм міжнародного права — це процес, а джерела міжнародного права — це кінцевий результат цього процесу.

Незважаючи на розбіжності теоретичних концепцій щодо поняття "джерело міжнародного права", у сучасному міжнародному праві з цього питання варто виходити з міжнародної угоди, учасниками якої стали практично всі держави світу. Мається на увазі Статут Міжнародного суду.

У статті 38 Статуту Міжнародного суду дано перелік джерел міжнародного права, застосовуваних цим судом при розв'язанні переданих йому спорів. Суд застосовує:

• міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безумовно визнані державами, що сперечаються;

• міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної правовою нормою;

• загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

• судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм (із застереженням, зазначеним у ст. 59).

До цього переліку варто додати обов'язкові нормативні резолюції міжнародних організацій як суб'єктів сучасного міжнародного права, що також є джерелами міжнародного права, хоч вони і мають обмежене застосування.