20. Основні принципи міжнародного публічного права. Роль принципів міжнародного права в регулюванні міжнародних відносин.

Перелік та інтерпретація основних принципів міжнародного права, крім Статуту ООН, міститься в інших важливих міжнародно-правових актах. У першу чергу до них належить Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності до Статуту Організації Об'єднаних Націй, котра прийнята 24 жовтня 1970р. (часто її скорочено називають Декларацією про основні принципи міжнародного права), і Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. Вони розширили перелік основних принципів. Якщо в Статуті їх було сім, то у наступних актах цей перелік було доведено до десяти.

1). Принцип незастосування сили або загрози силою. Кожна держава в своїх міжнародних відносинах зобов'язана стримуватися від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і в який-небудь інший спосіб, що несумісний з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування е порушенням міжнародного права і Статуту ООН. Вони ніколи не повинні застосовуватися як засоби урегулювання міжнародних питань. Держави мають стримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих кордонів іншої держави, для вирішення територіальних спорів і спорів щодо кордонів, демаркаційних ліній, ліній перемир'я тощо. Держави зобов'язані стримуватися від насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, свободу і незалежність.

Територія держави не може бути об'єктом воєнної окупації, що є результатом застосування сили на порушення положень Статуту ООН. Вона не може бути об'єктом придбання в результаті застосування сили або загрози її застосування. Такі територіальні придбання мають визнаватися незаконними.

2). Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами таким чином, щоб не наражати на небезпеку міжнародний мир, безпеку і справедливість. Міжнародні спори вирішуються на підставі суверенної рівності держав і відповідно до принципу вільного вибору засобів мирного вирішення спорів.

3). Принцип невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави. Жодна держава чи група держав не має права втручатися прямо чи опосередковано з будь-якої причини у внутрішні і зовнішні справи іншої держави. Збройне і всі інші форми втручання чи загрози, спрямовані проти правосуб'єктності держави чи проти її політичних, економічних і культурних основ, є порушенням міжнародного права. Жодна держава не може застосовувати або заохочувати застосування економічних, політичних заходів чи заходів іншого характеру з метою досягти покори собі іншої держави у здійсненні останньою своїх суверенних прав і отримання від неї будь-яких привілеїв. Жодна держава не має права втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі. Застосування сили для позбавлення народів форми їхнього національного існування є порушенням їхніх невід'ємних прав і принципу невтручання.

4). Принцип співробітництва держав. Держави зобов'язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних сферах міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності й прогресу. Це співробітництво здійснюється в сфері підтримки міжнародного миру і безпеки, загальної поваги і дотримання прав людини, основних свобод для всіх і ліквідації всіх форм расової дискримінації, всіх форм релігійної нетерпимості; сприяє прогресу в галузі культури і освіти.

5). Принцип рівноправності й самовизначення народів. Існування цього принципу дає народам право вільно визначати, без втручання зовні, свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право відповідно до положень Статуту ООН. Утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є способами здійснення народами права на самовизначення. Кожна держава зобов'язана стримуватися від будь-яких насильницьких дій, котрі позбавляють народи їхнього права на самовизначення. Ніщо в цих положеннях не має тлумачитися як таке, що санкціонує чи заохочує будь-які дії, котрі призвели б до розчленування або до часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав. Кожна держава має утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої держави.

6). Принцип суверенної рівності держав. Всі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права та обов'язки і є рівноправними членами міжнародного товариства незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру.

Поняття суверенної рівності складається, зокрема, з таких елементів:

а) всі держави юридично рівні;

б) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету;

в) кожна держава має поважати правосуб'єктність інших держав;

г) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканні;

д) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;

є) кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в злагоді з іншими народами.

7). Принцип сумлінного виконання зобов'язань, прийнятих відповідно до Статуту ООН. Кожна держава повинна виконувати свої зобов'язання, прийняті відповідно до Статуту ООН, які випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також прийняті державою за міжнародними договорами і дійсні згідно з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. У тих випадках, коли зобов'язання, що випливають з міжнародних договорів, суперечать зобов'язанням членів ООН, які випливають зі Статуту ООН, зобов'язання за Статутом мають переважну силу.

У Декларації принципів Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. принципами, котрими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах, крім перелічених раніш, визнано такі:

8). Непорушність кордонів. Держави-учасниці заявили, що розглядають як нерушимі всі кордони кожної з них, як і кордони всіх держав у Європі, і будуть утримуватися у будь-яких зазіханнях на ці кордони.

9). Повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконання. Відповідно до цих принципів держави-учасниці будуть заохочувати і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод, які випливають з гідності, притаманної людській особі. і є істотними для її вільного і повного розвитку. Вони визнають загальне значення прав людини і основних свобод, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідних для забезпечення розвитку дружніх відносин і співробітництва між ними, як і між всіма державами. Вони зобов'язались поважати права осіб, належних до національних меншин, їхню рівність перед законом, надавати їм повну можливість фактичного користування правами людини.

Вони будуть діяти згідно з цілями і принципами Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, міжнародних пактів з прав людини.

10). Принцип територіальної цілісності держав. Відповідно до цього принципу всі держави зобов'язуються поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць Вони будуть утримуватися від будь-яких дій, несумісних з цілями і принципами Статуту ООН, спрямованих проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці.

Роль принципів міжнародного права в регулюванні міжнародних відносин

Дотримання основних принципів міжнародного права є обов'язковим. Скасувати принципи міжнародного права можливо, тільки скасувавши суспільну практику, тому що принципи права, на відміну від принципів правосвідомості, - це нормативне відображення об'єктивного стану речей, суспільної практики, закономірностей розвитку, а не суб'єктивні уявлення про ці процеси. Це не до снаги окремим державам або групі держав, тому кожна держава зобов'язана реагувати на спроби в односторон­ньому порядку "підправити" суспільну практику, порушуючи принципи.

Принципи міжнародного права формуються звичаєвим і договірним шляхом. Вони виконують одночасно дві функції:

1. сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативами;

2. закріплюють усе нове, що з'являється в практиці міжнародних відносин, і таким чином сприяють їх розвиткові.

Характерною особливістю основних принципів сучасного міжнародного права є їх універсальність. Це означає, що всі суб'єкти міжнародного права зобов'язані сумлінно дотримуватися цих принципів, оскільки будь-яке їх порушення буде неодмінно зачіпати законні інтереси інших учасників міжнародних відносин. Крім цього, принципи міжнародного права є критерієм законності всієї системи міжнародно-правових норм. Дія принципів поширюється навіть на ті сфери відносин суб'єктів, які з певних причин неврегульовані конкретними нормами. Жоден суб'єкт міжнародного права не може очікувати будь-яких переваг в міжнародно-правовій сфері, не визнаючи при цьому його основних принципів.

Зміст основних принципів вирізняється стабільністю. Вони відображають характерні риси системи міжнародних відносин та міжнародного права загалом і тому не підпадають під уплив тих чи тих локальних змін у міждержавних відносинах. Водночас зміст основних принципів доволі динамічний. Закріплюючи досягнуте, вони розвиваються, випереджаючи й дійсність, тому мають дещо програмний характер. Поступово реальні відносини та відповідні конкретні норми "підтягуються" до рівня, встановленого принципами.

Важлива функція основних принципів - забезпечення пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, насамперед, миру та безпеки, життя та здоров'я, міжнародного співробітництва й інших цінностей міжнародного порядку мирного співіснування.

Будучи не лише правовими, але й політичними, а також моральними принципами міжнародних відносин, ці норми призначені бути основою та системоутворювальним фактором усієї міжнародної нормативної системи, що поряд із правовими містить політичні та моральні норми, узвичаєння, норми ввічливості та ін.

Основні принципи - критерій законності на всіх етапах функціонування міжнародного права, оскільки вони є нормативною основою як правотворчого, так і правореалізаційного процесу, а також прогресивного розвитку міжнародного права.

У Паризькій хартії для нової Європи, прийнятій у Парижі 21 листопада 1990 р. під час зустрічі глав держав і урядів держав-учасниць НБСЄ, сказано: "Десять принципів Заключного акта будуть нашою провідною зіркою у просуванні до бажаного майбутнього подібно тому, як вони висвітлювали наш шлях до поліпшення відносин протягом п'ятнадцяти років".

Отже, принципи сучасного міжнародного права є провідним регулятором міжнародних відносин і фундаментом міжнародного правопорядку.

34. Види МО

Міжнародна організація — це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.

В міжнародному праві існує два види міжнародних організацій: — міжнародні міжурядові організації (ММУО) — організації, створені на основі міжнародної угоди. Саме їм держави делегують певну частину своїх суверенних прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих організацій залишається обмеженою, тому що вони діють у рамках тільки тих повноважень, що передали їм держави; — міжнародні неурядові організації (МНУО) — організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя. У свою чергу, ММУО можна класифікувати на декількох підставах: 1. За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, військово-політичні, із питань охорони здоров'я, культури, торгівлі та ін. 2. За колом учасників: — універсальні — їхніми членами є практично всі держави світу (наприклад, Організація Об'єднаних Націй); — регіональні — їхніми членами є держави певного географічного регіону світу (наприклад, Організація Американських держав); — субрегіональні — їхніми членами є групи держав усередині географічного регіону (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва); — міжрегіональні — у їхній роботі беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, членами якої є як європейські держави, так і держави Середньої Азії). 3. За порядком приймання нових членів: — відкриті — відповідно до статутних документів їхнім членом може бути будь-яка держава; — закриті — конкретні учасники цих організацій і їхня кількість заздалегідь обумовлюються в статутних документах таких міжнародних організацій. 4. За сферами діяльності: — організації з загальною компетенцією — вони вправі розглядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад, ООН, ОБСЄ); — організації зі спеціальною компетенцією — коло аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їхніх статутних документах і стосується певної сфери міжнародного життя (наприклад, ВООЗ, МОП). 5. За цілям і принципам діяльності: — правомірні — вони створюються відповідно до міжнародного права; — протиправні — вони створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру і міжнародної безпеки. У МНУО можна виділити певні ознаки міжнародних організацій (створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов'язків та ін.), а також застосувати до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО діляться на такі групи: — політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації; — жіночі організації, а також організації з охорони родини і дитинства; — молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітні організації; — організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення; — організації місцевих (регіональних) влад.

Слід, проте, мати на увазі, що суб'єктами міжнародного права є тільки ММУО.

Таким чином, міжнародна міжурядова організація — це добровільне об'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, що володіє автономною волею, відмінною від воль її членів. Особлива значимість діяльності міжнародних організацій, їхня роль в обговоренні і вирішенні найбільш складних питань міжнародних відносин викликали необхідність виникнення в міжнародному праві окремої галузі — права міжнародних організацій. Норми права міжнародних організацій — є переважно нормами договірного характеру, а саме право організацій — однією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами цієї галузі є установчі документи міжнародних організацій. Сюди ж входять Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети міжнародних організацій та ін.