Тема 5. Державне регулювання цін

Мета теми: показати студентам механізм та можливі наслідки державного регулювання цін. Передбачається вивчення таких питань: цілі та методи державного регулювання цін; вплив державного регулювання цін на економічні процеси.

План

1. Необхідність державного регулювання цін.

2. Методи державного регулювання цін.

3. Державний контроль за цінами.

1. Необхідність державного регулювання цін.

Процес ціноутворення є об’єктом постійної уваги і регулювання з боку держави, перш за все, через його вплив на протікання економічних процесів. Держава здійснює регулювання цін з метою підтримки балансу між споживанням і накопиченням як товарів, так і грошового обігу, а також балансу попиту і пропозиції. Конкретними цілями державного регулювання цін є:

1). Забезпечення рівних економічних умов і стимулювання розвитку різних форм власності.

2). Створення умов для нормальної конкуренції з орієнтацією на впровадження досягнень НТП.

3). Збалансування співвідношення між виробництвом споживчих товарів та засобів виробництва.

4). Підвищення прожиткового рівня населення.

5). Забезпечення об’єктивних співвідношень в цінах на сільськогосподарську та промислову продукцію.

6). Орієнтація цін внутрішнього ринку на рівень світових.

7). Контроль за інфляційним ростом цін.

В різних країнах світу ступінь і методи втручання держави в процеси ціноутворення різноманітні в залежності від прийнятої моделі державного регулювання, рівня зрілості ринку та ситуації в економіці. Але в усіх країнах державне регулювання цін направлене на досягнення головної мети держави: оптимізацію темпів і пропорцій в економіці та стабілізацію соціальної системи.

2. Методи державного регулювання цін.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення (р.2. ст. 8 Закону “Про ціни і ціноутворення”):

1) державних фіксованих цін і тарифів;

2) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Розрізняють прямі та непрямі методи державного регулювання цін.

Прямі методи ( адміністративне встановлення цін):

а) спостереження — здійснюється центральними статистичними управліннями з метою виміру зростання вартості життя для визначення індексу щорічного номінального підвищення зарплати і пенсій, а також впливу цін на собівартість та конкурентоспроможність;

б) державні субсидії — зниження ціни через спеціальні доплати виробникам чи споживачам;

в) звільнення експортерів від податків як заохочення експорту (наприклад, 0% ставка ПДВ);

г) встановлення регульованих цін;

д) державне втручання в процес ціноутворення шляхом завищення витрат виробництва через прискорену амортизацію;

е) встановлення фіксованих цін на товари і послуги — на електроенергію з державних електростанцій, поштово-телеграфні тарифи, мінеральну сировину з державних шахт, тарифи залізниць. Державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які здійснюють значний вплив на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію монопольних утворень (р.1. ст. 9 Закону “Про ціни і ціноутворення”).

Непрямі методи — це включення в ціну непрямих податків (акцизного збору, ПДВ, мита), а також опосередковане втручання держави в процеси ціноутворення.

Непряме регулювання відбувається за допомогою таких економічних важелів, як:

— податки;

— фінансово-кредитний механізм;

— оплата праці;

— валютне регулювання.

Головним законом сфери ціноутворення є Закон України “Про ціни і ціноутворення”, який поширюється на всі підприємства і організації України незалежно від форм власності, визначає встановлення і застосування вільних, фіксованих та регульованих цін і тарифів. Закон складається з 3-х розділів:

1. Загальні положення.

2. Встановлення і застосування цін і тарифів.

3. Контроль за цінами.

В розділі 1 статті 4 Закону вказано, що Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення в Україні державної політики цін, визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані та регульовані ціни, визначає повноваження органів державного управління в сфері встановлення і застосування цін (тарифів), а також контролю за цінами.

В галузі антимонопольного цінового контролю діє Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень.

Пункт 2-й Положення визначає, що рішення про регулювання цін на продукцію монопольних утворень, окрім продукції, ціни на яку регулюються рішеннями КМУ, приймаються:

на загальнодержавних ринках — Мінекономіки разом з Антимонопольним комітетом;

на регіональних — урядом Автономної Республіки Крим, облвиконкомами, Київським та Севастопольським міськвиконкомами разом з відповідними органами Антимонопольного комітету.

В пункті 4 Положення вказано, що регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торгівельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Згідно з п.. 5 Положення при запровадженні регулювання цін монопольні утворення зобов’язані подати у встановлені терміни:

— відомості про запланований рівень цін;

— калькуляцію собівартості продукції із розшифровкою матеріальних і трудових витрат;

— відомості про обсяги виробництва;

— дані про запланований і досягнутий розмір прибутків, рентабельність в цілому по підприємству;

— пояснювальну записку.

Пункт 6. У випадку обов’язкового декларування зміни цін монопольні утворення можуть змінювати ціну на продукцію тільки після декларування даної зміни, реєстрації нового розміру ціни.

Рішення відносно нового рівня цін приймається відповідними органами в 20-денний строк після отримання матеріалів відносно обгрунтування зміни цін.

Пункт 8. Регулювання цін (тарифів) не розповсюджується на експортну продукцію, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для даної продукції (на протязі 3-х років з моменту постановки її на виробництво).

Пункт 9. Господарські суб’єкти, у яких перевірками виявлено порушення вимог антимонопольного законодавства України шляхом встановлення монопольних чи дискримінаційних цін, зобов’язані в 10-денний строк після отримання акту перевірки повідомити відповідні органи про прийняті заходи по усуненню порушень.