Етапи практики

Підготовчий етап практики містить у собі процес вирішення всіх організаційних питань. Він починається з настановчого семінару, що проводиться представником кафедри, котрий відповідає за організацію і проведення практики, для керівників груп практикантів.

У рамках настановчого семінару представники установ, у яких буде проходити практика, знайомляться з її програмою, погоджують з керівниками практики ВНЗ вимоги до діяльності студента, режиму його роботи, формам звітності по практиці (відгукові про роботу студента, документам по оплаті практики), вирішують інші робочі питання.

Після обговорення організаційних моментів з керівниками практики проводиться настановча конференція, на якій присутні представники адміністрації Інституту (факультету), студенти, керівники практики ВНЗ і представники майданчиків практики. Студенти знайомляться з задачами, програмою і звітною документацією по практиці, з розподілом по об'єктах, зі своїми кураторами-методистами практики  представниками адміністрації тих установ, де вони будуть неї проходити, і груповими керівниками  викладачами ВНЗ. На конференції уточнюються програма і терміни проведення практики, форми звітності.

Робочий етап практики включає знайомство студента з установою, у якому він буде працювати, складання кожним практикантом індивідуального плану роботи, практичну діяльність відповідно до цього плану, попередню розробку конкретної форми роботи з клієнтами, консультації з методистами і викладачами - керівниками практики.

Протягом робочого етапу студент виконує основні завдання, визначає тему свого виступу на заключній конференції.

У ході підсумкового етапу студент у встановлений термін оформляє звіт по практиці, отримує письмовий відгук-характеристику групового керівника, у який вноситься оцінка роботи практиканта. Усі звітні матеріали пред'являються для контролю керівникові практики з навчального закладу.

Завершує практику підсумкова конференція. Її дата визначається заздалегідь. Студенти готують виступи, виставку стендів, газет, що відбивають хід і результати практики, виставку робіт дітей. На конференцію запрошуються куратори-методисти керівники, що разом з керівниками практики з вузу підводять підсумки роботи студентів, дають свою оцінку, висловлюють зауваження і побажання. У формі усних виступів студентів і в стінгазетах, які кожна робоча група готує до конференції, відбувається обмін інформацією про специфіку діяльності соціальних педагогів у різних установах. І, незважаючи на те, що кожний студент працював лише в одній установі, усі вони мають цілісне уявлення про „професійне поле” майбутньої діяльності.

Цілі та завдання практики

Цілі і завдання практики визначають спрямованість діяльності студентів і викладачів під час всього періоду практики.

Основна мета практики  формування у майбутніх спеціалістів практичних професійних умінь і навичок, необхідних для успішної діяльності у сфері соці­альної роботи.

Кожний вид практики передбачає досягнення конкретних цілей, вирішення завдань, формування конкретних умінь і навичок.

Що стосується ознайомчої практики, яка проводиться на І-ІІ курсах, то її основна мета - це загальне ознайомлення студентів з системою соціальної служби в Україні в цілому та із специфікою роботи окремих соціальних закладів (І II курси).

У результаті проходження ознайомчої практики студенти закріплюють тео­ретичні знання, отримані під час вивчення курсів «Вступ до спеціальності», «Історія соціальної роботи», «Соціальна політика України», «Психологія», «Правові основи соціальної роботи» та ін., глибше усвідомлюють суть і значущість своєї майбутньої професії.

Вони знайомляться з основними державними нормативно-правовими документами, які регулюють діяльність соціальних закладів, постанови, інструкції, розпоря­дження місцевих органів, які впливають на розвиток різних видів послуг у ре­гіоні; вони вивчають сучасні тенденції в політиці соціального захисту населення; програми і цілі соціальної служби в країні, регіоні, місті; ресурси і послуги, які надаються суспільством; концепції і методи соціального планування; теорію і практику управління персоналом, етичні стандарти в практиці соціальної роботи; теорію і практику проведення спостережень, зокрема за практичною соціальною робо­тою; соціально-психологічні методи і методики, які використовуються в діяль­ності соціальних служб.

Студенти-практиканти повинні також знати організацію місцевої інфра­структури і розвитку соціальних служб, специфіку роботи конкретних соціаль­них закладів: у системі освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населен­ня тощо.

У процесі проходження практики студенти глибше засвоюють основні цін­ності соціального працівника, які проявляються в практичній діяльності:

1. Пріоритет особистості по відношенню до суспільства.

2. Повага до конфіденційності у взаємовідносинах з клієнтами.

3. Готовність відокремити власні почуття і потреби від професійних від­носин.

4. Прагнення до соціальних змін відповідно до соціальних потре­б.

5. Готовність до передачі знань і умінь іншим.

6. Повага до індивідуальних і групових відмінностей, їх правильна оцінка.

7. Прагнення до розвитку здібностей клієнта допомагати собі власними силами.

8. Готовність діяти від імені клієнта.

9. Дотримання соціальної справедливості, економічного, фізичного, психологічного благополуччя всіх членів соціуму.

10. Дотримання високих стандартів особистої і професійної етики.

Надзвичайно важливим етапом у підготовці майбутніх спеціалістів є прак­тика студентів старших курсів (технологічні, стажерська, асистентська).

Під час проходження цих видів практики у різних соціальних установах студенти закріплюють і поглиблюють знання, отримані в процесі вивчення та­ких курсів і спецкурсів, як „Сучасні технології соціальної роботи”, „Соціальна робота з різними групами населення”, „Соціальна профілактика”, „Спеціалізовані служби у соціальній сфері”, „Практична психологія в системі соціальної роботи”, „Основи психоконсультації та психокорекції”, „Соціальномедичний патронаж” тощо.

Саме в процесі проходження цих видів практик відбувається інтенсивне формування професійних умінь і навичок, становлення спеціаліста соціальної роботи, здатного само­стійно вирішувати ті чи інші питання на конкретних ділянках роботи.

Формування умінь і навичок соціальної роботи представляє собою цілісний процес, який включає такі компоненти: усвідомлення студентом-практикантом значущості професійних умінь і навичок у діяльності соціального працівника; знання системи й обсягу професійних умінь і навичок, необхідних соціальному працівнику в сучасних умовах; знання способів оволодіння професійними уміннями і навичками; виконання конкретних завдань по оволодінню уміннями і навичками; контроль і аналіз рівня сформованості умінь і їх корекція у разі необхідності.

Соціальна робота  надзвичайно різнопланова діяльність, яка вимагає від со­ціального працівника оволодіння найрізноманітнішими уміннями і навичками.

Набір необхідних навичок може відрізнятися залежно від того, де пра­цює соціальний працівник. Наприклад, соціальна робота у дитячому будинку вимагає знання основ загальної, вікової, педагогічної психології, соціальної педагогіки, навички, необхідні для догляду за дітьми, їх правильного вихован­ня, а соціальний працівник у консультативних центрах повинен мати навички консультування клієнтів, здійснення діагностики, надання соціальних послуг

Всі вищезгадані складові конкретної соціальної роботи можуть бути забез­печені лише в процесі чіткої взаємодії, активного співробітництва соціального працівника і клієнта.

Так, визначення суті проблеми  це своєрідна соціально-психологічна діаг­ностика, подібно до діагностики медичної. Іноді клієнт сам усвідомлює свої проблеми, але не бачить шляхів їх вирішення. В багатьох випадках соціальний працівник повинен допомогти клієнтові правильно визначити суть проблеми чи проблем, зрозуміти їх природу.

Після чіткого формулювання проблеми починається робота над планом ви­рішення проблеми, що передбачає встановлення певних пріоритетів, оскільки проблеми здебільшого багатогранні і часто вимагають дій за кількома напрямах.

На цьому етапі теж є важливим уміння соціального працівника організувати взаємодію з клієнтом у виборі варіантів найбільш оптимального реалістичного підходу до вирішення проблем.

Після того, як проблема сформульована, план дій затверджений, можна ви­значити, що буде робити соціальний працівник, а які завдання може вирішити самостійно клієнт. Без повного включення клієнта у вирішення своїх власних проблем успіху досягти неможливо навіть при найбільшому бажанні соціаль­ного працівника.

Звичайно, у випадку надання допомоги малим дітям, людям похилого віку, розумово відсталим, психічно хворим, соціальний працівник бере на себе всю відповідальність, діє від їх імені.

Кінцевим етапом роботи з клієнтом повинна бути оцінка всієї виконаної ро­боти, визначення рівня вирішення проблем і успішності втручання соціального працівника.

Для участі у всіх цих етапах роботи з клієнтом майбутні соціальні праців­ники повинні володіти відповідними знаннями, уміннями і навичками, серед яких найбільш важливими є:

• знання специфіки роботи в різному соціальному середовищі;

• знання й уміння творчо використовувати передовий вітчизняний і зару­біжний досвід;

• знання типології, основних джерел виникнення і розвитку, типів і струк­тур соціальних організацій;

• знання національних особливостей побуту, народних традицій регіону й уміння використовувати це в соціальній роботі;

• знання порядку й організація опіки, усиновлення, позбавлення батьківсь­ких прав, направлення в спеціальні навчально-виховні і медичні заклади;

• знання й уміння використовувати форми, засоби, методи соціально- педагогічного впливу;

• знання методики і технології соціального прогнозування і проектування, уміння використовувати це в реальних соціальних проектах;

• знання й уміння вирішувати актуальні проблеми геронтології, уміння ор­ганізовувати медико-соціальне обслуговування людей похилого віку;

• знання та уміння застосовувати методи пізнання конкретного досвіду діяльності територіальних органів і центрів соціального захисту населення і уміння використати це в практичній ді­яльності;

• знання методів і методик дослідницької роботи при аналізі конкретних явищ і процесів у соціальній сфері, уміння використовувати отримані резуль­тати;

• знання шляхів і методів попередження і корекції соціальних девіацій, уміння працювати з девіантами, представниками груп ризику; уміння на науковій основі організовувати свою працю, володіння методами збору інформації, її збереження та обробки (в тому числі й комп'ютерної);

• уміння знаходити нестандартні рішення типових задач; уміння забезпечувати зв'язки між особистістю і мікросоціумом;

• уміння впливати на взаємовідносини між людьми в малій групі;

• уміння працювати в ситуаціях неформального спілкування;

• уміння здійснювати психологічну характеристику особистості, інтер­претацію психологічного стану; володіти прийомами психодіагностики, психологічного консультування, соціально-психологічної корекції; уміння надати першу медичну допомогу;

• уміння формувати і підтримувати професійні відносини, спрямованні на надання соціальної допомоги;

• уміння спрямовувати зусилля клієнта на вирішення його власних проблем;

• уміння завойовувати довіру у клієнта;

• уміння бути посередником між конфліктуючими сторонами, вести переговори;

• уміння слухати інших уважно, цілеспрямовано, з розумінням; уміння спостерігати та інтерпретувати вербальну і невербальну пове­дінку;

• уміння доброзичливо реагувати на кризові ситуації; уміння забезпечувати зв'язок між різними організаціями у наданні допомоги клієнту;

• уміння вести організаційно-управлінську, дослідно-аналітичну, науково-педагогічну і практичну діяльність на різних об'єктах професійної діяльності.