3. Пізнавальна сфера особистості

3.1. Відчуття

3.1.1.Визначення та класифікація відчуттів.

Відчуття – найпростіші із всіх психічних явищ. Вони виступають як першооснова для сприймання і пізнання живими істотами властивостей оточуючого світу, тобто відчуття являють собою відправний пункт, початок живого споглядання людиною навколишнього світу, вони здійснюють безпосередній зв’язок свідомості із зовнішнім світом, це джерело наших знань про зовнішнє і внутрішнє середовище.

Природа відчуттів, закони формування і зміни вивчаються спеціальною галуззю психології – психофізикою, і головним питанням про те, що вивчає психофізика, є питання про залежність відчуттів від фізичних характеристик стимулів, що діють на органи чуттів.

Процес відчуття здійснюється з допомогою органів чуттів. Відчуття виникає як відповідь, реакція нервової системи на той чи інший подразник. Відчуття має рефлекторний характер.

ВІДЧУТТЯ – це суб’єктивне відображення об’єктивного світу, але не цілковито, а лише ОКРЕМИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ, якостей предметів і явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО впливу на аналізатори.

Поняття аналізатор є неточним, тому що, крім аналізу, здійснюється ще й синтез подразників у відчутті і образи. Часто процес сприймання є неусвідомленим. Кожний аналізатор (за Павловим) складається з трьох частин: 1)периферичного його початку, що зветься органом чуття або РЕЦЕПТОРОМ; 2) мозкового його кінця у великих півкулях; 3)провідного шляху, що зв’язує периферичну частину аналізатора з центром. Різні аналізатори пристосовані до сприймання і переробки різних видів енергії у формі стимулів-подразників (фізичних, хімічних, механічних та інших впливів). Стимули, пов’язані з різними видами енергії, викликають відповідні відчуття різної якості: зорові, слухові, шкірні (відчуття дотику, тиску, болю, тепла, холоду та ін.) смакові, нюхові.

Відчуття поділяються на групи і види в залежності від подразників, які їх викликають, і тих аналізаторів, що пристосовані до їх сприймання.

Групи відчуттів: ЕКСТЕРОРЕЦЕПТИВНІ (одержувані ззовні – зорові, слухові, нюхові, шкірні, смакові; серед них – перші три вважаються дистантними, а два останні – контактними. ІНТЕРОРЕЦЕПТИВНІ – органічні відчуття, тобто відчуття від внутрішніх органів, вони здебільшого не усвідомлюються, за виключенням больових. ПРОПРІОРЕЦЕПТИВНІ відчуття - несуть інформацію про стан м’язової системи, відзначаючи міру скороченості або розслабленості м’язів, про положення тіла відносно сил гравітації – відчуття рівноваги, вібраційні відчуття. Пропріорецептивні відчуття поділяються на кінестетичні, статичні і вібраційні.

3.1.1. Загальні закономірності відчуттів

До загальних закономірностей відчуттів належать якість, інтенсивність, тривалість та просторова локалізація.

ЯКІСТЬ – основна властивість даного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів. Але всередині даного відчуття є свої відмінності, наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові – за насиченістю тону: кольору і т. ін. Якісна різноманітність відчуттів відображає різноманітність форм руху матерії.

ІНТЕНСИВНІСТЬ – кількісна характеристика відчуття. Вона визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. Інтенсивність визначається силою подразника, але залежність між ними не проста.

ТРИВАЛІСТЬ – часова характеристика відчуття. Відчуття виникає не зразу, а через деякий час, що називається латентним (прихованим) періодом відчуття. Для різних відчуттів він різний: для тактильних – 130 мілісекунд,(млс), для больових - 370 млс, для смакових – 50млс. Після припинення дії подразника відчуття також зникає не зразу. Це називається ПІСЛЯДІЄЮ. Слід від подразника залишається у вигляді послідового образу, який буває позитивним або негативним (подивившись на лампочку, що світиться, в очах залишається якийсь час її зображення і після вимкнення лампочки). Слуховим аналізаторам також властива післядія – "дзвін" у вухах після різкого слухового сигналу.

ПРОСТОРОВА ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПОДРАЗНИКА – дистантні рецептори інформують про локалізацію подразника.