1.17.9.Рівні самосвідомості.

У структурі самосвідомості можна виділити 4 рівні:

• безпосередньо-чуттєвий рівень - самовідчуття, самопереживання психосоматичних процесів в організмі і власних бажань, переживань станів психіки, в результаті досягається проста самоідентифікація особистості;

• цілісно-образний, особистісний рівень - усвідомлення себе як діяльнісного начала, проявляється як самопереживання, самоактуалізація, негативна і позитивна ідентифікації, підтримка аутоідентичності свого "Я";

• рівень рефлексії, інтелектуально-аналітичний рівень - усвідомлення особистістю змісту власних розумових процесів, в результаті чого можливе самоспостереження, самоосмисленння, самоаналіз, саморефлексия;

• цілеспрямовано-діяльнісний рівень - своєрідний синтез трьох розглянутих рівнів, в результаті чого здійснюються регулятивно-поведінкові і мотиваційні функції через численні форми самоконтролю, самоорганізації, саморегламентації, самовиховання, самовдосконалення, самооцінки, самокритики, самопізнання, самовираження.

1.17.10..Розвиток і формування самосвідомості, образу я і я-концепції.

Через самопізнання відбувається розвиток особистості. Мірилом для людини в її ставленні до себе є, передусім, інші люди. Кожен новий соціальний контакт змінює уявлення людини про себе, робить його багатограннішим.

Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання. Розвиток самосвідомості людини виявляється у: самоспостереженні, критичному ставленні до самої себе, в оцінці своїх позитивних і негативних рис, самовладанні й відповідальності за свої вчинки. Власне самосвідомість пов'язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе ніби "збоку".

Рефлексія. Рефлексивна свідомість виявляється в осмисленні й переживанні людиною як окремої дії, вчинку, так і сенсу буття. У психології підкреслюють ідею діалогічної природи, процесу аналізу особистістю себе. Кожен може захищати або засуджувати себе в полеміці, дискусії з собою чи уявним співрозмовником, що сприяє зіставленню різних поглядів, пошуку істини. Самопереконання може виявлятися в формах самовиправдання та самонавіювання. Як властивість індивіда, рефлексивність - це здатність відображати не лише свій образ "Я", а й усвідомлювати сутність своєї взаємодії з іншими людьми. У сфері саме міжособистісних взаємин рефлексія є важливим компонентом моральності поведінки індивіда. Що глибша в людини рефлексія, то важче їй розв'язувати конфлікти. Здатність до рефлексії об'єднує функції поведінки та управління людиною своїми вчинками.

Формування образу "Я" або Я-концепції.

Змалку дитина знаходиться серед дорослих людей, яких вона бачить великими, сильними, які "все знають і вміють", від яких вона постійно чує різного роду оцінки собі: "Ти не вмієш, ти не зможеш, ти ще малий, тобі ще не можна, виростеш – будеш вирішувати і т.п". Дорослі говорять дитині і протилежні речі як підтвердження її досягнень: "Ти такий вже великий, ти вже такий сильний, ти такий розумний і таке ін.." Дитині читають казки, і вона, імовірно, ідентифікується з позитивними героями, вмілими, вправними, могутніми.

Самі батьки або інші дорослі люди виступають перед дитиною як досконалі, ідеальні, як такі, що все знають і все вміють. Ці ідеальні значущі ЗОВНІШНІ об'єкти ІНТЕРІОРИЗУЮТЬСЯ психікою дитини, тобто засвоюються, переходять у внутрішні структури психіки і стають уже її власними внутрішньо психічними утвореннями. Створюється так зване Ідеальне Я або Ідеальна Самість, яка не цілком відповідає дійсності. Іншими словами, внутрішній образ Я несе в собі ставлення до себе як до могутнього, виключного, нездоланного.

На основі позитивних і негативних впливів, оцінок, ставлення оточуючих людей та інших факторів формується позитивна чи негативна Я-концепція (Е.Бернс), вірніше, Я-концепція, в якій є і позитивне і негативне самоставлення. У психоаналітичній термінології існує поняття "самість" від слова "сам". Самість як загальна інтегративна структура психіки, що охоплює і Я і Воно і частково Понад-Я в одній системі.

Нарцисичний комплекс. В процесі розвитку розвиваються образи реального Я і реальних інших людей на місці тих, які були раніше – грандіозного величного Я та ідеалізованих “Інших Об'єктів”. Однак людина не здатна повністю позбавитись ілюзій про велич і "носить" поруч з реальним образом власного Я ще й інший – неясний, ледь усвідомлюваний, але достатньо добре сконструйований ідеальний образ власного Я, який дає їй внутрішню впевненість, що попри всі фактичні помилки, травми, труднощі і недоліки вона залишається "в порядку". Він (цей ідеальний образ власного я) ніби промовляє: "Так, сьогодні я дійсно жахливий і поганий, але можете бути певні, – цей стан є тимчасовим. Загалом – я в порядку, загалом – не зважаючи ні на що – усе гаразд ".

Такого роду внутрішня робота механізмів психічного захисту у психоаналізі називається НАРЦИСИЧНОЮ РЕГУЛЯЦІЄЮ. Це утримування афективної (емоційної) рівноваги, що стосується таких почуттів як внутрішня впевненість в собі, зв'язність і тривалість переживань, задоволення собою, відчуття власної вартості, почуття поваги і довіри до себе. Власне різні стани відчуття власного "Я" і афективне ставлення людини до себе називаються у психоаналізі "нарцисизмом". У випадку, коли ці два компоненти є реалістичними і відповідають певній реальності людини, говорять про "здоровий" нарцисизм Завищене переживання власного Я або його протилежність – відчуття меншовартості – розглядається як нарцисичне ураження або нарцисичний розлад або порушення нарцисичного комплексу, однією з найважливіших ознак якого є коливання самооцінки, лабільне переживання власної значущості і цінності.

В житті людини трапляються різного роду с ситуації, що приводять до нарцисичних конфліктів (загроза внутрішньому уявленню про себе, образу Я, нарцисичному гомеостазу)),розв'язання яких вимагає відповідного рівня нарцисичної регуляції. У випадку "здорового" нарцисизму нарцисична регуляція спрацьовує по типу, описаному вище, (в цілому – усе гаразд, я в порядку, тільки в даному випадку не все так добре), який можна назвати ПРИСТОСУВАННЯМ ДО РЕАЛЬНОСТІ.

Сучасні психоаналітичні підходи до розуміння процесів і механізмів формування образу Я і Я-концепції позволяють глибше усвідомити, зрозуміти, а відтак і, у певній мірі, впливати на процес формування внутрішнього образу Я і Я-концепції в цілому.

Особливостям формування внутрішнього образу "Я" присвячені роботи І.С. Кона: в них формування "Я" є результатом довгого процесу розвитку особистості, що починається з дитинства і визначається як відкриття себе, свого власного "Я".

У перший рік життя дитина навчається відрізняти свої тілесні відчуття від зовнішніх предметів. У два-три роки відрізняти свої дії з предметами від дій інших дорослих, усвідомлює це, відділяє себе від оточуючих ("Я сам", "Моє, твоє,"). У шість-сім років з'являється певна оцінка своїх якостей – пам'яті, мислення ("В мене "5" з письма, а по арифметиці – "4", тому що неправильно списав з дошки"), формується певна супідрядність мотивів поведінки. У підлітковому і юнацькому віці – у 13-14; 15-17 років починає формуватись розгорнута система соціально-моральних самооцінок, завершується розвиток самосвідомості і в основному складається образ "Я". Це відносно стійка, не завжди усвідомлювана, що переживається як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свої відносини з іншими. В образ "Я" вбудовується і ставлення до самого себе. Людина може ставитись до самого себе так само як і до іншого: з повагою або презирством, люблячи і ненавидячи і навіть розуміючи чи не розуміючи себе. Образ "Я" вписаний в структуру особистості. Він виступає як установка по відношенню до самого себе і як будь-яка установка образ "Я" містить в собі три компонента:

1) когнітивний компонент – уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальну значущість і т.п.;

2) емоційно-оціночний компонент – самоповага, самокритичність, любов до себе та ін.;

3) поведінковий компонент (конативний) – прагнення бути зрозумілим, завоювати симпатії, повагу товаришів і вчителів, підвищити свій статус або бажання залишитися непоміченим, ухилитися від оцінки й критики, приховати свої недоліки. Образ Я – не статичне, а динамічне утворення особистості індивіда, це не один "Я-образ", а множина "Я-образів", що змінюють один одного.

Серед них можна виділити: РЕАЛЬНЕ Я – біжуче, щохвилинне Я суб'єкта; ІДЕАЛЬНЕ Я суб'єкта (аналогічно Я-ідеалу у концепції нарцисичної регуляції) – те, яким він повинен бути, щоб відповідати внутрішнім критеріям «правильності», моральності, успішності тощо; ФАНТАСТИЧНЕ Я (аналогічно ідеальному Я у концепції нарцисичної регуляції) – те, яким суб'єкт хотів би стати, якби це було можливим. Переважання в структурі особистості фантастичних уявлень про себе не підкріплених реальністю, дезорганізує діяльність і самосвідомість людини і може жорстоко травмувати її через не співпадання сподівань і дійсності.

Формування особиcтості здійснюється за трьома основними напрямами: діяльність, спілкування, самосвідомість.