1.17.7. Структура самосвідомості

Феномен самосвідомості може розглядатись як процес і властивість,тобто у структурі самосвідомості можна виокремити систему психічних процесів і систему психічних утворень особистості як продукт психічних процесів самосвідомості.

Система психічних процесів пов'язана із самопізнанням, переживанням власного ставлення до себе й регулюванням власної поведінки. Це динамічна сторона самосвідомості.

Через процес самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе, в якому можна виокремити певні структурні елементи як утворення, властивості, зміст: 1) усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого "Я"; 2) усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей 3) когнітивні уявлення про себе; 4) емоційне, чуттєве уявлення про себе.

За Мерліним, самосвідомість або образ Я містить 4 компоненти:

1) усвідомлення відмінності себе від світу;

2) усвідомлення «Я» як активної засади (начала), суб’єкта діяльності;

3) усвідомлення власних психічних властивостей, емоцій, самооцінки;

4) соціально-моральна самооцінка, самоповага, що формується на основі накопиченого досвіду спілкування і діяльності.

Узагальнюючи, можна підкреслити, що самосвідомість містить самопізнання і самоставлення.

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, що пов’язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

• ПІЗНАВАЛЬНОЇ - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

• ЕМОЦІЙНОЇ - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

• ВОЛЬОВОЇ - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.

З поняттям самосвідомості пов’язані поняття самооцінки, я-образу, я-концепції, самості(self), нарцисичного комплексу тощо.

Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості як процесу є феномени самоаналізу. самооцінки, саморегуляції.

Самопізнання є пов’язаним із самоаналізом і самокритичністю, а також

асоціюється, насамперед, із самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю, самоутвердженням.

Самооцінка. Самооцінка людини формуються під впливом різних чинників,тобто:

1) порівняння образу реального "Я" з образом ідеального "Я", тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути.

2) привласнення людиною тих оцінок і стандартів, які вона отримує від інших людей, насамперед, від свого найближчого оточення.

3) успішність дій людини — як реальна, так і уявна.

Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить САМООЦІНКУ особистості. Самооцінка завжди має суб'єктивний характер.

У сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Розрізняють два види самооцінки: а) загальну, під якою розуміють загальну недиференційовану самооцінку особистості; б) часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.

Розрізняють іще два види самооцінки: адекватну й неадекватну. У свою чергу, неадекватна самооцінка, може бути завищеною або заниженою.

Саморегуляція й самоорганізація. Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з ранніх етапів формування і розвитку мають свій "вихід" через процес саморегулювання й самоорганізації особистістю своєї поведінки.. Обов'язковою рисою саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання перебігу акту поведінки, яке співвідноситься з прямим або передбачуваним оцінюванням його іншими людьми.

Функцію коригування дій або вербальних компонентів поведінки в саморегулюванні виконує механізм самоконтролю. Це немовби спілкування всередині самої особистості - між особистістю в дії та особистістю, що планує дію з певною метою. Дослідження показали, що самовідчуття контролюється правою півкулею мозку, а механізми рефлексії самосвідомості - лівою півкулею.

Образ Я. Образ "Я", складається в умовах особистісного життєвого досвіду. Самосвідомість у психологічній літературі розглядають як складне родове утворення в структурі психіки особистості, а образ "Я" - як видове.

Види образів "Я": соціальне "Я", духовне "Я", фізичне "Я", інтимне "Я", сімейне "Я" тощо, а також "Я" - реальне, "Я" - ірреальне, теперішнє, майбутнє, фантастичне тощо.

На відміну від самосвідомості, образ "Я", крім усвідомлених компонентів, містить несвідоме "Я" на рівні самопочуття, уявлень.

Головна функція образу "Я" — забезпечити інтегрованість, цілісність, індивіда, його особистісну сутність досягти суб'єктивної гармонійності. Образ "Я" розглядається як узагальнений механізм саморегуляції особистості, що забезпечує її само тотожність, (індентифікацію).

У.Джеймс вказав на фундаментальну двоякість сприйняття нашого “я”:

1) «я» складається з наших думок про себе, з нашого знання про себе - це “ пізнане я”. Це – «чисте Я».Це Я-концепція, що становить “зміст Я”;

2) «я», що само активно обробляє інформацію, це – Я, що пізнає, воно реалізує самоусвідомлення, акт мислення про нас самих. Це «емпіричне Я».

Ці два аспекти Я об’єднуюся і створюють цілісне почуття ідентичності. Функції Я. Говорять про три функції я - організуючу, емоційну (моє- порівняльно-контрольна функція), регулятивну (координуюча –моє).

Організуюча – діє як надзвичайно важлива схема, допомагає помічати, обдумувати, організовувати інформацію у відповідності до нашого погляду на самих себе. По суті - це системоутворююча. системоорганізуюча функція Я-концепції. Вона неначе створює осердя особистості навколо якого структурується уся психологічна інформація. (Дослідження 1977-1998 років).р

Емоційна (порівняльно-контролююча–(моє) функція. Дослідження Торі Хіггінса, 1987. Порівнюється наше теперішнє актуальне Я з тим, яким би хотілось бути – з ідеальним Я, і якщо вони не збігаються, то виникає депресивний стан. Також порівнюється актуальне Я з тим, якими ми повинні бути, тобто з Я- ідеалом, як частиною супер его. При неспівпадінні між ними – наступає збудження.

Я-концепція. Я-концепція – це зміст “Я”, тобто наші знання про те, хто ми такі. Вона становить собою динамічну систему уявлень людини про себе. основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки із навколишнім світом. Властива процесам самосвідомості концептуальність знаходить вираження у систематизованій "Я-концепції", як доводить Р. Бернс.

"Я-концепція" — це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. Е. Фромм наголошує: "Моє власне "Я" повинно бути таким самим об'єктом моєї любові, як й інша людина. ". Механізм саморегуляції Я-концепції виявляється:

1) у вербалізованій формі: власного бажання - "я хочу", усвідомлення своїх можливостей - "я можу", вимогливості - "мені потрібно", цілеспрямованості - "я прагну".

2) у задоволенні рівня домагань. від досягнень особистості залежить формування важливого компонента її свідомості - самоповаги.

3) мотивація досягнення, будучи домінуючою для людини, є також важливим регулятором її розвитку.

Інформаційне наповнення структур самосвідомості пов'язане з двома механізмами її діяльності : уподібненням, ототожненням себе з кимось або чимось (ідентифікація) і інтелектуальним аналізом свого "Я".

Ідентифікація — це спосіб пізнання, при якому встановлюється подібність об'єктів шляхом знаходження спільного та відмінного в їх ознаках.

У сучасній психологічній науці ідентифікацію розглядають у трьох аспектах:

1) як процес виявлення подібності одного конкретного індивіда з іншим, а також як ототожнення людиною себе, своїх властивостей з персонажами художньо-мистецьких творів, із життєвими зразками поведінки, вчинками осіб референтних груп на основі прийняття їх цінностей;

2) як процес бачення суб'єктом іншої людини як проекції себе, уявне наділення її своїми рисами характеру, особливостями ставлення до людей, життя;

3) як механізм перенесення себе в простір обставин життя іншої людини, тобто засвоєння нею особистісних смислів за допомогою емпатії.

1.17.8. Динамічна структура самосвідомості.

При аналізі динамічної структури самосвідомості використовують два поняття: "поточне Я" і "особистісне Я".

"Поточне Я" означає конкретні форми усвідомлення себе в поточному сьогоденні, тобто безпосередні процеси діяльності самосвідомості.

"Особистісне Я" - це стійка структурна схема само ставлення, ядро синтезу "поточних Я".

Модель структури самосвідомості за К.Г. Юнгом. Він виділяє два рівня само відображення самосвідомості. Перший - суб'єкт усієї людської психіки - "самість", яка персоніфікує як свідомі, так і несвідомі процеси, і тому є як би тотальною особистістю. Другий рівень - форма прояву "самості" на поверхні свідомості, усвідомлюваний суб'єкт, свідоме "Я". Коли людина думає: "Я знаю себе", "Я відчуваю, що я втомився", "Я ненавиджу себе", то в цьому випадку вона є одночасно і суб'єктом і об'єктом. Незважаючи на ідентичність "Я" – суб’єкту і "Я"- об'єкту, все ж необхідно їх розрізняти - прийнято називати першу сторону особистості "Я", а другу - "самістю". Відмінність між "Я" і самістю є відносною: "Я" є спостерігаючим началом, самість - спостережуваним. "Я" сучасної людини навчилося спостерігати за власною самістю і почуттями, начебто ті були чимось відмінним від нього. Проте "Я" може спостерігати і за власною схильністю спостерігати - і в цьому випадку те, що спочатку було "Я", стає самістю. Гуманістичні психологи розглядають самість як цілеспрямованість усієї особистості на реалізацію максимуму потенційних можливостей індивіда.

Самість (self) – дообразне відчуття себе, довербальне відчуття себе. Воно виникає, формується у інтерперсональному, інтерафективному просторі, починаючи з раннього дитинства.

Дві стадії інтерперсональних стосунків дитини і дорослих:

1. Схвалення і захоплення.

2. Ідеалізований образ дорослого, що сприяє ідентифікації.

Тоді буде когезивне відчуття селф, яке містить у собі здорові афекти. У випадку патологічного розвитку, немає емпатійного віддзеркалювання дорослими дитини, - це - не норма,- тоді може бути фрагментація селф.

Дефіцит селф - це дефіцит значущих переживань.

Самість (селф) розглядається як загальна інтегративна структура психіки, що охоплює і Я і Воно і частково Понад-Я в одній системі.

Селф розвивається в інтерафективній чи інтерсуб’єктивній матриці. Інтеграція афективних станів стає основою афективної саморегуляції. Я маю страх – символізація,- а не страх має мене. Це символізація або менталізація досвіду. Афект пов’язується з ідеєю об’єднати і збудувати символ. Кечур.

Ситуація. Мама бавилась з дитиною. Коли мама тут - люблю, коли покинула – злюсь. Необхідно здійснити синтез амбівалентних переживань.