30. Нові форми передачі технологій.

Неоднорідність НТП, наявність різноманітних форм і напрямків розвитку науки та техніки обумовили факт неоднорідності світового ринку технологій та привели до формування таких його сегментів:

• ринок патентів та ліцензій;

• ринок наукоємної (технологічноемної) продукції;

• ринок високотехнологічного капіталу;

• ринок науково-технічних спеціалістів.

Наявність зазначених вище сегментів світового ринку технологій обумовила можливість здійснення міжнародної передачі технології у різноманітних формах та різноманітними каналами. У свою чергу, вибір конкретних форм та каналів для міжнародного науково-технічного обміну визначає:

• особливості конкретної ЗЕО, у рамках якої здійснюється передача технології;

• застосування конкретних важелів управління у процесі здійснення ЗЕО або М П;

• способи формування збутової та комунікаційної політики у технологічному маркетингу;

• умови правового регулювання угоди;

• способи вартісної оцінки технології та використовувані методи ТЕО. Найбільш поширеними формами передачі технологіїє:

• ліцензійна торгівля;

• торгівля високотехнологічною продукцією;

• комплектні поставки обладнання;

• спорудження промислових об'єктів;

• оренда обладнання (лізинг);

• надання консультаційних послуг;

• інжиніринг;

• науково-технічне та виробниче кооперування;

• СП;

• прямі закордонні інвестиції.

Ця класифікація має велике практичне значення, оскільки вона визначає формалізацію умов вибору найбільш ефективних форм передачі технології та умов зовнішньоекономічних контрактів.

іжнародна передача технології здійснюється двома каналами:

внутрішпьофірмовими - це реалізація науково-технічних досягнень у закордонних філіях фірми (зазвичай, ТНК);

міжфірмовими - це надання науково-технічних досягнень незалежним іноземним фірмам у рамках ліцензійних, зовнішньоторговельних, коопераційних угод, угод про спільне підприємництво тощо.

Аналіз форм та каналів передачі технології показує, що вони орієнтовані значною мірою на ініціативу компанії, яка на правах власника науково-технічного досягнення вибирає сприятливий момент виходу на світовий ринок

31. Основні етапи розвитку міжнародної міграції робочої сили.

Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить п’ять етапів:

I етап 1725 – 1880 р. пов'язаний з промисловою революцією, яка здійснилась у Європі в останній третині XVIII - середині XIX ст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводилося зростанням його органічної будови, що призвело до утворення "відносного перенаселення", яке викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці, яке сприяло: економічному розвитку в країнах імміграції; колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

II етап 1880 – 1914 р. В цей період зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Високий рівень концентрації виробництва та капіталу в передових країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). Змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

III етап 1918 – 1939 р. Особливості - скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміїрацїї з США.

Це було зумовлено такими причинами: 1) наслідками світової економічної кризи 1929 - 1933 pp., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідністю обмеження міграційних процесів; 2) замкпуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

IV етап 1945 – 1980. З’являється нове в еміграційному русі – внутрішньоконтинентальна міграція із одних країн в інші.

V етап 1980 – до сьогодні. Зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції. Риси: зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці; зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву "відплив умів"; посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.