Робота №4

з предмету “Теорія міжнародних відносин”

на прикладі

російсько-грузинського конфлікту

і подальшого протистояння

Виконав:

Василина Дмитро

Студент ІІІ курсу МП, 1 групи

1. Обмеження ПЧК.

Активізація російсько-грузинського конфлікту розпочалась на початку, а пік припав на серпень 2008 року, територією є територія Грузії, перш за все Південної Осетії та Абхазії. Хоча інформаційне забезпечення інтересів сторін, а особливо РФ, виходило далеко за межі вищезазначеної території, а саме на країни Каспію, Центральної Азії, Європи (включаючи і Україну), також впливу зазнавали США. Якщо ж говорити про часові рамки конфлікту, то варто зазначити, що активна фаза закінчилась у 2008 році, але протистояння і протидія продовжується до нині, при чому в короткостроковій та середньостроковій перспективі причин для їхнього припинення немає.

2. Співставлення обмеженого пчк з цвмі.

Найбільш оптимальним варіантом буде виділення головного ЦВМІ, а саме взаємодії навколо контролю за транзитом енергоносіїв, адже взаємодія навколо такого об’єкту як території Південної Осетії та Абхазії є по-суті другорядною, хоча й для Грузії вона може стояти і на першому місці. Після конфлікту завданням є в інформаційному перш за все, а потім вже в реальному, плані підтримувати нестабільність ситуації в Грузії, тим самим забезпечуючи і провокуючи відмову від інвестування в великі проекти транспортної і енергетичної сфери Грузії, не даючи можливість розвивати її інфраструктуру, необхідну для транспортування енергоресурсів. Прикладів цьому багато, ось один з них, Казахстан відмовився від інвестицій, які вже були запланованими, в великі економічні проекти у Батумі і Поті. Зараз, опісля конфлікту, центр взаємодії міжнародних інтересів навколо контролю за транзитом енергоносіїв визначає боротьбу в політичному і інформаційному плані задля послаблення позицій Грузії.

3. Встановлення суб’єктного складу зовнішньо-політичної взаємодії.

Явними суб’єктами російсько-грузинського конфлікту є РФ, Грузія, ЄС та США.

Між РФ і США існують серйозні геополітичні протиріччя. Трансформація однополярного світу в бік багатополярності відкрила для Росії вікно можливостей, а саме: ревізувати той світовий порядок, який склався після закінчення «холодної війни», а також переглянути результати розпаду Радянського Союзу, тобто поставити під сумнів державний суверенітет нових незалежних держав. Таким чином, Росія прагне реставрувати себе як одного із світових центрів сили. Цьому протидіяє інших суб’кт МВ США, яким це не вигідно.

Грузія намагається стати поряд з РФ ключовою країною для транзиту енергоресурсів до Європи з країн Каспію та Центральної Азії.

Південна Осетія та Абхазія − головне питання для них територіальна і суверенна незалежність від Грузії, а також власне економічне забезпечення.

На відміну від Росії, як Україна, так і ЄС, не мають внутрішньої консолідованої позиції щодо російської експансіоністської політики загалом і на Кавказі зокрема.

Туркменістан − близько 80% туркменського експорту складають енергоносії, Туркменістану необхідно розвивати нові шляхи поставок енергоресурсів. Одним із преференційних напрямків є експорт газу через Каспійське море і Азербайджан.

Великі надії на транспортування газу із Туркменістану покладає Європейський Союз, який планує закачати туркменський газ в перспективний газопровід Набукко, об’єднаний в єдиний коридор з газопроводами Баку–Тбілісі–Ерзурум і Транс-Каспійський, після його прокладання.

Казахстан є переважно експортером нафти, вимушений стримувати власний видобуток нафти за причини відсутності наявних можливостей її транспортування до споживачів. Між РФ і Казахстаном є домовленості про збільшення обсягів транзиту, але Росія зволікає з їх реалізацією. Крім того, Казахстан, транспортуючи енергоносії російською територією, змушений діяти у відповідності до російської енергетичної політики. Логічним є намагання Казахстану зменшити інфраструктурну залежність від Росії. Для цього Казахстан проробляє можливості збільшення продажу енергоносіїв до Китаю по нафтопроводу Атасу–Алашанькоу (до 10% експорту нафти) і через Каспійське море та Азербайджан до країн Європи (10% експорту нафти).

Азербайджан відіграє подвійну роль в енергетичному секторі Каспійського регіону. Він є і країною-експортером і країною-транзитером каспійських та центральноазіатських енергоносіїв. Введення в дію газопроводу Баку–Тбілісі–Ерзурум, нафтопроводу Баку–Тбілісі–Джейхан, а також можливості транспортування нафти через грузинські порти дозволили Азербайджану вирішити головне завдання – уникнути залежності від російської інфраструктури і самостійно проводити енергетичну політику. Основні шляхи поставки енергоносіїв з Каспійського регіону і Центральної Азії в обхід Росії пролягають через територію Азербайджану.