Порівняння діяльності класичної та політичної бюрократії

Діяльність «класичної бюрократії»	Діяльність «політичної бюрократії»
Орієнтація на «загальне благо», «суспільні інтереси» і т.ін.	Орієнтація на різні політичні групи, інтереси та цілі.
Переконання в тому, що проблеми повинні вирішуватися на суто діловій основі, політично нейтрально	Переконання в тому, що проблеми повинні вирішуватися в процесі політичних переговорів шляхом досягнення компромісів
Плюралістичне політичне забезпечення (парламент, партії, групи інтересів і т.д.) в принципі сприймається як зайве і навіть небезпечне	Плюралістичне політичне забезпечення визнається необхідним для проведення в життя політичних і державних рішень
Відмежовується участь суспільства від політики та управління	В принципі схвалюється політична активність суспільства
Рівність як політична мета	В принципі схвалюється рівність як політична мета
Слабка взаємодія між бюрократами й політиками	Інтенсивна взаємодія між бюрократами й політиками
• Елітна солідарність (переконаність у тому, що чиновники держапарату повинні представляти собою еліту в моральному та інтелектуальному відношенні)	Незначна елітна солідарність
Орієнтація на процедурні способи діяльності	Орієнтація на програмні та проблемні методи діяльності (участь у розробці та оцінці державних програм, прийняття рішень).

Коментуючи порівняльну таблицю, запропоновану німецькими політологами, слід відзначити, що тези про орієнтацію бюрократії на різні політичні групи і партії і навіть про певну політичну самостійність вищого чиновництва в прийнятті рішень сьогодні практично не дискутуються західними політологами. Розширення масштабності і технічної комплексності державного управління припускає, що чиновники самі вирішують багато завдань, що мають політичне значення.

Слід зазначити, що деякі вчені досить негативно оцінюють зростання політизації адміністративного процесу. Так, англійський політолог Б. Хідей стверджує, що сучасна бюрократія намагається керувати політиками. Він пише: «Як мінімум, чиновники здійснюють значний вплив на політику міністра. Вони приймають рішення, які міністр лише візує чи про які йому навіть не доповідають. На більш високому рівні влади великі чиновники, діючи індивідуально, планують автономну політичну стратегію і намагаються нав'язати її міністру. Вони можуть навіть проводити обструкцію політики міністра, використовуючи маневри, що ведуть до відтермінування прийняття рішень, або висуваючи технічні аргументи, чи знаходячи союзників у інших міністерствах чи серед груп тиску. Нарешті, найпохмуріша інтерпретація зводиться до того, що не тільки окремі чиновники, а й вся вища адміністрація виступає згуртовано за певну політику і намагається її диктувати уряду.

Однак твердження Б. Хідея про єдину політику, що проводиться вищою адміністрацією, абсолютно справедливо викликає заперечення багатьох учених. Американський політолог Н. Глік звертає увагу на те, що значна структурна роздробленість держапарату заважає виробленню загальної політичної стратегії бюрократії. Він вважає, що сукупність цілей і цінностей високопоставлених посадових осіб не утворює єдиної політичної доктрини. Остання точка зору є більш переконливою. Слід додати, що вищі посади в держдепартаменті заповнюються, як правило, «патронажними» методами, що означає періодичну змінюваність великих адміністраторів. Це також перешкоджає виробленню єдиної стратегії бюрократичного апарату. Разом з тим теза про те, що бюрократія перетворилася в реальну політичну силу сучасної держави, не викликає заперечень.