1. Структурні принципи.

1.1. Поділ праці, тобто спеціалізація, необхідна для ефективного використання робочої сили, стосовно до всіх видів робіт, як управлінських, так і виконавчих. Проте поділ праці ефективний до певного рівня, при досягненні якого він не приносить бажаних результатів.

1.2. Влада і відповідальність. На думку Файоля, влада і відповідальність пов'язані між собою, причому остання є наслідком першої. Він вважає, що влада пов’язує офіційний (заснований на займаній посаді) і особистий (що об’єднує в собі сплав розумового розвитку, досвіду, морального рівня, навичок за видом колишньої служби й інші) чинники.

Відповідальність являє собою зобов'язання виконувати завдання і забезпечувати їх задовільне завершення. Інструментом влади є повноваження, тобто право розпоряджатися ресурсами підприємства і спрямовувати зусилля співробітників на виконання доручених завдань. Для найбільш ефективної роботи організації повноваження керівника повинні відповідати відповідальності.

1.3. Централізація. Рішення приймаються в основному на верхніх рівнях управління і потім реалізуються на більш низьких, що дає змогу реалізувати принцип єдиноначальності. Не вдаючись до терміна «централізація влади», Файоль говорить про рівень концентрації чи розосередження влади. Конкретні обставини будуть визначати, який варіант «дасть кращий загальний результат». Вибір правильного співвідношення між централізацією і децентралізацією на конкретному підприємстві дозволяє досягти найкращих результатів.

1.4. Єдність керівництва. Види діяльності, що передбачають досягнення однієї й тієї ж мети, повинні мати одного керівника і керуватися єдиним планом. Подвійне керівництво може виникнути, на думку Файоля, лише внаслідок невиправданого змішання функцій і недосконалого розмежування їх між підрозділами, що не тільки є зайвим, але і вкрай шкідливим. У жодному із випадків, на його думку, не буває пристосування соціального організму до дуалізму розпорядження. Файоль підкреслював: «Один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають спільну мету».

1.5. Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати розпорядження та вказівки від свого безпосереднього керівника. Єдиноначальність, на думку Файоля, має в порівнянні з колегіальністю ту перевагу, що воно забезпечує єдність точки зору, єдність дії і єдність розпорядництва. Сформулювавши цей принцип, Файоль увійшов у протиріччя з рекомендаціями Тейлора, котрий стверджував, що робітники можуть підкорятися різним функціональним керівникам.

1.6. Скалярний ланцюг (ієрархія), тобто, по визначенню Файоля, «ланцюг керівників» від самого вищого до самого нижчого рангу, від якого не потрібно відмовлятися, але яку слід скоротити, якщо занадто ретельне дотримання його може завдати шкоди підприємству.

Раціональна структура управління організацією вимагає наявності не тільки ієрархії, але і горизонтальних зв'язків.

2. Принципи процесу:

2.1. Дисципліна. Розуміючи дисципліну як повагу угод, розрахованих на те, щоб забезпечити покору, старанність, енергійність і зовнішній прояв поваги, Файоль підкреслює, що для підтримки дисципліни необхідна наявність ефективних керівників на всіх рівнях. У разі непокори до працівників можуть застосовуватися санкції. Проте з усіх засобів впливу на підлеглих з метою зміцнення дисципліни одним з найдійовіших Файоль вважав особистий приклад начальника. На його переконання, якщо начальник подає приклад акуратності, ніхто не може запізнюватися. Якщо він діяльний, мужній, відданий, - йому наслідують, і якщо він уміє вести справу, йому вдасться змусити співробітників полюбити роботу. Але і поганий приклад також заразливий і, виходячи з верхів, він дає іноді значні згубні наслідки для всіх.

2.2. Винагорода. Методи стимулювання праці повинні бути справедливими і забезпечувати максимально можливе задоволення співробітникам і роботодавцям. Справедливість, лояльність і відданість персоналу повинні забезпечуватися поважним і справедливим ставленням адміністрації до підлеглих.

2.3. Корпоративний дух, тобто принцип «у єднанні - сила». Наводячи перелік цих принципів, Файоль вказував, що він не прагнув надати їхній вичерпний виклад, а спробував описати лише ті з них, які йому доводилося найчастіше застосовувати, оскільки навіть незначна кодификація принципів є необхідною у будь-якій справі.

2.4. Підпорядкування приватних інтересів загальним. Інтереси службовця чи групи службовців не повинні ставитись вище інтересів підприємства; інтереси держави повинні бути вище інтересів громадянина чи групи громадян. Здавалося б, подібне правило не потребує нагадувань. Але неуцтво, честолюбство, егоїзм, лінощі і інші людські слабкості штовхають людей до зневаги загальними інтересами на користь приватним.