3. Теорія адміністративної школи

«Ідеальний тип» адміністративної організації, окреслений терміном «бюрократія», розроблений відомим німецьким соціологом Максом Вебером (1864-1920 рр.). Вебер розрізняє три типи організацій, в залежності від характеру влади, яку має керівник:

I. Харизматичний - організацію очолює керівник з виключно привабливими особистісніми якостями.

II. Традиційний - у разі зміни керівника в організації всі працівники за традицією підпорядковуються новій людині, що замінила попереднього лідера.

III. Ідеальний (бюрократичний) - заснований на спеціальному поділі влади, що забезпечує керівникові можливість бути лідером в організації.

Вебер вважав, що тільки бюрократичний тип організації в змозі забезпечити максимальну ефективність виробництва. Результати своїх досліджень він виклав в роботі "Теорія соціально-економічної організації". Поява бюрократичного типу організації пов'язана з виникненням особливого соціального прошарку робітників, що спеціалізуються на управлінні (професійних менеджерів).

Для бюрократії характерна наявність вертикальної ієрархії, заснованої на адміністративних методах управління. Головна роль в організаціях бюрократичного типу належить різного виду "бюро", основні функції яких є незмінними і не залежать від думки і поглядів окремих працівників.

Основні характеристики запропонованого Вебером «ідеального типу»:

1. Вся діяльність, необхідна для досягнення організаційних цілей, розподіляється на елементарні, прості операції, що, в свою чергу, передбачає суворе формальне визначення завдань і обов’язків кожної з ланок організації. Максимально можливий поділ праці створює можливість для використання у всіх ланках організації фахівців-експертів, які несуть відповідальність за ефективне виконання своїх обов'язків.

2. Організація будується на принципах ієрархії, тобто кожен нижчий службовець або працівник нижчих підрозділів підпорядковується вищому. Кожен службовець в адміністративній ієрархії відповідає перед вижчим не тільки за свої рішення і дії, але і всіх підлеглих йому осіб. Для того щоб нести відповідальність за роботу підлеглих, він повинен володіти авторитетом, владою, видавати накази, які підлеглі повинні виконувати.

3. Діяльність організації регулюється «послідовною системою абстрактних правил» і полягає «в застосуванні цих правил до одиничних випадків». Розроблення системи стандартів, загальних правил зумовлена необхідністю забезпечити стандарт виконання кожного завдання, незалежно від числа осіб, зайнятих у його виконанні та індивідуальних відмінностей. Чіткі правила та інструкції визначають відповідальність кожного члена організації та форми координації їх індивідуальної діяльності.

4. «Ідеальний керівник управляє своїм апаратом в дусі формальної безособовості, без гніву і пристрасті ...». Кожна офіційна особа має підтримувати соціальну дистанцію між собою і підлеглим, а також клієнтами. Мета такої поведінки – гарантована відсутність втручання окремих осіб в продуктивне досягнення цілей організації, відсутність фаворитів, службових відносин, сформованих на особистій дружбі або знайомстві.

5. Служба в бюрократичній організації побудована на відповідності технічної кваліфікації службовців займаній посаді, і службовцям слід убезпечити від безпідставного, самовільного звільнення керівниками (свавілля менеджерів). Служба - це кар'єра.

Існує система просування у відповідності із вислугою (досвідом), або успішною діяльністю, або і тим і іншим. Така політика щодо кадрів покликана розвивати «корпоративний дух» серед службовців, виховувати у них високий рівень лояльності до організації. В результаті відбувається «ототожнення» службовців з організацією, що стимулює їх інтенсивну діяльність в інтересах організації.

6. Досвід діяльності організацій підтверджує, що чисто бюрократичний тип адміністративної організації здатний забезпечити досягнення високого рівня ефективності.

Основною перевагою теорії Вебера можна вважати розроблені ним та його послідовниками принцип "скалярного ланцюга", згідно з яким передавання команд і розпоряджень здійснюється послідовно з вищих на нижчі рівні управління за певним сформованим управлінським ланцюгом; принцип "єдності розпорядництва", який встановлює, що підлеглий повинен одержувати накази тільки від одного начальника; принцип "виключення рутинних проблем", що дозволяє керівникам зосереджуватися на вирішенні дійсно важливих питань функціонування організації, відкидаючи менш важливі і другорядні.