- •Тема 1. Теорія адміністративного менеджменту
- •Історичні передумови та еволюція адміністративного менеджменту
- •Класична адміністративна школа
- •Теорія адміністративної школи
- •Сучасна концепція адміністративного менеджменту
- •Принципи адміністративного управління
- •Структурні принципи.
- •Принципи процесу:
- •Принципи кінцевого результату:
- •Критика концепції адміністративного менеджменту
- •Порівняння різних моделей управління із виокремленням їхніх недоліків
- •Управлінський бюрократизм
- •Порівняння діяльності класичної та політичної бюрократії
- •Проблеми й перспективи розвитку адміністративного менеджменту в умовах хаосу та невизначеності
- •Адміністративний менеджмент в різних ділових культурах та цилівізаціях: вплив національних традицій, культури та менталітету
- •Розділ 2. Система адміністративного менеджменту та апарат управління
- •2.1. Система адміністративного управління (Administrative Management System)
- •2.2. Відмінності системи менеджменту та адміністративного управління: рівні формування, обсяг повноважень та функції
- •1.3. Адміністративний менеджмент в бізнес-організаціях, державних органах влади та громадських організаціях
- •2.4. Адміністративні органи управління та їх різновиди
- •2.5. Адміністративний апарат, його функції та види
- •2.5. Сутність і значення процесу адміністративного менеджменту
- •2.6. Менеджер-адміністратор як ключовий елемент системи адміністративного управління: зміст його діяльності, функції та завдання
- •2.7. Вимоги до сучасного менеджера-адміністратора
- •Тема 3. Планування в адміністративному менеджменті
- •3.1. Сутність адміністративного планування
- •3.2. Особливості стратегічного планування
- •3.3. Методичні основи адміністративного планування
- •Тема 4. Організування праці підлеглих та проектування робіт
- •4.1. Сутність організування діяльності адміністрації та її роль в адміністративному менеджменті
- •4.2. Організування структури адміністрації
- •4.3. Рівні адміністративного управління
- •4.3. Проектування адміністративних структур адміністративного управління
- •3) Зв'язок між відділами та координація.
- •Розділ 5. Мотивування працівників апарату управління
- •5.1. Форми мотивування адміністративних працівників
- •5.2. Демотивація персоналу
- •5.4. Матеріальне стимулювання
- •5.5. Нетрадиційні підходи до мотивування працівників апарату управління
- •5.6. Побудова систем стимулювання адміністрації
- •Розділ 6. Контролювання та регулювання в адміністративному менеджменті
- •6.1. Сутність та завдання контролювання
- •6.2. Попередній, поточний та завершальний контроль діяльності апарату управління
- •6.3. Особливості та умови контролювання адміністративної діяльності
- •6.4. Принципи та види адміністративного контролю
- •6.5. Суцільний та вибірковий способи контролю
- •6.6. Адміністративні стандарти та інструменти адміністративного контролю
- •6.7. Особливості регулювання адміністративної діяльності в організації
- •Тема 7. Адміністративні методи управління
- •7.1. Методи адміністративного менеджменту та їх класифікація
- •7.2. Природа адміністративної влади
- •7.3. Типологія керівників і підлеглих
- •7.4. Делегування влади підлеглим
- •7.5. Колективне управління
- •Тема 8. Адміністрування управлінських рішень
- •8.1. Види управлінських рішень в системі адміністративного менеджменту
- •8.2. Створення систем комунікацій і інформаційного забезпечення організації
- •8.3. Характеристика систем виконання управлінських рішень
- •Тема 9. Сучасні технології адміністративного менеджменту
- •9.1. Інформаційні системи – основа сучасних технологій адміністративного менеджменту
- •9.1.1. Комунікації та їх загальна характеристика
- •9.2. Інформаційно-комунікаційні потоки у структурі державного управління
- •9.3. Принципи загального управління якістю в державному секторі
- •9.4. Адміністративний менеджмент та концепція „бережливого виробництва”.
- •9.5. Процесний підхід в адміністративному менеджменті
4.3. Рівні адміністративного управління
Більшість організацій мають три рівні управління: верхній, середній, нижній. Керівники кожного рівня виконують однакові функції, відмінність лише в тому, якого значення вони надають тій чи іншій функції.
Керівники верхнього рівня приділяють плануванню та організації більше часу, ніж керівники нижчих рівнів, концентрують увагу на плануванні майбутнього, постановці мети, визначенні курсу дій, правил і процедур їх виконання. Вони відповідають за процвітання організації і тому повинні спрямовувати і контролювати.
Технологічний і професійно-кваліфікаційний рівень розподілу праці менеджерів залежить від видів і рівня складності виконуваних робіт. За цими критеріями в апараті управління виділяють 3 категорії працівників:
керівники,
спеціалісти,
службовці.
Керівники середнього рівня більше часу приділяють керівництву та контролю. Це керівники цехів, складів, начальники виробничо-технічного комплексу та ін. Вони повинні організувати роботу так, щоб цілі організації були досягнуті, а її політика проводилася в життя; повинні добирати хороших працівників і дбати про них. Вони відповідають за повсякденну діяльність своїх підрозділів.
Керівники нижнього рівня керівництва — це посадові особи, які безпосередньо керують роботою своїх підлеглих. Посади керівників такі: майстер, бригадир, керівник групи, агент з питань постачання, експедитор. На цьому рівні управління функції планування та організації менш важливі для менеджерів, ніж функції контролю та мотивації. Вони витрачають більшу частину свого часу на мотивацію та контроль підлеглих, стимулюють і спрямовують діяльність робітників.
Слід зосередити увагу на тому, що завдання керівників полягає перш за все у прийнятті рішень та організації їх практичної реалізації; спеціалісти проектують і розробляють варіанти рішень; службовці займаються в основному інформаційним забезпеченням усього процесу.
Складність управлінських робіт враховується у вимогах, яким повинні відповідати менеджери, що займають визначену посаду. Відповідно до цього в плановій і звітній практиці нашої країни виділились основні посади управлінського персоналу:
керівники та їхні заступники;
головні спеціалісти;
інженери;
економісти;
розрахунково-бухгалтерський персонал;
канцелярський персонал;
юридичний персонал тощо.
Структура основних рівнів адміністративно-державного управління в сучасній державі, як і в більшості країн, містить три рівні: національний, регіональний і місцевий. Вони можуть створюватися і функціонувати принципово незалежно один від одного (федеральна модель) або в межах єдиної адміністративно-державної системи (унітарна модель). Кожному з рівнів управління відведена власна, автономна сфера компетенції, кожний підпорядковується у політичних відносинах іншим органам: парламенту, уряду, общинному представництву тощо (відповідно до закону).
Національний (федеральний) рівень управління. У більшості країн цей рівень включає адміністрацію президента, апарат уряду, апарат парламенту і верховного суду. Структура центральних органів управління досить часто змінюється. Після зміни уряду, як правило, змінюються чисельність, функції і найменування міністерств: деякі управління та відділи переходять з одного міністерства в інше чи поділяються між ними. Зазвичай нове міністерство створюється з метою:
- забезпечення ефективності управління - міністерство розділяється, оскільки воно розрослося і занадто велике, щоб ним могла ефективно управляти одна особа;
- виконання особливих завдань, які у силу розвитку подій здобули на короткий чи тривалий термін особливу важливість (міністерства у справах колишніх військовополонених, біженців, репатріантів тощо);
- задоволення політичних інтересів: часто в коаліційних кабінетах створюють новий міністерський портфель для того, щоб забезпечити рівновагу між представницькими партіями;
- задоволення прагнень однієї чи декількох груп, які думають, що їх інтереси будуть захищені краще, якщо в складі уряду вони будуть мати постійного представника - міністра;
- реалізації міркувань особистого характеру: створення міністерства може бути обумовлено прагненням врахувати схильності чи здатності задовольнити честолюбство тієї особи, що хоче увійти до складу членів кабінету; або відсторонити особу від активної діяльності, запропонувавши їй в порядку компенсації посаду, яка лише зберігає видимість своєї важливості.
Практично у всіх країнах розподіл функцій між відомствами на рівні як центральних органів, так і їх регіональних і місцевих підрозділів породжує колізії компетентності. Безконечний перерозподіл функцій у різних комбінаціях є одним з основних напрямів усіх адміністративних реформ.
Регіональний рівень управління (штатів, земель, провінцій, республік). У федеральних державах переважна частина завдань адміністративного управління припадає саме на цей рівень. Тут реалізується як більшість федеральних законів, так і власне право. У виконанні федеральних законів, як правило, розрізняють два рівні:
— управління за дорученням федерації (наприклад, будівництво автомагістралей, експлуатація ядерних установок і видача дозволів на це), при цьому адміністративні органи регіону піддаються як правовому, так і спеціальному нагляду, і підпорядковуються розпорядженням федерального уряду;
— здійснення федерального права під власну відповідальність, при цьому адміністративні органи регіону піддаються тільки правовому нагляду; федеральний уряд може віддавати їм розпорядження лише зі схвалення представницьких органів регіону.
Відмінною ознакою унітарних держав, навпаки, є повсюдне виконання законів на всій території країни. Варто підкреслити також, що при унітарній системі адміністративно-державного управління статус адміністративних організацій у всіх регіонах визначається законом однаково. Федеральна система адміністративно-державного управління передбачає, що органи регіонального управління в будь-якому штаті (землі, провінції) створюються в кожному випадку відповідно до законів даного регіону.
Місцевий рівень управління (графство, місто). І в унітарних, і у федеральних державах на місцевому рівні адміністративного управління адміністративні органи, як правило, виконують шість основних функцій:
— суспільна безпека, включаючи утримання поліції і пожежної охорони, а також служби охорони здоров'я;
- програми допомоги людям літнього віку, інвалідам, дітям;
- регулювальні функції, включаючи поділ на зони, дорожню безпеку, захист споживачів;
- планування суспільного будівництва;
- суспільні послуги (школи, парки, бібліотеки тощо);
— володіння і розпорядження державними підприємствами.
При федеральній системі адміністративно-державного управління основні одиниці місцевого управління - графство і місто зазвичай створює влада штатів (земель, провінцій). Вони діють у межах розроблених законодавцями штату хартій, де виділено структуру їх адміністративної відповідальності. Поправки в ці хартії можуть вносити тільки законодавці штату. Наприклад, штат може змусити місто побудувати нову систему очисних споруд чи збільшити плату поліцейським. В унітарних державах статус місцевих адміністративних організацій закон визначає скрізь однаково.
