
- •Тема 1. Теорія адміністративного менеджменту
- •Історичні передумови та еволюція адміністративного менеджменту
- •Класична адміністративна школа
- •Теорія адміністративної школи
- •Сучасна концепція адміністративного менеджменту
- •Принципи адміністративного управління
- •Структурні принципи.
- •Принципи процесу:
- •Принципи кінцевого результату:
- •Критика концепції адміністративного менеджменту
- •Порівняння різних моделей управління із виокремленням їхніх недоліків
- •Управлінський бюрократизм
- •Порівняння діяльності класичної та політичної бюрократії
- •Проблеми й перспективи розвитку адміністративного менеджменту в умовах хаосу та невизначеності
- •Адміністративний менеджмент в різних ділових культурах та цилівізаціях: вплив національних традицій, культури та менталітету
- •Розділ 2. Система адміністративного менеджменту та апарат управління
- •2.1. Система адміністративного управління (Administrative Management System)
- •2.2. Відмінності системи менеджменту та адміністративного управління: рівні формування, обсяг повноважень та функції
- •1.3. Адміністративний менеджмент в бізнес-організаціях, державних органах влади та громадських організаціях
- •2.4. Адміністративні органи управління та їх різновиди
- •2.5. Адміністративний апарат, його функції та види
- •2.5. Сутність і значення процесу адміністративного менеджменту
- •2.6. Менеджер-адміністратор як ключовий елемент системи адміністративного управління: зміст його діяльності, функції та завдання
- •2.7. Вимоги до сучасного менеджера-адміністратора
- •Тема 3. Планування в адміністративному менеджменті
- •3.1. Сутність адміністративного планування
- •3.2. Особливості стратегічного планування
- •3.3. Методичні основи адміністративного планування
- •Тема 4. Організування праці підлеглих та проектування робіт
- •4.1. Сутність організування діяльності адміністрації та її роль в адміністративному менеджменті
- •4.2. Організування структури адміністрації
- •4.3. Рівні адміністративного управління
- •4.3. Проектування адміністративних структур адміністративного управління
- •3) Зв'язок між відділами та координація.
- •Розділ 5. Мотивування працівників апарату управління
- •5.1. Форми мотивування адміністративних працівників
- •5.2. Демотивація персоналу
- •5.4. Матеріальне стимулювання
- •5.5. Нетрадиційні підходи до мотивування працівників апарату управління
- •5.6. Побудова систем стимулювання адміністрації
- •Розділ 6. Контролювання та регулювання в адміністративному менеджменті
- •6.1. Сутність та завдання контролювання
- •6.2. Попередній, поточний та завершальний контроль діяльності апарату управління
- •6.3. Особливості та умови контролювання адміністративної діяльності
- •6.4. Принципи та види адміністративного контролю
- •6.5. Суцільний та вибірковий способи контролю
- •6.6. Адміністративні стандарти та інструменти адміністративного контролю
- •6.7. Особливості регулювання адміністративної діяльності в організації
- •Тема 7. Адміністративні методи управління
- •7.1. Методи адміністративного менеджменту та їх класифікація
- •7.2. Природа адміністративної влади
- •7.3. Типологія керівників і підлеглих
- •7.4. Делегування влади підлеглим
- •7.5. Колективне управління
- •Тема 8. Адміністрування управлінських рішень
- •8.1. Види управлінських рішень в системі адміністративного менеджменту
- •8.2. Створення систем комунікацій і інформаційного забезпечення організації
- •8.3. Характеристика систем виконання управлінських рішень
- •Тема 9. Сучасні технології адміністративного менеджменту
- •9.1. Інформаційні системи – основа сучасних технологій адміністративного менеджменту
- •9.1.1. Комунікації та їх загальна характеристика
- •9.2. Інформаційно-комунікаційні потоки у структурі державного управління
- •9.3. Принципи загального управління якістю в державному секторі
- •9.4. Адміністративний менеджмент та концепція „бережливого виробництва”.
- •9.5. Процесний підхід в адміністративному менеджменті
Тема 4. Організування праці підлеглих та проектування робіт
4.1. Сутність організування діяльності адміністрації та її роль в адміністративному менеджменті
Для того, щоб плани можна було здійснити, конкретні особи повинні реалізувати кожне із завдань, які випливають із цілей організації, тобто необхідно організувати працю людей певним чином.
Організація — це процес створення такої структури підприємства, яка б надавала можливість людям ефективно працювати разом для досягнення поставлених цілей організації. Організацію як функцію управління можна розглядати в двох аспектах: розподіл усього обсягу роботи між конкретними підрозділами (горизонтальний поділ праці) та організація взаємозв'язку між ними відповідно до повноважень і відповідальності (вертикальний поділ праці).
В основі другого аспекту організації використовують один з фундаментальних термінів теорії управління - делегування.
Делегування - це передача завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування являє собою засіб, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників завдання, які необхідно виконати для досягнення цілей усієї організації. Якщо певне завдання не делеговане іншій людині, керівник змушений буде виконувати його сам. Це, звичайно, у багатьох випадках просто неможливо, тому що час і можливості керівника обмежені. Більш важливим є те, що сутність управління полягає в умінні досягти виконання роботи іншими. Тому управління (основний зміст цього слова) являє собою акт, який перетворює людину на керівника.
Метою делегування є:
- розвантажити керівників вищих рівнів, звільнити їх від поточних справ, створити найкращі умови для вирішення стратегічних і перспективних завдань управління;
- підвищити дієздатність нижчого рівня управління;
- активізувати людський чинник, збільшити зацікавленість працівників.
Процес делегування повноважень складається з певних етапів.
Доручення працівникам індивідуальних конкретних завдань.
Надання відповідних повноважень і ресурсів підлеглим.
Формулювання порядку дій для підлеглих щодо дорученого їм завдання.
Поняття делегування, закладене в основних принципах управління, сформульованих А. Файолем, є одним із тих, які хибно сприймають і використовують більшість керівників. Не розуміючи необхідності делегування для зростання ефективності управління, багато видатних підприємців, коли їх організація ставала великою, зазнали невдач саме через це.
Для того щоб правильно використовувати принцип делегування повноважень, необхідно з'ясувати, що являє собою відповідальність.
Відповідальність - це зобов'язаність вирішувати поставлені завдання та відповідати за якість їх виконання. Людина, яка займається певною справою, обіймає певну посаду в організації і отримує за це заробітну плату, несе відповідальність за якість виконуваної роботи перед керівником, який надає їй повноваження для виконання цієї роботи. Слід чітко розуміти, що відповідальність не можна делегувати. Це означає, що з керівника не знімають відповідальність за невиконане завдання, якщо з цим завданням не справився підлеглий. Хоча людина, на яку покладено відповідальність за вирішення будь-якого завдання, не зобов'язана виконувати його особисто, але вона залишається відповідальною за успішне завершення роботи.
Колишній президент США Гаррі Трумен зараз відомий усім завдяки напису над своїм столом, який виглядав так: «Більше відповідальність покладати нема на кого».
Обсяг відповідальності - ось одна з причин високих окладів менеджерів, особливо тих, які керують великими корпораціями. Відповідальність особи за успішне виконання завдань не може бути без делегування повноважень на використання необхідних ресурсів.
Повноваження — це обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля деяких її співробітників на виконання нових завдань. Повноваження делегують посаді, а не певній особі, яка обіймає цю посаду, тобто «честь віддають мундирові, а не людині». Якщо особа міняє роботу, то вона втрачає повноваження старої посади й отримує повноваження нової.
Часто плутають повноваження та владу. Повноваження визначають як обмежене делеговане певній посаді право використовувати ресурси організації, а влада - це реальна здатність діяти та мати можливість впливати на ситуацію. Можна мати владу, не маючи повноважень. Інакше кажучи, особа, яка обіймає посаду, має право діяти, а влада визначає, що вона реально може робити. Способи використання влади можуть як позитивно, так і негативно впливати на організацію.
Здатність людей реалізовувати повноваження в тих чи інших конкретних ситуаціях не можна чітко визначити заздалегідь; делегування повноважень, на думку Р. Кантер, пов'язане зі значним ризиком. Але цей ризик себе виправдовує, бо передбачає для усіх сторін певний зиск.
Делегування важливе через такі причини:
— делегуючи різні завдання підлеглим, керівник звільняється від багатьох поточних справ і має змогу вирішувати більш складні проблеми;
— делегування підвищує якість і оперативність рішень, які приймає керівник, запобігає марнуванню часу на очікування розпоряджень і вказівок, завдяки чому процес управління в цілому стає ефективнішим;
— дає можливість керівнику більш раціонально розподілити навантаження між підлеглими, виявити серед них можливих наступників, що можуть його замінити;
— дозволяє використовувати унікальний досвід і знання підлеглих у певній галузі знань;
— делегування дозволяє запровадити спеціалізацію, тобто розподілити обов'язки менеджера між декількома підлеглими, спираючись на їхні спеціальні знання.
Підлеглим делегування повноважень дозволяє:
- максимально продуктивно використовувати свої здібності, знання, досвід і здобувати нові знання;
- проявляти ініціативу і самостійність;
- розвивати себе як особистість;
- демонструвати оточуючим власні можливості, підвищувати в їхніх очах свій престиж і створювати базу для кар'єрного зростання;
- нарешті просто отримати задоволення від праці.
На думку Р. Кантер, менеджери здатні ефективно впливати на підлеглих, тому що мають необхідні для цього цінні ресурси та зв'язки. Більш того, розділяючи свою владу зі співробітниками, менеджер тільки зміцнює її. Якщо підлеглі виконують завдання, які раніше робив менеджер, він звільнює для себе час для встановлення зовнішніх контактів, зміцнення стосунків з керівниками вищого рівня; це зміцнює його особисту владу.
Делегування повноважень - дуже важливий аспект управління тому, що жоден індивід не в змозі замінити собою організацію.