3.3. Методичні основи адміністративного планування

З погляду менеджменту функція планування полягає в розробці змісту та послідовності дій для вирішення поставлених завдань.

Планування в менеджменті має три цілі: свідома організація господарської діяльності; спонукання працівників «зазирати в майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку підприємства; визначення критерію контролю фактичних параметрів.

Для того щоб планування виконало свою функцію, воно повинно ґрунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, безперервність, гнучкість, масовість.

Організаційне планування має свої прийоми та методи, які відрізняються від прийомів і методів планування економічних показників господарської діяльності (балансовий, техніко-економічних розрахунків, економіко-математичне моделювання та ін.). До методів організаційного планування відносять метод послідовного опису операцій; графіки виконання; метод сітьового планування та управління; метод робочого календаря.

Метод послідовного опису операцій. Суть цього методу полягає у складанні плану послідовного виконання робіт, кожна з них описується з необхідним ступенем деталізації. План може бути складений у вигляді послідовного переліку операцій, у вигляді схеми чи таблиці.

Графіки виконання. Графіки виконання передбачають, що, коли і ким має бути зроблене в межах певних строків (початок і закінчення робіт).

Метод сітьового планування. Процес сітьового планування полягає в побудові таблиці робіт, у якій вказуються параметри, що характеризують тривалість робіт, та сітьового графіка, де зазначається їх послідовність.

Основним поняття сітьового планування є події, роботи, мережа, критичний шлях.

Події — це певні проміжні або кінцеві результати роботи. Момент здійснення події — це досягнення відповідної проміжної або кінцевої мети. Кожна подія, крім початкової і кінцевої, означає закінчення будь-якої роботи (або кількох робіт) і можливість початку іншої (наступної) роботи.

Роботи (дії) являють собою процеси, необхідні для здійснення всіх подій, крім початкових. Є три види зв’язків між подіями:

• робота у звичайному розумінні слова, яка характеризується тривалістю, вартістю, затратами трудових і матеріальних ресурсів;

• очікування, з яким маємо справу тоді, коли обладнання, робоча сила зайняті іншим видом робіт. Очікування характеризується затратами часу;

• логічна залежність, тобто неможливість початку одних робіт до закінчення інших. Вона не пов’язана із затратами часу й ресурсів.

Сіткою (сітьовим графіком) називають графічне зображення послідовності робіт.

Критичний шлях — це така послідовність взаємопов’язаних подій, яка враховує тривалість усієї операції.

Метод робочого календаря. Робочий календар — це план роботи керівника чи фахівця за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день).

Цільові комплексні програми розробляються з метою забезпечення соціально-економічної мети на основі підвищення ефективності суспільного виробництва за рахунок коштів бюджету України. Розробка програми передбачає визначення переліку та змісту заходів, їх взаємне узгодження за термінами реалізації, розподіл, ресурсів. Заходи охоплюють, як правило, не тільки безпосередньо сферу виробництва, яка передбачається програмою, освоєння технології, а й споріднені галузі виробництва предметів і знарядь праці, необхідних для випуску програмної продукції, а також суміжну сферу виробничого і невиробничого споживання цільового продукту. Для кожної програми перелік таких заходів є специфічним і залежить від змісту програм, термінів її реалізації, рівня програмування. Організаційними передумовами формування цільових комплексних програм є своєчасне визначення переліку проблем, з яких потрібно розробляти програми; формування колективу розробників, визначення головної організації; вироблення і затвердження вихідних матеріалів на програму, які б чітко формували мету; попередня зорієнтованість на ресурси та результати.

Формування програми передбачає визначення головної мети з подальшою її розбивкою на ієрархічну множину конкретніших цілей. Загальна мета програми розбивається на функціональні та предметні цілі, які своєю чергою поділяються на множину локальних (часткових) завдань, які мають назву "дерево цілей". Процедура побудови "дерева цілей" є евристичною, тобто ґрунтується на оцінці експертів і включає такі стадії: побудову функціонального "дерева цілей"; формування комплексу цілереалізуючих систем; розробку цільових нормативів; ранжування цілей.

Ресурсне обґрунтування програми передбачає визначення витрат на здійснення кожного із заходів програми та витрати на програму загалом. У цьому розділі програми відображається потреба у капітальних вкладеннях, необхідних основних видах матеріальних ресурсів, потреба в робочій силі, фінансових ресурсах, у тому числі валютних.

Для розробки й обґрунтування різних варіантів цільових комплексних програм доцільно використовувати такі методи: економічний аналіз розвитку окремих комплексів і сфер економіки - задоволення потреб народного господарства і населення у кінцевій продукції, порівняння альтернативних варіантів; структурний аналіз, тобто методи формування структурних і технологічних варіантів задоволення потреб народного господарства у продукції комплексу і виробництві продукції; балансові методи (нормативні та статистичні), які пов’язують кінцеві показники з основними проміжними і ресурсними показниками; факторне обґрунтування, рівня, і основних показників розвитку (виробнича функція, виробництво і розподіл продукції).

Типологізація цільових комплексних програм відбувається за певним колом класифікаційних ознак. За рівнем та складом ЦКП поділяються на міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні. Ми пропонуємо впровадити програмно-цільовий метод стратегічного планування і на підприємствах, тому доцільно додати до вказаного переліку ЦКП на рівні підприємства чи організації.

За характером і специфікою проблем і цілей розрізняють, по-перше, соціально-економічні програми, спрямовані на вирішення проблем розвитку економічного комплексу та вдосконалення способу життя та праці. По-друге, виділяють виробничі програми, метою яких є збільшення виробництва певних видів продукції (робіт, послуг), розвиток прогресивних виробництв, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності та конкурентоспроможності виробництв. По-третє, науково-технічні, орієнтовані впровадження досягнень НТП, підвищення рівня інноваційності, розвиток наукових досліджень. За цією ознакою доцільно виділяти екологічні ЦКП, спрямовані на ресурсозбереження, здійснення природоохоронних проектів. Маркетингові програми спрямовані на підвищення маркетингової привабливості регіону чи захоплення нових ринків підприємством. На кінець, інституціональні програми ставлять метою оптимізацію організації управління господарськими системами, трансформацію відносин власності.

У практиці планування управлінської діяльності розглянуті методи застосовуються в комплексі.²