
- •Федорченко в.К., Дьорова т.А. Історія туризму в Україні
- •Передмова
- •Розділ 1. Мандрівництво в Україні як прообраз туризму (іх-хіх ст.)
- •1.1. Україна очима іноземних мандрівників
- •1.2. Внесок українців у географічні дослідження земної кулі
- •1.3. Зародження готельної справи в Україні
- •Контрольні запитання
- •Розділ 2. Початок організованого туризму (кінець XIX - початок XX ст.)
- •2.1. Виникнення в Україні перших туристських організацій
- •2.2. Рекреаційне освоєння Криму
- •2.3. Кримсько-Кавказький гірський клуб (1890-1915 pp.)
- •2.4. Зародження туристсько-екскурсійної справи на західноукраїнських землях
- •2.5. Розвиток готельної справи в другій половині XIX - на початку XX ст.
- •Контрольні запитання
- •Розділ 3. Розділ 3. Розвиток туризму в Україні в міжвоєнний період (1918-1939 pp.)
- •3.1. Створення централізованої системи управління туризмом
- •3.2. Туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні в період "українізації" (1923-1933 pp.)
- •3.3. Подальше зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму
- •3.4. Краєзнавчо-туристські товариства "Плай" і "Чорногора" на західноукраїнських землях
- •Контрольні запитання
- •Розділ 4. Основні напрями розвитку туризму в Україні в повоєнний період (50-60-ті pp.)
- •4.1. Відновлення туристсько-екскурсійної діяльності наприкінці 40-х - на початку 50-х рр.
- •4.2. Удосконалення системи організації і управління туризмом у 50-60-ті рр.
- •Контрольні запитання
- •Розділ 5. Зоряний час радянського туризму (70-80-ті pp.)
- •5.1. Піднесення міжнародного туризму. "Інтурист" - лідер серед туристських організацій срср
- •5.2. Діяльність Української республіканської ради по туризму та екскурсіях щодо розвитку масового туристського руху в Україні
- •5.3. Бммт "Супутник" і молодіжний туризм як чинник патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді
- •Контрольні запитання
- •Розділ 6. Сучасний стан розвитку туризму в Україні (90-ті pp.)
- •6.1. Правові засади туристської діяльності в Україні
- •6.2. Сучасний стан туристичної галузі
- •6.2. Сучасний стан туристичної галузі
- •6.2.1. Соціальний туризм
- •6.2.2. Молодіжний і дитячий туризм
- •6.2.3. Сільський (зелений) туризм
- •6.2.4. Оздоровчо-спортивний туризм
- •6.2.5. Екскурсійна діяльність
- •6.3. Розвиток матеріальної бази туризму
- •6.3.1. Санаторно-курортні (оздоровчі) заклади України
- •6.3.2. Розвиток готельного господарства, туристської інфраструктури
- •6.3.3. Гарантування захисту то безпеки туристів
- •6.4. Активізація міжнародної туристської діяльності України як складової зовнішньоекономічної діяльності
- •6.5. Підготовка кадрів для туристичної галузі
- •Контрольні запитання
- •Додатки
- •Додаток 1. Уривки з книги "Мандри Василя Григоровича-Барського по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік" (у перекладі з давньоукраїнської Петра Білоуса)
- •1.1. Короткий опис міста Венеції
- •1.2. Опис великого міста Неаполя
- •1.3. Про уславлене місто Рим, про тутешні звичаї та про те, що є в ньому
- •1.4. Про двір і палати Папи Римського
- •1.5. Сімнадцятий монастир Святого Пантелеймона (1725 р.)
- •1.6. Про велике й уславлене місто Єгипет
- •1.7. Про знамените й повсюди вславлене місто Дамаск
- •Додаток 2. Протоколъ №4 засъданія комиссіи по организаціи экскурсій для учащихъ и учащихся среднихъ учебныхъ заведеній
- •Додаток 3. Послуги найвідоміших готелів Києва в другій половині хіх - на початку хх ст.
- •Гостиницы Киева, действующие в 1900 году
- •Додаток 4. Постановление Совета Труда и Обороны ссср от 11 апреля 1929 г. "Об организации всесоюзного акционерного общества по иностранному туризму в ссср"
- •Додаток 5. Рішення Виконкому Київської Міської Ради депутатів трудящих від "24" листопада 1944 р. № 27812 "Про перейменування готелів м. Києва"
- •Додаток 7. Постановление цк кпсс, Совета министров ссср, вцспс от 31 октября 1980 г. №983 "о дальнейшем развитии и совершенствовании туристско-экскурсионного дела в стране"
- •Додаток 7. Постановление цк кпсс, Совета министров ссср, вцспс от 31 октября 1980 г. №983 "о дальнейшем развитии и совершенствовании туристско-экскурсионного дела в стране"
1.3. Зародження готельної справи в Україні
Подорожуючи з різною метою та намірами (відвідування святих місць і храмів, Олімпійських ігор тощо), люди мали потребу в притулку, харчуванні та відпочинку. Найдавніші згадки про місця для розміщення подорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародавнього Єгипту. Тому історія розвитку готельної справи нерозривно пов'язана з подорожами.
Розглядаючи еволюцію підприємств індустрії гостинності, можна виділити періоди, що в історичному плані відповідають періодам розвитку людського суспільства: давній; середньовіччя; новий час; сучасний період.
До давнього періоду розвитку суспільства (IV тисячоліття до н.е. - 476 р. н. є.) більшість істориків відносять появу перших гостьових підприємств - прообразів сучасних готелів і ресторанів. Згадки про ці підприємства - таверни - містяться в давніх манускриптах, одним з яких є кодекс, написаний за царя Вавилона Хаммурапі (1792 - 1750 pp. до н. е.).
У Давній Греції в І тисячолітті до н.е. таверни були важливим елементом соціального та релігійного життя. Хоча в тавернах існували помешкання для розміщення мандрівників, здебільшого вони були призначені для надання послуг харчування. Розвиток торгівлі й пов'язані з нею тривалі подорожі потребували організації не тільки харчування, а й ночівлі. Ця обставина зумовила появу підприємств іншого типу - заїжджих дворів.
Найбільш розгалужена мережа заїжджих дворів існувала на території Римської імперії. Давньоримські заїжджі двори розташовувалися уздовж головних доріг у містах і селах на відстані приблизно 25 миль (40,225 км) один від одного.
Сувора класова структура, що лежала в основі Римської держави, вплинула на діяльність підприємств гостинності того часу. Зокрема, мандрівників тут розселяли за класовою ознакою. Ніколи купці, торговці й інші мандрівники з простого народу не могли бути поселені поруч із державними службовцями та урядовими гінцями. Ця обставина вплинула на якісний стан заїжджих дворів. Ті, у яких зупинялися представники аристократії і державні чиновники, будувалися за правилами архітектурного мистецтва і пропонували широкий на той час спектр послуг. Пізніше відомий італійський мандрівник Марко Поло зауважив, що у таких заїжджих дворах і "королю зупинитися не соромно".
Таверни і заїжджі двори, призначені для обслуговування людей нижчих класів, пропонували мінімальні умови для ночівлі та відпочинку. Наприклад, ті, що дуже часто подорожували, спали просто на соломі, а щоб не змерзнути в холодну пору року, притискалися до теплого боку свого коня. Про додатковий комфорт не було і мови.
Величезну роль у появі підприємств гостинності відіграв розвиток торгових зв'язків на Близькому Сході, в Азії та Закавказзі. На території цих регіонів проходили найбільші торгові шляхи, якими довгими потоками рухалися каравани з товаром. Для організації ночівлі учасників караванів уздовж торгових шляхів створювалися спеціальні пункти розміщення - караван-сараї, що включали, як правило, помешкання для людей і загони для верблюдів та коней. Усе це було оточене фортечною стіною, що захищала від природних стихій (вітру, дощу, бурі), а також від грабіжників та розбійників.
Після падіння Римської імперії в 476 році н.е. почався новий етап у розвитку підприємств гостинності.
У середні віки на розвиток підприємств гостинності величезний вплив мали релігійні традиції. Тоді різко збільшилася кількість людей, що здійснювали паломництво до святих місць. Церква ставила за обов'язок монастирям гостинно приймати паломників, організовувати для них ночівлю, надавати харчування. Саме монастирі приймали і розміщували в себе мандрівників-прочан. Так звані "странноприимные дома" (будинки для прочан) можна охарактеризувати як різновид готелів, що утримувалися релігійними орденами. У цей час з'являються й інші заклади, які здійснювали подібні функції. Наприклад, франкський король, а згодом імператор Карл Великий (742 - 814 pp.), захисник церкви, у VIII ст. заснував спеціальні будинки для відпочинку паломників. Один із таких будинків, абатство в Ронсевальській ущелині, влаштовувало паломникам привітний прийом біля воріт, надавало безоплатний хліб, послуги цирульника, шевця, фрукти й горіхи із засіків абатства та багато чого іншого.
В епоху Відродження в Італії утримання готелів стало розквітаючим бізнесом. Існував навіть "Союз хазяїв готелів", що встановлював правила для себе і своїх гостей, але активне надання монастирями безоплатних послуг подорожнім стримувало розвиток приватних підприємств розміщення. В Англії відчутний розвиток приватних заїжджих дворів і таверн розпочався лише в період пізнього середньовіччя і особливо під час Реформації, коли англійський король Генріх VIII провів секуляризацію монастирів (перетворення церковної власності на державну). Ніхто з мандрівників більше вже не міг розраховувати на безоплатну зупинку в монастирях і був змушений зупинятися на приватних заїжджих дворах.
У XVIII ст. у Великій Британії процвітали так звані каретні готелі, на які було покладено обов'язки задовольняти потреби королівської пошти. Хазяї готелів влаштовували стайні для коней, а англійський закон проголосив готель громадським будинком, власник якого відповідав за умови проживання мандрівників. Каретна ера закінчилася в 1838 p., коли англійський парламент прийняв рішення про перевезення пошти залізницею.
У США, починаючи з 1820 р., у штаті Пенсільванія (Нью-Йорк) почалося будівництво таверн (а пізніше готелів), що збереглися до наших днів. Це були великі будинки типу готелів, які використовували для житла як родин хазяїв, так і їхніх гостей.
У 1829 р. в Бостоні відкрився "Тремонт Хаус", який можна назвати першим готелем, цілком оформленим як готель, включаючи посильного, ключі від кімнат для гостей, ванни й туалети в кожному номері. Стандартний дизайн для американських готелів був установлений на багато років. Вони зазвичай розташовувались поруч із залізничними станціями, а залізниці являли собою частину готельного бізнесу і готельної власності.
На Русі готельна справа зароджується в XII -ХШ ст. У IX- XI ст. Давня Русь завдяки своєму географічному положенню стала центром, де перехрещувались торговельні шляхи між Заходом і Сходом, Північчю та Півднем. Налагоджувалися стійкі торговельні відносини, різнобічні культурні та релігійні зв'язки. Після запровадження християнства на Русі з Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. На Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був "гість".
Гостинності та мандрам іноземних гостей надавалось велике значення. Так, київський князь Володимир Мономах у своєму "Поучений" заповідав синам добре приймати гостей, вшановувати їх, тому що ці люди, "мимоходячи", рознесуть по світу добру або лиху вість.
Попередники перших готелів на Русі - постоялі двори - називалися "ямами" і розташовувалися на відстані кінного переходу один від одного. У XV ст. постоялі двори створювалися при поштових станціях, що знаходилися у підпорядкуванні Ямського наказу. До XV ст. відносять також будівництво у великих містах гостиних дворів, які відрізняються від постоялих тим, що крім розміщення і харчування тут були створені умови для здійснення комерційних операцій, тобто в гостиних дворах поєднувалися мебльовані кімнати, торгові ряди, крамниці, склади. Як правило, все це обносилося стінами і баштами з в'їзними воротами. Розселення іноземців у гостиних дворах здійснювалося за національною ознакою. У Новгороді в XV -XVII ст. існували "німецький" і "голландський" гостині двори, у Москві - "аглицький", "грецький", "вірменський" та ін.
У XVI - першій половині XVII ст. одним із торговельних центрів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що прямували до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі в прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостині двори. На чумацьких і торговельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, а й були пристановищем для подорожніх.
У другій половині XVII ст., коли "козацька християнська республіка" знаходилась на острові Чортомлик, на її території, біля порту, височів "Грецький дім" - приміщення для іноземних посланців та купців. Адже Запорізька Січ сама вела жваву торгівлю, а до того ж була транзитним пунктом у торгівлі всіх українських земель і Московської держави з країнами Сходу.
Крім того, Київ стає одним із центрів паломництва, що зумовило потребу в будівництві готелів для прочан біля стін Печерського монастиря.
В Україні до прочан ставилися з великою шаною. Миряни вважали за честь прийняти богомольців на ночівлю, а то й на кілька днів, пригостити, дати харчів на дорогу. Паломники були в особливій пошані й мали захист при церквах і монастирях, де з давніх часів їм відводили спеціальні помешкання, будували готелі й гостині двори, де велися книги для запису прочан, які свідчать про масовий характер паломництва.
Митрополит Євген Волховитинов в описі Києво-Печерської лаври зазначає: "За південною огорожою стіною, через дорогу, знаходиться лаврський готель для притулку усім дорожнім, особливо бідним богомольцям, що існує на цьому місці ще з часів преподобного Феодосія (XVII ст.). У 1829 та 1830 pp. замість дерев'яного готелю спорудили кам'яний у два яруси під залізним дахом з кухнею поблизу нього..."
Після приєднання України до Російської імперії (кінець XVIII ст.) почалось будівництво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції готелів.
Проте помітний розвиток готельного господарства в царській Росії розпочинається лише в другій половині XIX ст.