Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Т- 7 час відпочинку.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
118.78 Кб
Скачать

ТЕМА № 7. (2 ГОД.)

Час відпочинку та його види.

  1. Поняття та види часу відпочинку.

  2. Святкові і неробочі дні.

  3. Правове регулювання відпусток.

  4. Творча відпустка.

  5. Соціальна відпустка.

  6. Органи що здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про відпустки.

  1. Конституція України.

  2. Кодекс законів про працю України.

  3. Закон України "Про відпустки" від 15. 11. 1996 р. // ВВР. - 1997. - № 2. - Ст. 4 (зі змінами та доповненнями).

  4. Гаращенко Л. Регулювання відпусток в конвенціях МОП та нормативних актах країн Європи // Право України. - 1999. - №10.-С. 90.

  5. Зубковський В. Компенсація за невикористану відпустку // Право України. - 1999. - № 2. - С. 103.

  1. Поняття та види часу відпочинку.

Часом відпочинку вважається час, протягом якого працівники підлягають звільненню від виконання трудових обов'язків і можуть використовувати його на свій розсуд.(ст. 66 КЗпП)

Час відпочинку поділяється на такі види:

  1. перерва в робочому дні;

  2. щоденний (міжзмінний) відпочинок;

  3. щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні);

  4. щорічні святкові та неробочі дні;

  5. щорічні відпустки.

  1. Перерва в робочому дні, (максимальна тривалість якої не більше 2 год. )

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату тривалість щоденної роботи по 8 годин 15 хвилин (у п'ятницю, тобто напередодні вихідного дня — 7 годин) (постанова Кабінету Міністрів України № 1010 від 10 грудня 1993 p.). Робота починається о дев'ятій годині (Указ Президента України №334/95 від 26 квітня 1995 р. із змінами, внесеними Указом Президента України № 509-95 від ЗО червня 1995 p.). Таким чином, тривалість перерви для відпочинку і харчування становить 45 хвилин.(передбачено ст.66 п.3 КЗпП).

Для окремих категорій працівників встановлюються перерви, що мають спеціальне призначення:

а) для жінок, які мають дітей віком до 1,5 року. – перерва для годування дитини (ст. 183 КЗпП України);

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з враху-ванням бажання матері.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. (Стаття 183 із змінами)

б) для працівників, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі – для обігрівання і відпочинку (ст. 168).

Працівникам, що працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантаникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.

(Стаття 168 із змінами)

З метою уникнення або зменшення негативного впливу умов праці на життя і здоров'я людини працівникам надаються спеціальні перерви. Ці перерви мають цільове призначення. Заміна такого виду гарантії права на охорону праці працівникам грошовою компенсацією не допускається.

Стаття передбачає два види перерв, які надаються працівникам з метою запобігання переохолодженню та перевантаженню (перенапруженню) їх організму, шо включаються до робочого часу і підлягають оплаті за загальними правилами.

Перерви надаються:

а) для обігрівання працівникам, що працюють:— у холодну пору року на відкритому повітрі,— у закритих неопалювальних приміщеннях;

б) для відпочинку вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством.

Данна стаття встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу обладнати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.

Порядок їх надання встановлюється на централізованому, регіональному і локальному рівнях.

Проте вказані перерви не є часом відпочинку. Вони входять в робочий час.

  1. Щоденний відпочинок – це час, який знаходиться за межами робочого часу протягом доби. До щоденного відпочинку входить і перерва між змінами. Відповідно до ст. 59 КЗпП України тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійною тривалості часу роботу в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

  2. Щотижневий відпочинок – це вільні від роботи дні календарного тижня. Мінімальна тривалість щотижневого відпочинку повинна бути не менше 42 год. (ст. 70 КЗпП України).

До щотижневого відпочинку належать вихідні дні.

Відповідно до ст. 67 КЗпП України при 5-денному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя.

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв٬язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, музеї), вихідні дні встановлюються місцевими радами. (ст. 68)

Згідно (ст.69 КЗпП) вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Робота у вихідні дні забороняється. Відповідно до ст. 71 КЗпП України залучення до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках і лише з дозволу профспілки:

  • для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії;

  • для відвернення нещасних випадків;

  • для виконання невідкладних , наперед непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства;

  • для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання простою рухомого складу.

Залучення до роботи у вихідні дні проводиться за письмовим наказом (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день може компенсуватись, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.(ст.72 КЗпП)

Додатковою гарантією конституційного права працівників на відпочинок є встановлення заборони роботи у вихідні дні. Проте враховуючи обставини, які можуть виникнути й обумовити необхідність залучення працівників до роботи у вихідні дні, КЗпП України встановлює систему відповідних гарантій:

  • чіткий перелік випадків, де сам перелік розширеному тлумаченню не підлягає;

  • винятковість випадків, коли є потреба в залученні працівників до роботи у вихідні дні;

  • залучення тільки окремих працівників, а не всього колективу;

  • обов’язкова наявність дозволу профспілкового комітету підприємства, організації;

  • наявність письмового наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу.

Відсутність якої – несуть з указаних у законі гарантій дає підстави для розгляду такого залучення до роботи у вихідні дні як незаконного.