34. Загальна характеристика злочинів проти власності та їхні види.

Об'єктом є : суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Суб'єктами права власності виступають - держава, юридичні та фізичні особи.

Предмет: приватне, колективне або державне майно, право на майно, а також дії майнового характеру, напр., при вимаганні (ст.189) та шахрайстві (ст.190).

Об'єктивна сторона: злочини з матеріальним складом - їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечні наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності.

Закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди.

Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

З суб'єктивної сторони: характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи власного незаконного збагачення.

Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.

Загальні ознаки: характеризують злочини проти власності, істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами.

Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі.

корисливі (статті 165—193): пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185—191); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193);

35. Система та види покарань.

Система покарань - це встановлений кримінальним законом обов'язковий для суду вичерпаний перелік покарань, розміщених у відповідному порядку залежно від їх тяжкості - від найлегших до найтяжчих.

Ознаки системи покарань:

- встановлення її виключно кримінальним законом;

- її вичерпний, замкнутий характер;

- обов'язковість для органів судової влади;

- наявність співвідношення між окремими видами покарання;

- побудова за принципом «від найлегших до найсуворіших»;

- можливість переходу в межах замкнутої системи від більш суворих до менш суворих покарань за наявності відповідних підстав (ст.69 КК).

До осіб, визнаних винними, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

-штраф;

-позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

- громадські роботи;

- виправні роботи;

- службові обмеження для військовослужбовців;

- конфіскація майна;

- арешт;

- обмеження волі;

- тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

- позбавлення волі на певний строк;

- довічне позбавлення волі».

Види покарання можуть класифікуватись:

За порядком призначення покарання поділяються на три групи: :

- основні покарання (які застосовуються самостійно (ст.52 ч.1);

- додаткові покарання (не можуть застосовуватись самостійно, а застосовуються виключно в сукупності з одним із основних покарань (ст.52 ч.2);

- покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові (які можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові (ст.52 ч.3).

Застосування двох і більше видів основних покарань за один злочин є недопустимим (с.52 ч.4). КК передбачає можливість приєднання до основного покарання двох і більше додаткових покарань, звичайно за умови, що всі вони передбачені санкцією відповідної норми ОЧ КК.

За характеристикою особи засудженого; за строком призначеного покарання види покарання можуть бути диференційовані на:

- загальні (які можуть застосовуватись до будь-якої особи);

- спеціальні (які можуть застосовуватись до спец. суб’єктів злочину).