Угода trips:

▲ є торговельною угодою, а не договором прямої дії, j відтак передбачає прийняття відповідного національного законодавства;

▲ вперше включає інтелектуальну власність у контекст світової торгівлі та пов'язаних з нею глобальних проблем;

▲ детально регламентує процес забезпечення ефек­тивного захисту прав інтелектуальної власності;

▲ уніфікує судові процедури захисту прав на об'єк­ти інтелектуальної власності у країнах — членах COT;

▲ передбачає заходи, спрямовані на попередження порушень прав інтелектуальної власності без створен­ня перешкод на шляху торгівлі продуктами інтелектуаль­ної діяльності;

▲ регламентує відповідальність за зловживання правами інтелектуальної власності, жорсткі заходи боротьби з піратством та контрафактною продукцією тощо.

	Угода TRIPS (1994)
— Принципи національного режиму (заборона дискримінації відносно громадян однієї держави — члена угоди та громадян інших держав — членів цієї угоди); — принцип режиму найбільшого сприяння (заборона дискримінації стосовно всіх торговельних партнерів — членів COT); — дотримання положень Паризької, Бернської та Римської конвенції; — зобов'язання держав, які не є учасницями Па­ризького союзу, прийняти статті 1—12 та 19 цієї конвенції, в т. ч. про пріоритетне право			— Основоположні принципи торговельної системи; — міжнародні угоди щодо інтелектуальної власності; — мінімальний рівень охорони прав інтелектуаль­ної власності; — заходи щодо забезпечення виконання норм угоди; — порядок вирішення спорів у сфері інтелекту­альної власності; — перехідні заходи, які здійснюють у період запро­вадження угоди

Рис. 6. Основні принципи та питання Угоди TRIPS

Угода також передбачає, що права інтелектуальної власності по­винні відповідати критеріям права на захист, передбаченим Паризькою конвенцією (1967), Бернською конвенцією (1971), Римською конвенцією та Договором з інтелектуаль­ної власності стосовно інтегральних мікросхем.

Інтернаціоналізація правової охорони промислової власності була започаткована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності (20 березня 1883 p.), яка за­снувала Союз із промислової власності.

У 1973 р. була підписна Європейська (Мюнхенська) конвенція про видачу євро­пейського патента, згідно з якою розпочало роботу Європейське патентне відомство та було ухвалено рішення про видачу єдиного патенту, дійсного для всіх країн — членів Конвенції. Кожна країна — учасниця Конвенції зобов’я залася створити:

o спеціальне відомство промислової власності, одним із завдань якого стало видання офіційного періодичного бюлетеня з прізвищами власників патентів та короткий описом запатентованих винаходів, репродукціями зареєстрованих товарних знаків, відомостей про промислова зразки тощо;

o центральне сховище для ознайомлення громадян з патентами на винаходи, промисловими зразками тощо.

Перший міжнародний договір про охорону авторського права був під­даний 9 вересня 1886 р. у м. Берні. В основі Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів лежать такі принципи:

1) принцип національного режиму, згідно з яким творам, створеним в одній з країн — членів Бернського союзу, забезпечується така сама охорона в інших країнах-учасницях;

2) принцип автоматичної охорони, згідно з яким охорона авторських прав не обумовлюється виконанням будь-яких формальностей і не пов'язана з реєстрацією, депонуванням тощо;

3) принцип незалежності охорони, згідно з яким тво­ри отримують охорону незалежно від існування охорони чи терміну її дії у країні походження товару;

4) принцип ретроактивної охорони, згідно з яким гарантується охорона творів, термін охорони яких не закінчився в будь-якій країні Бернського союзу.

Бернська конвенція встановлює такі норми охорони авторського права:

¨ охорона поширюється на будь-які наукові, літературні, художні твори незалежно від способу чи форми їх вираження;

¨ особистими немайновими правами авторів визна­ються: право автора на твір та право на захист репутації автора;

¨ майновими правами авторів проголошуються: право на відтворення твору, право на публічне виконання твору, право на сповіщення для загального відома про виконання твору, право на переробку твору тощо;

¨ тривалість охорони авторського права становить термін життя автора та не менш ніж 50років після його смерті.

У 1996 р. в Женеві була підписана Угода ВОІВ з авторського права, яка становить подальший розвиток основних, положень Бернської конвенції з урахуванням сучасних технологій та нових, не врегульованих раніше, прав.

Згідно з договором права авторів поділяються на такі:

▲ право на розповсюдження (виключне право дозволяти доводити для загального відома оригінал та екземпля­ри своїх творів шляхом продажу чи іншої передачі права гласності);

▲ право на прокат (виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або екземплярів ком­п'ютерних програм, кінематографічних творів та творів, утілених у фонограмах);

▲ право на доведення до загального відома (виключ­не право доводити будь-яке повідомлення до загального відома різними способами, в т. ч. через систему Інтернет).

Становлення інституту інтелектуальної власності в Україні нерозривно пов'язане з функціонуванням Держав­ного департаменту інтелектуальної власності, Українсько­го інституту промислової власності (Укрпатенту), україн­ського агентства з авторських і суміжних прав та інших спе­ціалізованих установ та закладів (рис. 7.1). Державний департамент інтелектуальної власності МОН України є центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Департамент Забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент), Державне підприємство «Українське агентство з ав­торських і суміжних прав», Інститут інтелектуальної влас­ності та права, Державне підприємство «Інтелзахист».



Рис. 7. Державна система охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні