2. Кіренаїки

Аристип, Аристип Молодший, Феодор Кіренський, Антипатр, Біон Борисфенський, Гегесій

Етичний ідеал - гедонізм - прагнення до насолоди. Міра істини -задоволення і біль. Проповідували задоволення як сенс життя. Це інколи приводило до цинізму, аморальності. їх називали також сенсуалістами, бо вони вели мову про пізнання як чуття.

3. СТОЇКИ

Стоїцизм (грец. 8гоа — портик в Афінах, де збиралися стоїки) — напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя. Цей період охоплював 4 ст. до н.е. - 3 ст. н.е. •

Засновником стоїцизму був Зенон із Кітону (4-3 ст. до н. е.).

Представники:

Грецькі стоїки: Клеанф (4-3 ст. до н.е.), Хрисип (3 ст. до н.е.), Панецій Родосський (2 ст. до н.е.)

Римські стоїки: Луцій Сенека ( 1 ст. до н.е. - 1 ст.н.е.), Епіктет (1-2 ст. н.е.), імператор Марк Аврелій (2 ст.н.е.).

За умов, коли соціальні катаклізми руйнують впорядкованість (розумність) життя, відбувається загальний занепад моралі, мудрець прагне звільнитись від влади зовнішнього світу. Оскільки до світу його прив'язують чуттєві бажання і пристрасті, то мудрець повинен навчитися гамувати їх.

/

Стоїки закликали мужньо переносити удари долі, не брати нічого близько до серця — ні втрат, ні успіхів.

Ідеал мудреця: свобода від пристрастей, від чуттєвих бажань (апатія).

Пізнання необхідне тільки для практичного життя. Стоїки піднялись до ідеї самоцінності особи. На їх думку, соціальний стан (цар чи раб), походження (варвар чи грек) важать мало, головне — мудрість людини. Вона єдина по-справжньому поділяє людей на мудреців і дурнів. Ідея стоїків щодо самоцінності особи була згодом сприйнята християнством.

Виділяли 2 начала в речах:

• матеріальне (пасивне, але виступає як сутність);

• духовне (логос, активне, божественне). Логос (Бог) розуміється пантеїстично, він пронизує всю природу і виступає як всезагальний закон

необхідності.

Філософія для стоїків - це наука про смерть, як треба помирати.

4. Скептики

Засновник: Піррон із Еліди (360—280 до н. е.), Секст-Емпірик (200—250 pp. до н.е.), Енесідем із Кносса (1 ст.н.е.)

Скептицизм (грец. skeptikos — той, що розглядає, досліджує) — фі­лософські погляди, які сповідують сумнів у можливості осягнення істини, здійснення ідеалів.

Представників його характеризувало зневір'я в пізнавальні можливості людини, що було своєрідним проявом занепаду культури. Скептики систематизували аргументи проти пізнаванності світу, висунувши на основі цього вимогу «утримуватись від суджень». В етиці вони пропонували атараксію — стан незворушності й незатьмареності душі.

Ніхто не може знати щось точно і напевне. Єдина правильна позиція - утримуватись від суджень взагалі. Мудрість - в мовчанні, але мовчання не від глибини пізнаного, а від безсилля розкрити таємниці буття.