Філософія епохи еллінізму та римська античність

У 4 ст. до н.е. вся Ойкумена (відомий грекам світ) була завойована О.Македонським, який був носієм грецької культури. Вона поширилась на всі завойовані держави. Саме ця філософська традиція отримала назву еллінізм.

Після смерті Македонського імперія розпалась, її західна частина відійшла до римлян. Розпад імперії дав початок трансформації античного суспільства у феодальне.

Соціальні зміни в епоху еллінізму та Римської імперії позначились і на філософії, її розвиток значною мірою був зумовлений занепадом демократичного рабовласницького полісу, соціальна упорядкованість якого тривалий час залишалась анонімною моделлю філософського мислення. В імперії загальне (політичні справи, установи, закони) відчужується від індивіда, не залежить від нього, тому індивід втрачає до нього інтерес. Особа замикається в собі. Зрештою, в цей період через відчуження від загаль­ного остаточно і формується особа (і приватні інтереси). На передньому плані в філософії опиняються проблеми етики, зокрема щастя і смислу життя.

Ця обставина ще раз суттєво змінила предмет давньогрецької філософії. Попри певну увагу філософів до проблем, пов'язаних зі світом та пізнанням, домінуючою проблематикою стає етична, філософія змінює свій статус. Якщо раніше вона мислилась як теоретична наука (вчення про світ), то в цей час вона постає (у стоїків) як життєва мудрість, як навчання мудрого життя. В цій іпостасі вона дуже нагадує східну філософію, що закономірно: подібні соціальні обставини (імперії, соціальна неусталеність) породжують подібні мотиви.

Уже в Сократа моральна тематика вийшла на передній план. Але він і його послідовники — Платон і Арістотель — розвивали концепції соціальної етики. Вони не бачать сенсу життя людини поза полісом. Етичні вчення епохи еллінізму були суто індивідуалістичними. Більше того, мудреці розглядали відхід від політичних та громадських справ як необхідну передумову доброчесного життя.

Основне питання того часу: ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ОСОБИСТІСНЕ ЩАСТЯ.

Провідними філософськими течіями цього періоду, які розглядали етичну проблематику, були кініки, кіренаїки, стоїцизм, епікурейство та скептицизм. Дещо відособлено від них виступають еклектики, перипатетики та неоплатонізм.

1. КІНІКИ

Антисфен, Діоген Синопський, Кратет, Метрокл, Монім.

Це одна з основних сократичних шкіл. Поняття пішло за однією версією від назви твору Антисфена „Кіносарг" - „Зоркий пес", „Резвые собаки", а за іншою - від грецького слова „кюнікос" - собачій.

Ідеал кініків - свобода. Люди - раби своїх пристрастей і бажань. Потрібно спростувати всі умовності і жити вільно як тварини, вчитися у природи, не соромитися, не думати про сім'ю, не прагнути багатства. (Діоген -Олександр заступає сонце, „шукаю людину" зі свічкою).

Єдине, що заслуговує на увагу - честь і гідність людини. Кініки поважали працю.

їх підхід: бери обома руками, коли є що брати, і не засмучуйся, коли це не вдається, насолоджуйся життям, коли є можливість, а невдачі не сприймай трагічно.

Позитивний момент у їх філософії:

• прагнення до доброчинності як мети життя людини;

• повага до праці:

• подолання залежності від матеріальних благ, почуттєвих слабкостей та соціальних стереотипів;

• відкидання національних та державних кордонів (космополітизм);

• культивування сили духу та самовладання (самообладание)