14. Переяславсько-Московський договір,його значення та наслідки

В Україні твердо знали, що Переяславсько-Московський договір не позбавляв ії суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Московією на добровільних засадах, звільняв Україну від підлеглості Польщі.

16 січня 1654р. було скликано Переяславську раду,на якій були ухвалені 23 просительні статті.Вони були підписані царем і мали назву «Березневі статті»(Переяславсько- мирний договір).

Положення статтей:

1.Москва взяла зобов’язання відправити військові частини на боротьбу з Польщею.

2.Боронити Україну від нападу татар.

3.Дозволялися вільні вибори гетьмана,незалежне судочинство,власна фінансова с-ма.

4.Не втручання Московської адміністрації у внутрішні справи гетьманщини.

5.Забезпечувалося реєстрове козацьке військо у кількості 60 тис.

6.Власна зовнішня політика,за виключенням Польщі та Туреччини.

7. збереження прав київського митрополита

Богдан Хмельницький фактично зберіг положення незалежного глави держави. Сторони по-різному оцінювали положення Переяславского угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина ринулися до розширення і зміцнення укр. автономії, то царський уряд ринувся розширити згодом свою участь у внутрішніх справах У, перетворюючи її поступово в звичайну провінцію Московської держави. Так вже в 1654 р. воно поставило в Києві сильний гарнізон, почавши будівництво для нього окремої міцності і посадивши воєводу, що і став безпосереднім представником царської влади на У. Таких же воєвод Московський уряд мав намір ввести і у всі значні міста У, щоб передати їм адміністрацію в збір податків.

Непорозуміння між гетьманською і царською адміністрацією після 1654 р пояснювалися тим, що «Просительные пункти» Б. Хмельницького трактувалися Росією як визначення меж царської милості, а не як міждержавний договір, як приймали його українці. До того ж у Московській державі верховенством була не система законів, а воля монарха, тому будь-який закон був лише проявом царської волі, що могла змінюватися як завгодно. На думку деяких істориків, угода було персональною унією між Москвою й Укаїною, що мали загального монарха, зберігаючи кожна своє особливе положення.

До Березневих статей негативно поставились різні верстви населення. Більшість з них не присягнули на Св. Євангелії . Серед них були визначні сподвижники Б.Хмельницького: Іван Сірко , Іван Богун , Йосип Глух та ін.

№ 15 Руїна.Гетьман Ю.Хмельницький. Слободищинський трактат

«Руїна» гетьман Ю.Хмельницький.Слободищинський трактат

Юрій Хмельницький(1659 – 1663 рр.),обраний на раді в Переяславі. У жовтні 1659р. Ю.Хмельницький укладає з царським урядом“Переяславські статті”.7жовтня 1660р. гетьман укладає союз з Річчю Посполитою і підписує «Слободищинський трактат», складений на основі Гадяцького трактату, але без Великого князівства Руського.Трактат вніс політичний розкол в українське суспільство,козацька Україна втяглася в новий виток громадянської війни,українська державність опинилася в стані кризи.Територія Української держави фактично поділилася на дві частини:Правобережна і Лівобережна Україна.Втративши підтримку населення,заснавши поразку під Переясловом, Ю. Хмельницький наприкінці 1662 р. зрікається булави і йде до монастиря.

Руїна(1658р)-трагічний період в історії України,який почався після смерті Б.Хмельницького,характеризується внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу і вторгненням в Україну іноземних держав,що призвело до втрати територіальної цілісності,занепаду Української держави,ускладнило процес розвитку української нації.

Причини:-боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами

-глибокий розкол у серед-щі укр.політичної еліти з питань внутр.,зовн. Політ.

-укр.землі притягували іноземні держави-Росію,Польщу,Османську імперію,що бажали установити на них своє панування

Наслідки:-втрата територ-ї цілісності України,захоплення її території іноз.державами

-занепад Укр.держави; втрата укр..культури

-катастрофичне скорочення населення України:на Правобережжі-90%

-господарська розруха України

№ 16 Гетьман І.Виговський. Гадяцький трактат

Смерть Хмельницького застала українців у нещасливий момент. Для наступників Хмельницького, які не мали його популярності й престижу, виявилося набагато важчим здобути широку підтримку. Перед смертю Хмельницький влаштував так, щоб після нього гетьманом обрали його сина Юрія. Але незабаром 16-річний хлопчина сам переконався, що не готовий правити в такий переламний момент. Тому в 1657 р. гетьманом обрали одного з найближчих прибічників Хмельницького – Івана Виговського.

Виговський був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуках противаги московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Але народ не підтримав цієї ідеї. До затятих ворогів такого зближення належали запорожці на чолі з Яковом Барабашем, а також козаки Полтавського полку під проводом Мартина Пушкаря. Московіти стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкінці 1657 р. проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї вийшов Виговський.

Розуміючи неминучість розриву з Москвою, Виговський активізував зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. У 1658 р. після тривалих дискусій українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат.

За цією угодою Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське князівство, що поряд із Польщею та Литвою ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої. Новоствореному князівству надавалася широка автономія.

Хоч Гадяцька угода викликає серед істориків захоплення своїми потенційними наслідками для історії України, Польщі та Росії, її реальний вплив був мізерним, оскільки вона лишилася невиконаною.

Ще навіть до її підписання Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького. Спішно зібравши сили та з'єднавшись із своїми союзниками – поляками та кримськими татарами, Виговський рушив на північний схід назустріч загарбникам. 29 червня 1658 р. під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок.

Проте гетьман не зміг скористатися своєю блискучою перемогою. На Україні продовжували перебувати московські залоги; напад запорожців на Крим змусив союзників Виговського – татар – повернутися додому; на Полтавщині знову спалахнули заворушення. Кілька промосковських полковників звинуватили гетьмана в тому, що "він продає Україну полякам", і повстали. Це було останнім ударом. У жовтні 1659 р., не маючи змоги продовжувати війну з Москвою, Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі.

№ 17 І.Мазепа. Спроба об’єднання укр. земель

у 1687 р. козацькою радою генеральний писар І. Мазепа обирається гетьманом. Тут же підписується нова угода з Москвою — Коломацькі статті: гетьман не мав права змінювати генеральну старшину без дозволу царя, у Батурині розміщувався полк московських стрільців, для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї). Разом із тим статті не дозволяли російським воєводам втручатися в українські справи.

Черговий раз автономія України затверджувалася в урізаному обсягові. Окрім цього, за рахунок обмеження гетьманської влади зміцнилися позиції козацької старшини.

Діяльність І. Мазепи як гетьмана припадає на складний період. У Росії в цей час, за правління Петра І, відбувається зміцнення абсолютизму і посилюється наступ на автономні права України. Він завойовував довіру Петра І, використовуючи це для забезпечення інтересів Гетьманщини та своїх власних. Він ревно виконував накази царя, особливо надаючи активну допомогу у війні з Туреччиною під час Азовських походів (1695-1696 рр.).

Одночасно Мазепа проводив політику зміцнення влади козацької старшини, роздаючи їй земельні володіння. Не забуває й про себе і стає одним з найбагатших людей в Європі, володіючи 100 тисячами кріпаків.

Також І. Мазепа виступає і як меценат. Він виділяє багато грошей на розвиток релігії та культурних установ, будує чудові церкви. У 1701 р. Києво - Могилянський колегіум дістає статус академії. За І. Мазепи відбувається її розквіт. Також при І. Мазепі засновується чимало шкіл і друкарень.

Зміцнення старшинського землеволодіння вело до відродження феодальних відносин у Гетьманщині, до посилення експлуатації селян і рядових козаків. Щоб запобігти соціальній напрузі, І. Мазепа намагався врегулювати повинності селян та забезпечити права рядових козаків. Але в цілому внутрішня політика І. Мазепи, яка за змістом була класовою, в інтересах козацької старшини, сприяла зміцненню в Гетьманщині феодальних порядків.

У зовнішній політиці І. Мазепа прагнув поширити свою владу й на Правобережну Україну. У 1704 р., в умовах війни Росії зі Швецією, Мазепа, за дозволом Петра І, окуповує Правобережжя.

У 1700-1721 рр. тривала Північна війна Росії зі Швецією, під час якої політика Мазепи починає змінюватись. В умовах війни Петро І посилює вимоги до Гетьманщини, практично ігноруючи її автономний статус, а саме: вимагаючи участі козацьких полків у бойових діях за межами України, встановлюючи нові повинності, вимагаючи людей на будівництво каналів та фортець. Також царем виношувалися плани про перетворення козацьких полків на регулярні частини російського війська, про позбавлення Гетьманщини автономного статусу. Усе ц викликало занепокоєння козацької старшини та гетьмана, бо створювало загрозу втрати влади та й самої державності. За таких умов, спираючись на підтримку частини старшини, з 1705 р. І. Мазепа починає таємні переговори з противниками Петра І — шведами та королем Речі Посполитої. Усе це в глибокій таємниці тривало кілька років.

Восени 1708 р. армія шведів прямує до Гетьманщини, що ставить Мазепу перед вибором. І він його робить. У жовтні 1708 р. І. Мазепа відкрито переходить на бік Карла XII. Реакція Петра І була адекватною. Відразу ж з'являється маніфест про зраду гетьмана, а сам він піддається церковній анафемі. У Гетьманщині російські війська розгорнули жорстокий терор проти прихильників І. Мазепи.

Влітку 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка закінчилася поразкою шведів. Карл ХП із залишками армії та І. Мазепа з кількома тисячами козаків втекли на територію Туреччини. У цьому ж році І. Мазепа помер.

Спілка зі Швецією і поразка у війні з Росією безумовно відіграли фатальну роль в історії України. Головними причинами провалу політики Мазепи можна вважати передусім вузькість соціальної бази, на яку він спирався, і переоцінка сил Швеції. Це й зумовило неможливість збереження оптимального варіанту української автономії у найскладніших внутрішньо- і зовнішньополітичних умовах.

№ 18 1ша та 2га Малоросійські колегії

Малорос. кол. - центральний орган російської колоніальної адміністрації Лівобережній Україні у 18 ст. Перша м.к. створена за указом Петра І в 1722 р.у гетьманській столиці Глухові з метою контролю за діяльністю гетьмана і українського уряду та поступового обмеження політичної автономії Гетьманщини. М. к. складалася з шести офіцерів російських полків, розташованих в Укр., та прокурора (всіх призначив цар) на чолі з бригадиром Вельяміновим-Зерновим. У цивільних справах М.к. підлягала сенатові, а у військових - головнокомандуючому російських військ в Укр. Голіцину. За царською інструкцією на М.к. покладалися функції щодо нагляду за діяльністю гетьмана, генеральної і полкової старшини, встановлення і стягнення податків до царської казни, провіанту для російської армії; розквартирування російських офіцерів і солдат в Україні; контролю за діяльністю Генеральної Військової Канцелярії, роздачі земельних володінь офіцерам і старшинам. М.к. була апеляційною установою у судових справах, які розглядалися в Генеральному Військовому Суді. В 1727 у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свою сторону козацьку старшину, ліквідував М.к. і поновив гетьманство. В 1734 після смерті Д. Апостола гетьманство було тимчасово скасоване. У 1764 Катерина II своїм указом остаточно ліквідувала гетьманство і незабаром відновила діяльність т.зв. другої М.к. у Глухові. 2-а М.к. складалася з чотирьох російських урядовців,чотирьох українських старшин, прокурора (російського полковника), двох секретарів (українця і росіянина) і канцелярських службовців. На чолі М.к. стояв П.Рум'янцев (одночасно генерал-губернатор Малоросії), перед яким російський уряд ставив завдання якнайшвидшої остаточної ліквідації автономії Гетьманщини та повного підпорядкування управління українськими землями загальноросійським державним органам. В адміністративному відношенні М.к. підлягала канцелярії малоросійського генерал-губернатора (існувала до 1796). Поступово М. к. узурпувала всю повноту військової влади. Після ліквідації російським урядом сотенно-полкового устрою Лівобережної України (1781), перетворення лівобережних козацьких полків у регулярні карабінерні кавалерійські частини російської армії (1783) та запровадження намісництв (1780-83), на українських землях повністю поширилась система державного управління Російської імперії. У 1781 М.к. була скасована.

№ 19 Кирило-мефодіївське братство

Кирило-Мефодіївське братство (товариство) - українська таємна політична організація, що виникла в 1846 у Києві. Постійних членів якого було 12.

Ініціаторами створення братства виступили В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, О.Маркевич.

Крім організаторів до братства незабаром увійшли: Г.Андрузький, О.Навротський, Д.Пильчиков, І.Посяда, М.Савич, О.Тулуб.

Програмним документом кирило-мефодіївців була «Книга буття українського народу» і «Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія». В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням:

•побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ;

•створення демократичної федерації слов'янських народів;

•знищення царизму і скасування кріпосного права і станів;

•встановлення демократичних прав і свобод для громадян;

•зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.

•поступове поширення християнського ладу на весь світ

Але члени братства суттево розходились у питанні про шляхи реалізації вироблених концепцій:

ліберально-поміркований реформізм(Білоерський, Костомаров, Куліш)

революційні форми і методи(Андрузький, Гулак, Шевченко)

Практична діяльність товариства полягала в тому, що воно пропагандувало свої ідеї , твори Шевченка, видало дві прокламації, займалося науковою працею, освітницькою діяльнстю.

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У 1847 р. за доносом діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.

У наступні 10 років в укр. нац. русі спостерігалося затишшя, але наприкінці 50-х на поч. 60-х ХІХ ст. знову відбувається активізація укр. нац. житт

№20 Реформи 60-тих – 70-тих рр. у Росії та їх наслідки для України

1864 р. — судова реформа (викликана невідповідністю старого законодавства новим умовам). Зміст реформи: запровадження єдиного для всіх безстанового суду,що складався з коронного суду (у кримінальних справах) і мирового суду (у цивільних і дрібних кримінальних справах). незалежність суду від адміністративних органів. гласність суду - відкрите, публічне засідання суду.

1864 р. — земська реформа(викликана прагненням царату послабити демократичний рух у країні шляхом залучення на свій бік лібералів, які працювали б у державних органах місцевого самоврядування). Зміст реформи: створення виборних органів влади в межах губернії, повіту - земств, де були представлені всі стани. вирішення земствами господарських і соціально-культурних питань. позбавлення земств політичних прав.

1870 — 1876 рр. — реформа місцевого самоврядування(викликана прагненням влади перекласти на місцеве управління ряд не вирішених царатом проблем) Зміст реформи: створення виборних органів влади — міських дум, що мали свій виконавчий орган - міську управу, на чолі якої був міський голова. вирішення місцевими думами питань місцевого благоустрою, охорони здоров'я, освіти, розвитку промисловості й торгівлі.

1864 - 1883 рр. - військова реформа(викликана необхідністю реорганізації армії після поразки в Кримській війні). Зміст реформи: розподілення території Росії на 10 військових округів. створення в Україні трьох військових округів: Київського, Одеського, Харківського. запровадження замість рекрутської служби загальної військової повинності для чоловіків з 21 року (піхота - 6 років і 9 років у запасі, флот – 7 років і 3 роки в запасі).скасування тілесних покарань в армії.

1864 р. — шкільна реформа(викликана зростанням попиту на фахівців у зв'язку з початком капіталістичного розвитку: потреба у кваліфікованих спеціалістах) Зміст реформи: запровадження єдиної системи початкової освіта.створення мережі чоловічих, жіночих, класичних, реальних гімназій.отримання права на освіту представниками усіх станів, що були здатні заплатити за навчання.

1865 р. — цензурна реформа (для посилення контролю над освіченою частиною населення України). Зміст реформи: створення спеціальних органів цензура.підпорядкування цензурних установ Міністерству внутрішніх справ.

1862 - 1864 рр. - фінансова реформа(викликана необхідністю упорядкування фінансів після Кримської війни й пошуку коштів для проведення селянської

реформи, для переведення країни на шлях капіталістичного розвитку) Зміст реформи: централізоване управління грошовим господар¬ством доручене Міністерству фінансів.Створення Державного банку (1860 р).запровадження єдиного Державного ревізійного центру.створення єдиних державних кас, де зосереджу¬валися усі прибутки та видатки держави.

Реформи 60-70-х років XIX ст. були обмеженими, непослідовними, половинчастими, однак вони стали першим кроком на шляху реформування адміністративно-політич¬ного управління Російської імперії