11. Диспансерний нагляд.

Проводиться сімейним лікарем чи дільничним терапевтом.

Мета диспансерного нагляду:

а) попередження загострення хвороби;

б) призупинення прогресування хвороби.

Хворий під диспансерним наглядом знаходиться протягом всього життя.

12. Прогноз

При регулярному обстеженyі та адекватному лікуванні хворі живуть довго.

Часто хронічний панкреатит супроводжується ураженням гепато-біліарної системи та кишечника (хрон. холецистит, хрон. гепатит, хрон. коліт), які значно погіршують прогноз захворювання.

13. Рекомендована література

Основна:

1. Жабель В.М. Панкреатити. В кн.: Внутрішні хвороби. Під ред. М.С.Расіна.— Полтава, 2002.— С.128– 132.

2. Расин М.С., Кайдашев І.П., Волошин О.І., Бобкович К.О. Внутрішні хвороби в питаннях та відповідях (для студентів стоматологічних факультетів). — Чернівці–Кам’янець-Подільсь-кий, 2007.—С.145–150.

Додаткова:

1. Передерій В.Г., Ткач С.М. Клінічні лекції з внутрішніх хвороб в 2-х томах. Том 2.— К., 1998.— С. 249–273.

.2. Сєркова В.К., Станіславчук М.А., Монастирський Ю.І. Факультетська терапія. — Вінниця: НОВА КНИГА, 2005.— С. 534–541.

3. Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на хронічний панкреатит (ХП). Затверджено наказом МОЗ України № 271 від 13.06.2005 р.

Тести до теми: Хронічний панкреатит

Хронічний гепатит

1. Визначення.

Хронічний гепатит (ХГ) — хронічний поліетіологічний дифузний запально-дистрофічний процес у печінці тривалістю понад 6 місяців, що характеризується прогресуючим перебігом, поступовим розвитком фіброзу та можливістю переходу в цироз.

II. Поширеність.

У європейських країнах хронічний гепатит виявляється у 1–4% дорослого населення. В Україні захворюваність на хронічгий гепатит складає 52,8 випадків на 100 тисяч населення.

За даними ВООЗ у різних країнах світу збудниками вірусного гепатиту інфіковані або перехворіли близько 2 млрд чоловік, в основному гепатитом В і С. За прогнозами вчених, кількість хворих на гепатит (особливо С) в недалекому майбутньому збільшиться у десятки разів.

Хронічним гепатитом частіше хворіють чоловіки.

III. Етіологія.

Основними чинниками хронічного гепатиту є наступні.

1. Вірусна інфекція: віруси гепатиту А (НАV), В (НВV), С (НСV), D (НDV), Е (НЕV), F (HFV), G (HGV).

Шляхи передачі збудника при вірусних гепатитах А та Е — орально-фекальні, факторами передачі є вода, їжа; сезонність — літо, осінь. При вірусних гепатитах В, С, Д, Е та G шляхи передачі наступні:

а) парентеральний (при переливанні крові, при використанні інфікованих вірусами шприців наркоманами, при гемодиалізі, при випадкових травмах голками під час операції інфікованого хворого, при пересадці трансплантантів від інфікованого донора тощо;

б) статевий;

в) вертикальний від матері до плода.

Хронічний вірусний ге­патит частіш за все розвивається після перенесеного гострого вірусно­го гепатиту.

2. Алкоголь, який належить до прямих гепатотоксичних чинників. Систематичне вживання протягом 10–12 років щодня 40–80 г етанолу (100–150 мл горілки) є фактором ризику алкогольного гепатиту.

3. Виражені аутоімунні процеси (які не пов’язані з вірусною інфекцією), які спрямовані проти власних гепатоцитів — аутоімунні гепатити.

4. Інші причини хронічного гепатиту:

а) довготривале вживання окремих медикаментів (наприклад, нестероїдних протизапальних препаратів, аспиріну, протитуберкульозних препаратів):

б) токсичний вплив на гепатоцити хімічних речовин (синтетичні фарби, лаки, інсектофунгіциди тощо);

в) окремі фізичні чинники (вплив малих доз іонізуючого опромінення (особливо коли радіоактивні речовини попадають в організм з їжею);

г) спадкові чинники (хвороба Коновалова–Вільсона — гепатолентику-лярна дегенерація з накопиченням міді в печінці і мозку.