II. Лабораторні та інструментальні мтоди дослідження шлунка та кишечника.

1. Лабораторні дослідження крові

При захворюваннях шлунка та кишечника, особливо при ускладненнях (кровотеча) може спостерігатись гіпохромна анемія лейкоцитоз з зсувом вліво, еозинофілія, підвищення реакції зсіданя еритроцитів.

При синдромі ексудативної ентеропатії — гіпопротеінемія (зниження альбумінів та гаммаглобулінів), залізодефіцитна анемія, зниження ліпідів, холестерина.

Лімфопенія виникає за рахунок втрати лімфоцитів з лімфою через кишечник.

Спостерігається також порушення обміну вітамінів та мікроелементів.

2. Копрологічне дослідження має суттєве значення для діагностики функціонального стану органів травної системи. Аналіз калу досліджується макроскопічно, мікроскопічно, хімічно, бактеріологічно.

М’язових волокон, крохмалю, нейтральних жирів в калі здорової людини немає.

Поява в калі нейтральних або слабоперетравлених м'язових волокон- ознака недостатності функції підшлункової залози або швидкого проходження їжі по кишці.

Поява незміненого крохмалю у калі (амілорея) - при ентеритах, бродильній диспепсії, ураженнях підшлункової залози.

Основні копрологічні синдроми при захворюваннях кишечника:

• бродильної диспепсії : колір калу жовтий або світло-коричневий, реакція різко кисла, консистенція кашкоподібна, пінистий, трохи слизу. При мікроскопії: багато клітковини, крохмалю та м'язових волокон;

• гнилісної диспепсії: олігофекалія, колір темнокоричневий, реакція лужна, консистенція рідка, трохи слизу. При мікроскопії: помірна кількість клітковини, крохмалю, велика кількість м'язових волокон;

• прискореної евакуації : консистенція калу кашкоподібна, світло-коричневий, із запахом олійної кислоти, реакція нейтральна чи слабокисла містить стеркобілін та м'язові волокна, мила, крохмаль;

• сповільненої евакуації : консистенція калу тверда, колір коричневий, слабкий запах, лужна реакція, містить стеркобілін, помірну кількість слизу.

III. Методи дослідження секреторної функції шлунка

Шлунковий сік — безбарвна рідина з питомою вагою 1002–1007, суміш двох секретів. Кислий секрет, що має постійну концентрацію соляної кислоти 150 ммоль/л, утворюється у фундальному відділі слизової оболонки шлунка. Лужний секрет також має постійну концентрацію бікарбонатів 45 ммоль/л синтезується у пілоричному відділі.

Важливими органічними компонентами шлункового соку є 7 типів протеолітичних ферментів групи пепсину-1 та пепсину-2 — гастриксину, які забезпечують початковий гідроліз білків. Непротеолітичний фермент лізоцим забезпечує високу бактерицидність шлункового соку.

Шлункова секреція регулюється нервовими та гуморальними факторами.

Основний гуморальний стимулятор шлункової секреції — гормон гастрин, що синтезується у L-клітинах пілоричного відділу шлунка.

Найбільш сильним симулятором шлункової секреції є медіатор парасимпатичної нервової системи ацетилхолін.

Для дослідження шлункової секреції використовують:

• беззондові;

• зондові методи.

1. Беззондові методи.

1.1. Ацидотест (гастротест) — натще приймають 2 таблетки ( містять 0,2 г кофеїну), потім таблетку із іонообмінною смолою, яка містить барвник. Інтенсивність забарвлення сечі оцінюють на ФЕКу, або за допомогою шкали (від блідо-рожевого до червоного).

Принцип: іони водню здатні заміщати в іонообмінних смолах індикаторні речовини (барвника). Чим більша кислотність, тим більше барвника відчепиться, попадає в кров і далі — у сечу.

В нормі:

• базальна секреція — 0,25 УО;

• стимульована секреція — 0,25–0,35 УО;

• коефіцієнт евакуації 1-1,5 (К > 1,5 - сповільнена евакуація, К < 1,5 - прискорена).

1.2. Визначення уропепсину сечі.

Встановлено, що пепсин не повністю виділяється в шлунок, невелика частина його (1 %) проникає в кров і виділяється з сечею. Тому присутність пепсиногену в сечі свідчить про вироблення його в шлунку.

В нормі — 2–3 мл/ год натще.

2. Зондові методи.

2.1.Фракційне титраційне дослідження аспірованого шлункового соку.

Збираються порції і вивчаються фази:

а) натще (тощакова секреція) — за 5–7 хв. аспірується весь шлунковий вміст, відображає інтенсивність слідової нічної секреції та ступінь реакції секреторного апарату на введення зонда;

б) базальна порція (секреція) — характеризує фонову секрецію в період між епізодами травлення, досліджується протягом 1 год ( 4 порції по 15 хв.);

в) стимульована порція (секреція) — характеризує потенційну спроможність секреторного апарату шлунка функціонувати на висоті травлення (4 порції по 15 хв.).

Стимулятори скреції.

а) парентеральні : гістамін 0,008 мг/кг або пентагастрін 6 мкг/кг ваги підшкірно. Застосовують, якщо вільна соляна кислота в базальній порції не визначається (0).

У всіх інших випадках застосовують:

б) ентеральні стимулятори — per os (так звані пробні сніданки):

• капустяний (7 % р–н сухого порошка капусти на 200 мл води);

• м’ясний (2 м’ясні кубики на 200 мл кип’яченої води);

• лимон тар — таблетки по 0,25 (1 таблетку розчинити в 10–15 мл. води).

Рідко застосовують інші пробні сніданки: пивний (Ерісмана), спир-товий, хлібний, дріжджовий, кофеїновий.

У кожній 15-хвилинній порції визначають об’єм, вільну соляну кислоту та загальну. Визначення кислотності соку проводять шляхом титрування його лугом ( 0,1 Н NaOH). Доцільніше проводити титрування паралельно визначенню рН.

При визначенні вільної соляної кислоти шлунковий сік титрують до рН 3,5, загальної кислотності соку до рН 7,0.

Дебіт HСl характеризує кислотну продукцію за 1 годину , вимірюється в ммоль/год, обчислюється за формолою:

Д=0,365 (V1 E1 + V2 E2 +... ),

V – об'єм порції соку (у мл),

Е – концентрація вільної або загальної кислотності у порції соку

( у титр.од., 1 титр.од. 1 ммоль/л).

При дослідженні протеолітичної активності аспірованого шлункового соку використовують метод Туголукова. Пепсин зумовлює основну протеолітичну активність шлункових залоз.

Метод Туголукова базується на здатності розщеплювати білки плазми крові. Нерозщеплена їх частина осаджується 20 % трихлороцтовою кислотою. Пробірки з дослідним розчином центрифугують і по величені осаду судять про пептичну активність соку.

Таблиця 1

Оцінка результатів фракційного аналізу шлункового соку

Показники (норма)	Типи секреції
	Базальна	Стимульована
		ентерально	парентерально субмаксимально
Об’єм шлункового соку,мл	50–100	50–100	100–140
Загальна НСL, ммоль/л (титр. од.)	40–60	40–65	85–100
Вільна НСL, ммоль /л	20–40	20–40	65–85
Пепсин за Туголуковим, мг/л	200–400	200–459	500–650

Інтерпретація результатів проводиться по максимальних показниках. Дані, що перевищують вказані показники секреції говорять про гіперацидний стан, все що нижче - відповідно - гіпоацидний. Якщо вільна НСL відсутня і в стимульованій порції, то кислотність різко знижена.

Переваги фракційного дослідження шлункового соку:

1) дозволяє оцінити не тільки кислотність але і ферментоутворюючу кислотність (пепсин) та деякі інші компоненти;

2) враховує об'єм виділеного соку;

3) більш диференційовано оцінює різко підвищену кислотність.

3. Внутрішньо шлункова рН-метрія.

Принцип методу: в шлунок вводиться зонд (Лінара) з датчиками, що фіксують струм, величина якого залежить від концентрації водневих іонів, тобто від кислотності. При цьому рівень кислотності вимірується в одиницях pH. Датчики можуть знаходитися в шлунку протягом тривалого часу, що дозволяє виконувати моніторне спостереження у різних відділах шлунка та дванадцятипалої кишки в базальних умовах та після фармакологічної і харчової стимуляції, об'єктивно характеризувати ефективність лікарських препаратів.

Таблиця 2

Оцінка кислотності у тілі шлунка ( за Є. Лінаром)

Кислотність	Базальна секреція	Стимульована секреція
Різко підвищена	£1,2	0,8–1,0
Помірно підвищена	1,2–1,5	1,1–1,2
Нормальна	1,6–2,0	1,3–2,0
Помірнознижена	2,1–5,9	2,1–5,9
Різко знижена	³6,0	³6,0

Примітка: парентеральна стимуляція, як правило, проводиться при зниженій базальній секреції.

Таблиця 3