20) Закони грошового обігу.

Випуск (емісія) грошей в обіг не може здійснюватися у будь-яких масштабах. У цій сфері розвитку економічної системи діють об'єктивні економічні закони. Якщо держава не дотримується цих законів, відбувається поступовий розпад усієї економічної системи, знижуються рівень виробництва, життєвий рівень населення та ін.

Закон грошового обігу - особливий економічний закон (діє в кількох формаціях), який відображає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, та вартістю грошей.

Відповідно до різних форм грошей та виконуваних ними функцій розрізняють певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості та засобу обігу, а також за умов металевого грошового обігу, насамперед золотого монометалізму, закон грошового обігу в його найбільш абстрактній формі виражався формулою з цієї формули, кількість грошей, яка обслуговує товарообіг, перебуває у прямопропорційній залежності від суми цін сукупної товарної маси і в оберненопропорційній — від швидкості обороту грошей.

За функціонування повноцінних грошей в обігу знаходиться лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконує функція грошей як засобу нагромадження скарбів. При зменшенні потреби в грошах частина їх випадає з обігу, перетворюючись на скарб; навпаки, при зростанні потреби в грошах додаткова кількість їх надходить в обіг із скарбу.

Загалом зміст закону обігу паперових грошей в умовах золотого стандарту полягає у тому, що їх випуск повинен обмежуватися тією кількістю, за якої в обігу знаходилося б лише представлене ними золото.

22) Причини інфляції, її суть, шляхи стабілізації грошового обігу.

Кількість грошей залежить від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів куплi - продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.

Причини:

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополiзації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді iнфляційне.

Шляхи стабілізації грошового обігу.

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції вказує і найважливіші шляхи стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: 1) нуліфікація, 2) ревалоризація, 3) девальвація.

Нуліфікація грошей (від лат. nulificatio — знищення) — різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

Цей метод використовують за наявності супергіперінфляції, наприклад в СРСР під час проведення грошової реформи 1922—1924 pp. При цьому один новий карбованець обмінювали на 50 млрд старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. одну нову марку обмінювали на 1 трлн старих.

Ревалоризация — повернення до попередньої купівельної сили грошових знаків.

Для цього з обігу треба вилучити зайві гроші. Цей метод застосовується при невеликих масштабах інфляції.

Девальвація — зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною.

Протягом 1991—1994 pp. радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара наприкінці 1991 р. становив приблизно 100 крб., а у березні 1995 р. — понад 5000 крб. В Україні курс купона до долара з жовтня 1992 р. по лютий 1995 р. знизився у понад 440 разів. Крім того, грошова одиниця повинна бути захищена від підробок . Як відомо, долар США має 39, німецька марка — 40, гривня — 17 елементів захисту.

Інфляція — складне і багатофакторне явище, сутність якого полягає у знеціненні грошей, зниженні їх купівельної снроможності стосовно товарів, іноземної валюти і золота.