Тема. Спільне й відмінне в театральному і педагогічному мистецтві
Педагогічна та акторська дія.
Педагогічна сумісність і педагогічне сприймання.
Робота вихователя - театр одного актора.
Література
1. Педагогічна майстерність /За ред. І.А.Зязюна. - К., 2004. - Р.6.
2. Педагогічна майстерність /За ред. І.А.Зязюна. - К., 1997. - Р.6.
3. Основы педагогического мастерства /Под ред.. И.А.Зязюна. - М.,1989. - Гл.2.
4. Абрамян В.Ц. Театральна педагогіка. - К.,1996. -С.96, 128.
5. Станиславский К.С. Работа актера над собой. - М., 1956.
6. Гиппиус С.В. Гимнастика чувств. - Л.,1967.
7. Новицкая Л.П. Уроки вдохновения. - М., 1984.
1. Педагогічна та акторська дія
Навчально-виховний процес - явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється педагогічним спілкуванням. Педагогічне спілкування вихователя - педагогічна необхідність. З її допомогою здійснюється взаємовплив вихователя і вихованців. Щоб цей взаємовплив був ефективним, у педагога і дитини мають переважати позитивні естетичні почуття як показник людяності, творчості, працездатності та результативності. Професійне спілкування вихователя близько стикається з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту й майстерності.
Досвід педагогічної діяльності показує, що педагогу недостатньо знань основ наук і методики навчально-виховної роботи. Адже всі його знання і вміння можуть передаватися вихованцям лише завдяки живому і безпосередньому спілкуванню з ними. Не всі педагоги задумуються, що процес взаємовідносин з дітьми містить багато складників серед яких мистецькі, моральні, психологічні, технологічні, які визначають якість спілкування. Щоб удосконалити професійне спілкування, вихователеві варто звернутися до театральної педагогіки.
Педагогічне мистецтво нерідко ототожнюють з театром одного актора. Тому для педагога важливо усвідомити принципи театральної дії, її закони. У цьому може допомогти система К.С.Станіславського, який розглядає органічну природу театральної творчості через природу людини-творця, актора. У ній уперше вирішується питання свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в діяльності. Система Станіславського - наука не тільки про акторську творчість, а й про те, як, спираючись на об’єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, й не лише сценічні. Вона - важливий засіб підвищення коефіцієнта корисної дії у творчій діяльності.
В теорії педагогіки немає розділу, присвяченого розвиткові практичних умінь на підсвідомому рівні. Якоюсь мірою цьому може зарадити театральна педагогіка. Однак зарадити своєрідно, завдяки постійному тренінгові. Здібності на рівні підсвідомості формуються систематичною напруженою працею. Тренування потребує дотримання певних правил, виконання різноманітних численних вправ. У досягненні належного результату, як здійсненні педагогічного задуму, неприпустимий принцип „взагалі” чи „приблизно”. Приблизність у здійсненні задуму спотворює і сам задум.
Дехто з дослідників вбачає в системі Станіславського лише елементи внутрішнього й зовнішнього самопочуття як головні впливові чинники актора. Проте на особливу увагу заслуговує його основоположна ідея, яка уособлює закономірність функціонування мистецтв, в основі яких - людське спілкування. Йдеться передусім про фізичну дію.
Для досягнення найвагомішої естетичної впливовості, усвідомлення мистецької значущості поведінкової активності перед аудиторією слід відштовхуватися не від самопочуття, не від психічних станів, переважно непідвладних волі і свідомості, а від логіки фізичних дій. Правильне її здійснення може рефлекторно відтворювати й відповідну їй логіку почуттів, впливати на психіку з її підсвідомістю.
Здійснення дій зображуваної особи має, на думку К.С.Станіславського, стати головним завданням артиста. Не „витискувати „ із себе почуття, яких ще немає, а правильно й послідовно діяти. У царині фізичних дій все доступно контролеві свідомості, будь-яка дія може бути відтворена скільки завгодно разів. Вроджені й набуті нервові шляхи пов’язують фізичні дії з емоціями. Фізичні дії оживлюють не тільки відбитки пережитих колись емоцій, але водночас зазнають на собі зворотного впливу, відтвореного, або життєвого досвіду, стають дедалі правдоподібнішими, дедалі відповіднішими пропонованим обставинам. Станіславський виходив з діалектичної єдності суб’єктивного переживаного та об’єктивного виражуваного. Тому в творчості актора фізичне і психічне нерозривно пов’язане. Фізичні дії - це той „ключ” за допомогою якого артист проникає у внутрішній світ зображуваної ним особи. Фізичні дії не потребують ”доповнення” їх переживаннями артиста. Почуття з’являються самі, щойно фізичні дії створять для них сприятливий ґрунт. Головною умовою виникнення переживань є правильне виконання фізичного завдання. Сценічна дія має бути внутрішньо обґрунтована, логічна, послідовна й можлива в дійсності. Правда почуттів визначається правдою фізичних дій.
Жива фізична дія з відповідною естетичною почуттєвістю, підсвідомою сферою потребує тренувань передусім органів сприймання в умовах педагогічної навчально-виховної дії. Зі сприймання починається органічна дія як актора, так і педагога. Є потреба також у методиках розвитку творчої уяви, волі , пам’яті, вербальної сугестії тощо.
Єдність фізичного і психічного виключає можливість окремого розвитку внутрішніх чи зовнішніх, тілесних чи душевних елементів поведінки педагога і вимагає тісного зв’язку методу і відповідної педагогічної техніки. Саме тому майстерність педагога та актора визначається трьома взаємообумовленими складниками: теорією, технікою і методами роботи над матеріалом, його організацією і впровадженням у дію. Якщо теорію можна опанувати відносно легко і швидко, то методом і технікою слід оволодівати поступово, поетапно, напруженим тренуванням як основою професійної підготовки і актора і вихователя. Систематичним тренуванням техніку слід доводити до рівня підсвідомої, рефлекторної діяльності. У зв’язку з цим головне завдання майбутнього фахівця полягає не тільки в постійній роботі над собою, а й у формуванні потреби систематичного самовдосконалення.
В оволодінні мистецьким акторським впливом на аудиторію вирішальну роль відіграють природні задатки педагога та здатність вдосконалювати свій талант. Ця здатність набувається в процесі навчання, виховання, практичної діяльності. Що ж таке педагогічний талант? Звернемо увагу на визначення таланту в театральній педагогіці. Адже у визначенні таланту має остаточно з’ясуватися і подібність акторського і педагогічного мистецтва.
Педагог повинен бути деякою мірою актором, а мистецтво актора складне, і дані за допомогою яких він захоплює, полонить глядача різноманітні: заразливість, особистий шарм, чарівність, правильність інтуїції, дикція, пластичність, краса жестів, здатність до характерності, працьовитість, любов до справи, смак тощо. Ці дані у свій час виділив В.Немирович-Данченко.
Подібну думку висловлює і К.С.Станіславський. На запитання: ”Що таке талант?” - відповідає: „Талант - це щаслива комбінація багатьох творчих здібностей людини у поєднанні з творчою волею”. Він перелічує і творчі здібності необхідні акторові: спостережливість, вразливість, пам’ять (афективна), темперамент, фантазія, уява, внутрішній і зовнішній вплив, перевтілення, смак, розум, відчуття внутрішнього і зовнішнього ритму й темпу, музикальність, щиросердість, винахідливість, самовладання, безпосередність, сценічність тощо. І додає: „Акторові потрібні виразні дані, щоб утілювати набутки таланту: тобто гарний голос, виразні очі, обличчя, міміка, лінії тіла, пластика і т. ін”.
Безумовно, ці властивості потрібні і педагогові - головній дійовій особі в театрі одного актора. Брак бодай однієї з перелічених ознак ослабить педагогічний вплив. Іншими словами, педагогові не завадить мати найкращі якості обдарованого актора.
Для правильного розвитку, на думку К.Станіславського, талант потребує: правильного живлення, правильної етики, правильної гігієни, правильного вправляння. На розвиток таланту вирішальний вплив мають насамперед естетичні враження, наукове пізнання, піднесені захоплення. Етика допомагає акторові оберігати волю і талант від розтлівання; утримувати їх у здоровій атмосфері. Про етику, як важливу передумову розвитку таланту Станіславський говорив не раз, зокрема у своїй розробці „Етика, або Атмосфера для розвитку таланту”. Міркування Станіславського щодо своєрідних правил підтримання і розвитку таланту актуальні і в наш час. Вони важливі як для акторів так і для педагогів.
Головне ж в акторському і педагогічному таланті - уміти „заражати” людей. Заразливість - це риса мистецького таланту. За кожною людиною з її здобутками прихована неповторність з її своєрідністю і відмінностями. Неповторність виражається в умінні заражати інших переконаністю, вербальною дією, почуттями. Завдяки заразливості спрацьовує головний закон міжособистісного спілкування - закон сумісності. Заразливість актора визначається його чарівністю, привабливістю, шармом ( А.Миронов, Л.Биков, І.Чурикова, Т.Васильєва, Л.Ахеджакова). Привабливість цих акторів важко описати словами, у них навіть недоліки перетворюються в переваги, принади, які унаслідуються їхніми прихильниками. К. Станіславський неодноразово визначав заразливість актора як особисту чарівність, як силу притягання: „ Чи знаєте ви таких акторів, яким варто лише з’явитися на сцені, і глядачі їх уже люблять? За що? За красу? Але її часто немає. За голос? І його нерідко бракує. За талант? Він не завжди заслуговує на захоплення. За що ж? За ту невловиму властивість, яку ми називаємо чарівністю. Це непояснювана привабливість усієї істоти актора, у якого навіть недоліки перетворюються на чесноти, що копіюються його шанувальниками і наслідувачами... Ця властивість називається „сценічною”, а не життєвою чарівністю”.
Чарівність - це і невід’ємна риса педагога. Вона може не збігатися із життєвою, кінематографічною, телевізійною, сценічною. Це специфічно педагогічна чарівність. Вона може бути інтелектуальною (розум світиться в очах), по-дитячому наївною, безпосередньою, трагічною, комічною. Але головне, щоб чарівність у педагогічній діяльності викликала позитивні естетичні почуття, найважливіші чинники сумісності суб’єктів навчально-виховного процесу.