1)Прийом звукового сигналу.

2)Аналіз акустичного потоку з точки зору фонетики тієї чи іншої мови. На цьому етапі перцепієнт починає розуміти слова.

3)Впізнання значення кожного фонетичного слова – одиниці, що має єдиний логічний наголос (наприклад ліс, шумить, на – столі, з лісу, зроби в би)

4)Розшифровка граматичних зв’язків між словами.

5) Включення фрази в контекст, пов’язування із попередніми репліками.

6)Розуміння іншого додаткового, переносного змісту. На цьому рівні сприймаються тропи (метафора, метонімія, іронія), алюзія (натяк).

7) Оцінювання мовної майстерності мовця.

Повний цикл мовленнєвої дії закінчується новою дією – свідоцтвом результативності виголошеного.

Третій етап – зворотній зв'язок розуміють широко: це питання, листи на телестудію після цікавої передачі, голосування на виборах депутатів після довгих передвиборчих перегонів за того чи іншого кандидата, відповіді учнів на уроці чи екзамені. Така єдина модель перекодування замислу в мовлення та декодування інформації, реакції на неї.

Культура мовленнєвої діяльності – це культура володіння словом, обмін повідомленнями з найвищої ефективністю, це система знань, умінь та навичок по розумінню ситуацій, сприйняттю повідомлення.

Показниками, що відрізняють культуру мовленнєвої діяльності є правильне, чітке вимовляння (чи написання), комунікативна доцільність мовлення (її точність, виразність і т.д.), структурно-логічна побудова текстів, використання невербальних засобів, об’єктивне розуміння зі сторони тієї людини, що сприймає інформацію

§4.Види мовленнєвої діяльності

Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: два з них створюють текст – говоріння і письмо, два інших – слухання (аудіювання) та читання - здійснюють сприйняття. Це складові системи нашого мовного існування, при цьому їх розподіл в потоці життя нерівний: менше всього ми пишемо (при умові, що це не пов’язано із професіональною діяльністю), більше всього ми слухаємо чи говоримо (це залежить від особистих характеристик особистості) за даними американських психологів (див. Р.Ніколз «Ви слухаєте» (Нью - Йорк, 1957), час, який ми, в середньому, посвящаємо проценту комунікації, поділяється на частини:

Процеси говоріння і слухання надзвичайно складні. Розглянемо їх докладніше.

Людина, що говорить має певні цілі: погодитись чи відмовитись, порадити, попередити, попрохати, дозволити, не повірити, подякувати і т.д. В залежності від цього виникають висловлювання 3 типів повідомлень :

• Повідомлення,

• Пробудження до дії,

• Питання.

Свідомість мовця зосереджена на змістові, логіко-композиційному структуруванні тексту, пам'ять видає найбільш підходящі лексичні варіанти, інтуїція (неодноразове повторення досвіду у схожих ситуаціях) допомагає граматично правильно побудувати речення і озвучити його у відповідності з нормами фонетики, мовна інтуїція допомагає правильно вибрати стиль, психологічне орієнтування дозволяє враховувати реакцію слухачів. Труднощі говоріння викликані тим, що всі ці операції необхідно виконувати одночасно.

При відсутності мовленнєвого автоматизму ми можемо спостерігати розрізнений механізм генерації висловлювання. Мова звучить проблемно: виникають мимовільні, більш довготривалі (у порівнянні з іншими) зупинки, повторюються окремі склади, слова, (розтягуються звуки, типу ЕЕЕЕЕЕ), використовуються вирази «Як би це сказати», «Так би мовити». Ці прояви проблем мовлення розкривають проблеми мовця, що характеризуються як зовні регулюючі дії. Паузи, само перебори, зриви розпочатих конструкцій, а також обмовки, часто відображають стан людини, його хвилювання, незібраність при ускладненні мовної ситуації. В ході публічного виступу, під час бесід з керівництвом мисленнєва регуляція скривається, її зовнішні прояви подавляються мовцем. Але «прерывистость» усного мовлення – здатність неоднозначна. Якщо схожих ситуацій небагато, це не заважає сприймати інформацію, а іноді активізує увагу аудиторії, про що свідчать «підказки» тих виразів, які шукає оратор.

Аудіювання являє собою процес розуміння мовлення. Це комунікативне вміння не менш важливе, ніж говоріння, і є умовою ефективності ділового спілкування.

Ще філософ Зенон говорив: «Два уха и один язык нам даны для того, чтобы больше слушать и меньше говорить». А історик Плутарх радив: «Научись слушать, и ты можешь извлечь пользу даже из тех, кто говорит плохо». Гарне слухання полегшує засвоєння інформації, допомагає укладанню контактів між людьми. В умінні слухати проявляється вихованість, повага до іншої людини, тобто культура.

Результати обстеження багатьох людей свідчать, що достатніми навичками аудіювання володіють лише 10% з них. Прослухавши десятихвилинне повідомлення, як правило запам’ятовують лише половину із сказаного.

Стиль слухання залежить від. Характеру, інтересів особи, статі, віку, фізичного стану, службового стану. Підлеглі більш уважні у спілкуванні з керівництвом, не завжди дозволяють собі перервати опонента. Чоловіки, у порівнянні з жінками, більше слухають себе, швидко відповідають на питання, перебивають. Жінку цікавить сам процес спілкування, вони перебивають партнера у два рази рідше, ніж чоловіки. На ефективність слухової перцепції впливає стомленість, що погіршує концентрацію уваги. Повноцінне аудіювання може займати 20 хвилин при контактній і 5-7 при дискантній комунікації.

Розрізняють два способи слухання:

1.Нерефлексивне (пасивне) виявляється в умінні не вмішуватися у мовлення своїми зауваженнями, у здатності уважно мовчати. Цей спосіб потребує значного фізичної та психологічної напруги, певної дисципліни. Не рефлексивне слухання як правило використовується в таких ситуаціях, коли один із співрозмовників глибоко схвильований, має бажання висказати своє відношення до тієї чи іншої події.

2.Рефлексивне (активне) заключається в активному зворотньому зв’язку, наданні допомоги у вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнер по спілкуванню очікує на підтримку, схвалення, якщо необхідно глибоко і точно уяснити інформацію.

Основними прийомами рефлексивного слухання є:

1)Вияснення, т. б. звертання до співрозмовника за уточненнями, для того, щоб отримати додаткові факти, судження (наприклад «Я Вас не зрозумів»)

2)Перефразування - «передача» чужого, щойно вимовленого повідомлення, але в іншій формі. («Як я Вас зрозумів...»).

3)Резюмування – підведення підсумків почутого («Якщо узагальнити щойно Вами сказане, то…).

4)Підтвердження контакту – запрошення висловитись вільно. При цьому мовлення супроводжується словами «Це цікаво», «Розумію Вас», «Приємно це чути».