§3.Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності.

В людини поряд з трудовою, науковою, політичною та іншими існує одна з найпопулярніших видів діяльності – мовленнєва. Без неї не може існувати ніяка інша, вона передує, супроводжує, а іноді і формує, складає основу діяльності.

Мовленнєва діяльність – це діяльність, що має соціальний характер, в ході якої висловлювання формується і використовується для досягнення певної мети (спілкування, повідомлення, дії). Психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її на слово.

Мовленнєва діяльність складається із мовленнєвих актів, що представляють собою підготовку та реалізацію висловлювання повністю, незалежно від його об’єму (це може бути репліка в діалозі, висловлювання)

В лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту, Р. О. Якобсоном. Вона включає наступні компоненти: той, що говорить (адресант), той, хто слухає (адресат), контекст (обстановка, в якій виголошується інформація наприклад, офіційні збори, сімейний обід), та інформація, яку виголошують.

Графічно ситуацію спілкування можна представити так:

Адресант

т

ант

Повідомлення

Адресат

т

КОНТЕКСТ

Теорія мовленнєвої діяльності враховує передусім, що комунікація – це не передача інформації, а обмін нею між співрозмовниками. Вони почергово міняються ролями («я» - комунікатор, «ти» - перцепієнт), ведучи розмову про один предмет розмови. Акт мовленнєвої взаємодії, з цієї точки зору, виглядає наступним чином:

Предмет мовлення

Я

(ти)

Ти

(я)

Мисленнєво-мовленнєвий механізм є надзвичайно складним і до теперішнього часу ще не вивчений до кінця. Виділяють 3 ступеня мовного акту: підготовка та виконання висловлювання, його сприйняття та виголошення, зворотній зв'язок.

Перша ступінь складається з етапів:

1)Виникнення ситуації, що пробуджує до вираження думок. Наприклад, менеджер готовить проект договору, журналіст бере інтерв’ю.

2) Мотивація. Необхідність виголошення, що породжується життєвою ситуацією, поступово усвідомлюється, перетворюється в конкретну, зрозумілу ціль (мотив), що починає керувати діями автора.

3) Вірогідне прогнозування (інтенція). Бажання виголосити фразу ніби перевіряється, вирішується питання, до кого буде звернена промова, з якими інтонаціями, швидкістю вона буде звучати. Ймовірне прогнозування (інтенція).

4) Внутрішній план, що визначає зміст та структуру повідомлення.

5) Мовне структурування – це три операції підготовки засобів мови на внутрішньому рівні:

• Вибір слів

• Визначення порядку слів та словосполучень

• Засобів зв’язку лексичних одиниць.

У психолінгвістиці існує три гіпотези вибору слів:

а) за теорією Н. И. Жинкіна, спочатку вибирають слова, що означають логічні об’єкти, потім – предикати (те, що пропонується чи заперечується), потім – предметні ознаки.

б) за теорією словесних асоціацій, вже використане слово викликає з пам’яті інше, пов’язане з першим за попереднім спів звучанням.

в) за гіпотезою проб і помилок, діючий механізм ніби переглядає в пам’яті всі слова необхідного тематичного блоку, вибираючи підходящі за змістом.

Порядок слів пояснює теорія актуального вичленення речень. Більшість речень інтонаційно поділяються на дві частини – тему (дане, відоме) і рему (нове, невідоме)думка, як правило, рухається від теми до реми. Наприклад:

Життя (Т) - не поляна полога (Р).

Іван Іванович (Т) давно пішов (Р).

Новий директор заводу (Т) одразу приступив до переїзду (Р).

Зв’язки між словами забезпечуються за допомогою закінчень, прийменників, союзів.

6) Перехід до зовнішнього мовлення відбувається за законами фонетики або за правилами графіки.

На другому етапі виділяють свої «кроки»