Тема 3. Мова, мовлення, мовна діяльність.

План.

1. Поняття «мова» і «мовлення».

2. Види мовлення

3. Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності.

4. Види мовленнєвої діяльності

5. Техніка мовлення

6. Модель процесу комунікації

Как-то Карп Семенович

Свалился с балкона,

И на нем суконные

Были панталоны.

Ах, в остереженье

Дан пример нам оный:

Братья, без медленья

Скинем панталоны!

1.

Слова «мова» та «мовлення» багатозначні, іноді вони співвідносяться як синоніми. За уявленнями сучасної лінгвістики мова пов’язується з мовленням, але не ототожнюється з нею.

Мова – система знаків, об’єктивне, історично складене явище духовного життя суспільства. Знаком прийнято називати «замісників» інших об’єктів. Крім мови, природної звукової системи, існують, наприклад, сигнали світлофора, нотна грамота, символічні записи, що використовують в математиці (цифри та символи +, -, =) та інших науках. У порівнянні від цих штучних систем, за допомогою мови ми здатні передавати інформацію будь-якого, нічим не обмеженого змісту, тобто вона універсальна. Жестикуляція та міміка – системи невербального спілкування – придають мові, що звучить лише додаткові емоційні та змістові відтінки.

Будь-яка система складається із множини елементів, що знаходяться у зв’язках один з одним і складають єдине ціле. Мовні одиниці (знаки) об’єднуються у підсистеми і формують рівні (яруси) мови.

одиниці	рівні
Речення	синтаксичний
частини мови (словоформи)	морфологічний
Лексеми (слова)	лексичний
Морфеми (частини слова)	морфемний
Фонеми (звуки)	фонемний

Таким чином, мова – це модель ієрархії: більше включає менше як складову частину, менше проявляє свої функції в більшому.

Так, найнижчі одиниці мови (фонеми) реалізують себе в одиницях наступного, складнішого рівня, тобто в морфемах і т.д.

Мова слугує засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі національної самосвідомості, традицій, культури та історії народу. Мова обнатужує себе лише у мовленні і лише через неї виконує своє головне – комунікативне призначення.

Мовлення – форма існування мови, його реалізація. Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств в життєвих ситуаціях, результат процесу формування та передачі думки засобами мови. Мовлення окремо взятої людини володіє особливостями вимови, лексики, побудови та структури речень. Таким чином, мовлення індивідуальне.

§2.Види мовлення

Письмове

У сне

Монологічне

Діалогічне

В иділяють наступні види мовлення:

З овнішнє

Внутрішнє

Думка починає формуватися із внутрішнього мовлення. Її механізм був предметом дослідження на початку ХХ століття психологом Л. С. Виготським. Це мовлення без звуку, його не виголошують, але воно включає образи, відрізняється від зовнішнього ступінню мовної сформованості: опускається більшість другорядних членів речення, в словах російської та української мов випадають деякі голосні, що не несуть змістового навантаження. Все духовне життя людини – його роздуми, плани, спори з самим собою, переробка побаченого та почутого протікають в скритій формі, на мисленнєвому рівні Внутрішнє мовлення працює завжди, крім стадії «глибокого сну». Перехід від внутрішнього мовлення до зовнішнього пов'язаний із певними труднощами. Саме на цьому етапі переходу говорять : «На язиці крутиться, а сказати не можу».

Зовнішнє мовлення існує в усній та письмовій формах. Різницю між ними визначаються:

1.Способами кодування. Усне мовлення – те, що виголошується, звучить, яке можна почути – виражається звуками (акустичним кодом). Письмове мовлення – те, що можна побачити, писана – буквами (графічним кодом)

2.Механизмами породження. Письмовий текст, як правило, - підготовлений, - записується на чернетках, редагується. Усне мовлення не має таких можливостей, вона спонтанна, тобто утворюється в момент мовлення, тому потребує багаторазового тренування, швидкості вибору слів, автоматизму при виборі синтаксичного конструювання

3.Механизмами сприйняття. Усне мовлення повинно сприйматися одразу, письмове – при багаторазовому читанні.

4.Граматичними та лексичними особливостями. У письмовому мовленні чіткіше підбираються слова, є набагато більше складних розгорнутих речень, умовні конструкції. В усному мовленні можна почути повтори, неповні, прості речення. Відома межа кількості слів в мовленні, що звучить – від 5 до 9 слів.

5.Видами норм. Тільки до усного мовлення пред’являють орфоепічні норми, лише до письмової – орфографічні, пунктуаційні, каліграфічні.

6.Виражальними можливостями. Усне мовлення володіє звукової виразністю, відрізняється багатством інтонацій, паузами, логічними «удареними», а також супроводжується жестами та мімікою. Знаки препинания, кавички, шрифтові виділення компенсують менші можливості експресивності письмового тексту

7.Характером адресата. Усне мовлення залежить від того, як її сприймають, тому, що, правило, комутанти не лише чують, але й бачать одне одного. Письмове ж мовлення, як правило, звернена до тих, хто відсутній.

Органічний зв'язок між двома видами мовлення психологи пояснюють існуванням спільної основи – внутрішнього мовлення. Процес переходу частіше всього має таку структуру : мисленнєва підготовка фрази – уявне промовляння з мікро рухами мовного апарату – графічне фіксування думки.

Усне мовлення може бути записане, а письмове – проговорене. Наприклад, письмовий текст при «озвучуванні» отримує деякі характеристики усного мовлення (інтонаційну окраску, ритм), але буде характеризуватися як письмове мовлення в усній формі.

При підготовці і в процесі публічного мовлення виникає протиріччя між письмовим мовленням та усним виконанням. А. М. Пешковский, відомий лінгвіст, називав ораторський монолог «подделкой письменной речи под устную». Тому, хто виступає перед аудиторією, необхідно об’єднати два види, дві «стихии». Якщо одна з них переможе, виступ буде звучати або занадто строго, сухо, або занадто вільно.

В житті, як правило, ми використовуємо частіше усне мовлення, тому його вважають первинним. За словами В. Г. Костомарова, в наш час усне мовлення « речь приобрела перед письменной важное преимущество - моментальность, что крайне важно для стремительных темпов и ритмов XX века. А также ... другое качество: способность фиксироваться, консервироваться, сохраняться и воспроизводиться» Серед джерел зберігання вербальної інформації домінують адитивні, аудіовізуальні: радіо, телебачення, телефонний зв’язки. Таким чином, усне мовлення сьогодні існує в абсолютно нових різновидах.

Усне мовлення виражається у двох формах – монологічній та діалогічній.

Монолог являє собою розгорнутий вислів (елементарну одиницю тексту) одної особи, що є завершеним у змістовому плані. Психолого-педагогічною особливістю монологічного мовлення є те, що реакція слухачів вгадується, жести та міміка грають меншу роль, чим при діалозі. Монолог – це частіше всього публічне мовлення, що адресується великій кількості людей. Ораторський монолог діалогічний. Та людина, що виступає, ніби проводить бесіду з аудиторією, тобто відбувається скритий діалог. Але можливий і відкритий діалог, наприклад, відповіді на питання присутніх.

Діалог – це обмін думками між двома чи кількома співрозмовниками. Структурно діалог складається із репліки – стимулу та репліки – реакції, що тісно пов’язані за змістом між собою. Діалогічне мовлення – первинний, природній вид спілкування