Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сем. 4 Труд. право.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
167.42 Кб
Скачать

3. Види робочого часу.

Відповідно до нормативів робочого часу його можна класифікувати:

• робочий час нормальної тривалості;

• робочий час зі зменшеною тривалістю:

• скорочений робочий час;

•  неповний робочий час;

• надурочні роботи;   

• робочий час зі збільшеною тривалістю:   

• ненормований робочий час. 

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робо­чого часу встановлюється відповідно до ст. 51 КЗпП для таких категорій працівників: 

—      для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП для осіб відповідного віку;

 — згідно з п. 2 ч. 1 ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 51 КЗпП законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, науково-педагогічних працівників, лікарів та інших)- 33-годинний робочий тиждень. 

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Стаття 56 КЗпП передбачає такий різновид робочого часу як неповний робочий час. За угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиж­день. Однак, на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Закон вказує на те, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, але оплата праці провалиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. 

Принциповою відмінністю скороченого і неповного робо­чого часу є те, що скорочений робочий час є обов'язковою державною гарантією охорони праці (через зниження тривалості робочого часу) як для роботодавця, так і для працівника, годі як неповний робочий час є, як правило, результатом досягнення угоди між суб'єктами трудового договору. 

Надурочні роботи — це роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст.ст. 52, 53 і 61 КЗпП). Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Трудове законодавство вказує, що до надурочних робіт працівники можуть залучатися лише у виняткових випадках, визначених законодавством. Такими наприклад е проведення робіт, необхідних для оборони країни, відвернення громадського або стихійного лиха, виробничих аварій та негайного усунення їх наслідків, а також у інших випадках передбачених ст. 62 КЗпП. Стаття 63 КЗпП вказує на категорії працівників, яких забороняється залучати до над­урочних робіт. Такими є: вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176); особи, молодші 18 років (ст. 192); працівники, які навчаються в загальноосвітніх шко­лах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП). Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП). Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП). Крім того закон встановлює ряд обме­жень щодо проведення надурочних робіт. Відповідно до ст. 64 КЗпП надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації. Крім того, вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік. Роботодавець повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.