17*. Реферат. Загальна характеристика.

У «Словнику іншомовних слів» подано такі значення слова «реферат»:

Реферат [нім. Referat, лат. referre — доповнювати, повідомляти] — 1) доповідь на певну тему, яка охоплює огляд відповідних літературних та інших джерел; 2) стислий виклад змісту наукової праці, статті.

Мета реферату — передання головного змісту певного джерела або основних поглядів на якусь проблему за матеріалами кількох джерел.

Які бувають види рефератів?

Інформативні (реферати-конспекти). Містять всі основні положення тексту, ілюстративний матеріал, аргу­менти, відомості про метод дослідження, оснащення, сферу використання.

Індикативні (реферати-резюме). У таких рефератах йдеться тільки про ті положення, що стосуються основної теми реферованого тексту, тобто вся додаткова й другорядна інформація відсутня.

За кількістю реферованих джерел розрізняють монографічні (за одним текстом) та оглядові (за декількома текстами) реферати.

Крім того, є реферати, що склали автори за своїми науковими творами (автореферати).

Процес написання реферату має такі етапи:

вибір теми;

добирання відповідних джерел;

складання плану;

конспектування необхідних джерел;

систематизація занотованої інформації за складеним планом;

написання тексту.

Вимоги до складання рефератів:

Об'єктивність (передання поглядів саме автора твору).

Повнота (треба передати всі основні положення твору).

Чітка композиція (реферат обов'язково повинен складатися з трьох частин: вступ, основна частина, висновки).

Вступ містить стислі відомості про автора й загальну характеристику твору, що розглядають.

Основна частина — це фундаментальні положення тексту, що можуть наводитися або конспективно за його основними рубриками, або фрагментарно (якщо реферують ба-гатоаспектне джерело), або аналітично — за планом референта. У рефераті автор подає чужі та власні думки. Потрібно не тільки викласти все найголовніше з обраної теми, а й дати власну оцінку та зробити висновки.

Саме висновки містить третя частина реферату.

Дуже часто реферат може закінчуватися викладанням останнього розділу джерела.

Питання 6^*

Загальна характеристика документації з кадрових питань

До організаційно-розпорядчих документів належить велика група, яку називають документацією з кадрових питань. Розпорядча діяльність органу управління полягає в тому, що вони займаються добором і розстановкою кадрів, приймають на роботу, переводять і звільняють громадян, видають ряд документів, необхідних робітникам і службовцям при здійсненні ними права на працю. Документація з кадрових питань – це документи, що містять інформацію про особовий склад підприємства, організації чи установи, зафіксованих у заявах про прийняття, звільнення, переведення на іншу роботу, в наказах по особовому складу, автобіографіях, характеристиках, контрактах, трудових угодах, особових справах, особових листках з обліку кадрів, трудових книжках. Згідно із статтею КЗпП України робітники і службовці реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві. Трудовий договір можу бути укладено як усно, так і в письмовій формі. Документація по кадрах ведеться з моменту зарахування працівника на підприємство. Вона може бути виділена в окрему групу, що обумовлено її винятковою можливістю і рядом особливостей документування і діловодства. Щоб полегшити пошук інформації по кадрах, у великих установах заводять алфавітні картки на кожного працівника, у які заносять всі необхідні дані, що стосуються трудової діяльності. Окремі картотеки складаються на інженерно-технічних працівників і службовців, осіб з вищою і середньою спеціальною освітою, неповнолітніх, військовозобов’язаних, працівників із зниженою працездатністю. Ведуться також журнали по переміщенню кадрів. Усе це допомагає у навчанні. Складанні виду звітів, довідок, зведень до вищестоящих органів. У документуванні з кадрових питань все ширше застосовують засоби оперативної техніки, що дає можливість кодувати велику кількість даних про робітників і службовців та спрощувати облік. Так, на багатьох підприємствах впроваджується автоматизований облік переміщення кадрів, контроль виконання наказів по кадрах.

Питання 7*

Особливості оформлення тексту документа

Закріплення за реквізитами постійних місць робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує оформлення їх, дає можливість використати при цьому технічні засоби. Реквізити в документі розміщують з урахуванням послідовності операцій його підготовки, оформлення й виконання. Текст – головний елемент документа, який складається з логічних елементів: вступ, доказ, закінчення. У вступі адресат готується до сприйняття теми (обґрунтовуються причини укладання документа, історія питання та ін.) У доказі розкривається суть питання. У закінченні формулюється мета, заради якої складено документ. Текст документа, що складається з одного закінчення, називається простим, а той, що містить інші логічні елементи, - складним. Членування тексту на складові частини, графічне розмежування частин, а також використання заголовків, нумерації та ін. називають рубрикацією. Найпростіша рубрикація – поділ на абзаци. Абзац – це відступ праворуч на початку першого рядка кожної частини документа. Словом абзац позначається також частина тексту між двома такими відступами. Абзац вказує на перехід від одної думки до іншої. Послідовність розташування складових частин тексту позначається числовою (а також буквенною) нумерацією. Нумерація підкреслює необхідність самостійного розгляду кожного з нумерованих елементів тексту. Є дві системи нумерації: традиційна і нова. Традиційна базується на використанні різноманітних типів позначок – римських і арабських цифр, великих літер, поєднаних з абзацами відступами. Нова використовує лише арабські цифри, розміщені у певній послідовності. Вибір того чи іншого конкретного варіанта нумерації залежить від змісту тексту, від його обсягу та складу. Більші за абзац рубрики можуть набувати словесних найменувань (параграф §, розділ, частина та ін.), які теж нумеруються. Нова система нумерації застосовується у науково-технічній літературі й діловодстві. Це суто цифрова система нумерації частин тексту без словесних найменувань частин (розділ, пункт) і без заголовків до частин тексту.

Базується система на таких правилах:

- кожна складова частина тексту, яка відповідає поняттям частина, розділ, пункт, підпункт, наділяється своїм номером;

- номери позначаються лише арабськими цифрами;

- номер кожної складової частини містить усі номери відповідних складових частин вищих ступенів поділу: так розділи нумеруються 1., 2., 3., (це – перший, другий, третій); підрозділи – 1.1., 1.2., 1.3., (перший підрозділ першого розділу); пункти нумеруються так: 1.1.2, 3.1.2., (другий пункт першого підрозділу першого розділу);

- номери найбільших за обсягом частин тексту – перший, найвищий ступінь поділу – складається з однієї цифри (1)

- на другому ступені поділу складові частини мають номери з двох цифр (1.2.)

- на третьому ступені – (1.3.5.)

Питання 8*

Заява — документ, який містить прохання особи або установи щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів. Офіційне повідомлення в усній формі, в якому викладається певне прохання, теж називається заявою. За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті.

Заяви бувають:

• зовнішні:

1. особисті, у яких обов'язково зазначається повна домашня адреса чи дані документа (паспорта, військового білета, посвідчення та ін.). Подаючи їх, слід уникати абревіатур та скорочень (окрім загальноприйнятих);

2. службові, у яких подається повна поштова та юридична адреса установи, підприємства з усіма належними реквізитами.

• внутрішні, де не є обов'язковими викладені вище вимоги.

Реквізити: У заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності:

• адресат(назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких подається заява);

Праворуч вказується назва організації чи установи, куди подається заява (назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких подається заява).

• адресант(назва установи або посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою);

Нижче у стовпчик - назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я, по-батькові, адреса того, хто подає заяву. Якщо заява адресується до тієї організації, де працює адресант, домашню адресу не зазначається. (назва установи або посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою);

• назва виду документа;

Нижче реквізиту адресат посередині рядка слово "Заява" пишеться з великої літери й крапка не ставиться.

• текст; З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де чітко викладається прохання з коротким його обгрунтуванням.

• підстава (додаток): перелік документів доданих до заяви на підтвердження її правомірності. Цей реквізит застосовується у написанні складної заяви.

Після тексту заяви ліворуч вміщується дата, а праворуч - підпис особи, яка писала заяву.

• дата;

• підпис.

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.Заява пишеться від руки в одному примірнику.