4. Фінансовий механізм факторингової діяльності

За здійснення факторингових операцій фактор стягує з постачальника відповідну плату. Плата за факторинг, як правило, складається з двох елементів:

По-перше, це плата за управління – комісія за факторингове обслуговування. Вона включає страхування ризиків та адміністрування (облік управління дебіторською заборгованістю) дебіторської заборгованості. Річ утім, що, крім фінансування оборотних коштів, фактор покриває значну частину ризиків клієнта, зокрема кредитові, валютні, процентні, ліквідні. У разі факторингу з регресом фактор, не отримавши грошей від покупця, має право через певний строк вимагати їх з продавця (клієнта). У цьому випадку фактор бере на себе ліквідний ризик (ризик несплати у строк), але кредитний ризик залишається на продавцеві (клієнті). Грошові вимоги в разі факторингу з регресом є, по суті, забезпеченням короткострокового фінансування. У разі факторингу без регресу ризик несплати з боку дебіторів повністю переходить дофактора.

Розмір комісійної винагороди залежить від масштабів та структури виробничої діяльності клієнта, трудомісткості робіт з обслуговування заборгованості, кількості та платоспроможності дебіторів, строку відстрочення платежу тощо і встановлюється у вигляді відсотка.

По-друге, це плата за облікові операції, що справляється фактором із суми коштів, які надаються клієнту достроково (у формі попередньої оплати переуступлених боргових вимог) за час між достроковим отриманням та датою інкасації боргової вимоги.

По-третє, можуть включатися інші платежі, наприклад за кожен день прострочення оплати покупцем. Зазвичай ця норма застосовується для факторингу з регресом. Плата за факторинг переважно утримується із суми коштів, що перераховуються платником на погашення заборгованості в розрізі кожної накладної, переданої на факторингове обслуговування. Щомісячна сплата процентів не потрібна.[5]

5. Нормативно-правове регулювання

Проаналізувавши законодавство України, вважається доцільним зазначити, український ринок факторингових послуг розвивається за європейською моделлю, адже більша частина ринку факторингу в нашій країні контролюється банками, рідше компаніями, що підконтрольні банкам, і зовсім незначний обсяг операцій виконують самостійні компанії.

Важливим документом, що відіграв значну роль в розвитку факторингової діяльності, є Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» від 28.05.1988 р. г. Він послужив основою для розробки національного законодавства в даній сфері, після його ухвалення ряд держав ввели факторинг в систему свого цивільного або господарського права.[6]

Відповідно ж до п. 3 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», факторинг – це придбання банком права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів. Проте сфера застосування цієї норми є досить обмеженою: вона визначає право банків здійснювати купівлю-продаж вказаних вище грошових вимог.[8]

Згідно зі статтею 350 Господарського Кодексу України:

«1. Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

2. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову

вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою». [1]

Відповідно до п. 11 ч.  1 ст.  4 ЗУ «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» , факторинг є фінансовою послугою. Остання, у свою чергу, відповідно до п.  5 ч.  1 ст.  1 ЗУ «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» є операцією з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.[9]

Відповідно до ч.  1. ст.  1077 ЦК України, договір факторингу визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).[11]

Факторингова діяльність не підлягає ліцензуванню

У випадку, якщо факторингова компанія здійснює не тільки послуги факторингу, а і інші фінансові послуги, які підлягають обов’язковому ліцензуванню, факторингова компанія повинна отримати відповідну ліцензію.

До фінансових послуг, які можуть поєднуватися з послугами факторингу, але підлягають обов’язковому ліцензуванню, належать такі види фінансових послуг:

• переказ коштів;

• обмін валют.

Процес створення факторингової компанії можна поділити на два основних етапи:

-перший – створення юридичної особи;

- другий – набуття юридичною особою статусу фінансової установи (ч. 1. ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Етапи реєстрації факторингової компанії:

Перший етап – створення юридичної особи (факторингової компанії). Факторингова компанія зазвичай створюється в організаційно-правовій формі товариства з обмеженою відповідальністю. Реєстрація юридичної особи здійснюється державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, у містах Києві та Севастополі, державній адміністрації за її місцезнаходженням (ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»).

Вимоги до предмета діяльності факторингової компанії В установчих документах (статуті) юридичної особи має бути визначена виключна діяльність з надання певних видів фінансових послуг. З цього приводу слід зазначити, що предметом діяльності факторингової компанії, крім послуг факторингу, може бути надання кредитів, позик за рахунок власних коштів факторингової компанії, надання поручительств та гарантій тощо.

Вимоги до розміру власного капіталу факторингової компанії Статутний (складений) капітал факторингової компанії повинен бути сплачений у грошовій формі у розмірі не менше, ніж три мільйони гривень (ст. 9 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Наповнення статутного (складеного) капіталу факторингової компанії має бути здійснене в грошовій формі, що не дає можливості засновникам такої компанії вносити до нього майно, що має відповідну грошову оцінку.

Вимоги до керівника та головного бухгалтера факторингової компанії

Наявність кваліфікованих кадрів, які безпосередньо здійснюють діяльність з надання відповідних видів фінансових послуг, не мають непогашеної судимості за корисливі злочини, а також взяли на себе зобов'язання щодо безумовного виконання вимог статті 10 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" , і відповідність керівника та головного бухгалтера заявника професійним вимогам до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ.  [13]

Другий етап – набуття юридичною особою статусу фінансової установи.

На цьому етапі вже є зареєстрована юридична особа, яка відповідає вимогам, встановленим для заявників – юридичних осіб, які претендують на набуття статусу фінансової установи. Саме в цей час необхідно підготувати визначений законодавством пакет документів та подати його до Держфінпослуг для внесення юридичної особи до Державного реєстру фінансових установ з подальшим отриманням відповідного свідоцтва. Адже лише після того, як така компанія набуде статусу фінансової установи, вона зможе здійснювати свою діяльність на ринку фінансових послуг.

При цьому слід враховувати ряд особливостей.

Факторингова компанія повинна надати до Держфінпослуг відповідні внутрішні правила з надання фінансових послуг, а також затверджені в установленому статутом компанії порядку договори із клієнтами (договір факторингу). В цьому контексті варто знати, що такі правила та договори мають відповідати вимогам законодавства, адже існує законодавчо визначений ряд особливих умов, невиконання яких може бути розцінене Держфінпослуг як пряма невідповідність вимогам законодавства. Крім цього, ті примірники договорів і правил, які подаються до Держфінпослуг, залишаються в Комісії. У разі якщо в такі договори або правила будуть внесені зміни, про це слід повідомити регулятора.

Факторингова компанія повинна мати в наявності відповідну систему бухгалтерського обліку та звітності. Саме за допомогою цих програм компанія має вести облік операцій з надання факторингових послуг своїм клієнтам. Вимагається також наявність технічних умов (у тому числі приміщень) для надання фінансових послуг клієнтам та забезпечення належного та своєчасного обліку фінансово-господарських операцій (програмне забезпечення, комп'ютерна техніка, комунікаційні засоби тощо). З цього приводу слід зазначити, що наявність систем бухгалтерського обліку та відповідного технічного устаткування повинна бути підтверджена відповідними довідками, які подаються за підписом керівника та засвідчені печаткою компанії. Щодо приміщення, де факторингова компанія безпосередньо здійснюватиме надання своїх послуг, то його розміри та місцезнаходження можуть бути підтверджені договором оренди (суборенди).

Для внесення до реєстру фінансових установ факторингова компанія повинна подати до Держфінпослуг фінансову звітність. Так, звітність повинна бути складена відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» та підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) станом не раніше, ніж на останній день місяця, що передує поданню заяви. 

[10]