Уретротомія

Відрізняється від уретростомії другою частиною операції – закриттям розрізу уретри і шарів промежини глухим швом.

Показання: чужорідні тіла і сечові камені, що застрягли в уретрі; новоутворення (поліпи); у жеребців і биків уретротомія використовується також, як хірургічний доступ до сечового міхура.

Місце для операції вибирають на рівні залягання чужорідного тіла, каменю або новоутворення. Сечові камені найчастіше застрягають у коней безпосередньо нижче сідничної дуги, у биків – в одному із згинів статевого члена, у собак – позаду кістки статевого члена.

Техніка. Перша частина виконується, як і при уретростомії. В уретру до місця закупорки вводять катетер. Розріз роблять по серединній лінії промежини, на рівні залягання чужорідного тіла, каменя або поліпа. У биків після розрізу шкіри та фасції витягують статевий член в ділянці згину через рану назовні, а потім уже розрізають стінку уретри в потрібному місці. Після провідникової анестезії згин статевого члена розпрямляється самовільно, маючи це на увазі місце розрізу можна точно намітити, не вдаючись до вилучення органа для розтину уретри.

При зшиванні уретри (кетгутом) захоплюють всі шари її стінки, крім слизової. Другий поверх шва накладають на шкіру.

Уретротомія у самок полягає в розрізі верхньої стінки кінцевої ділянки уретри ґудзиковим скальпелем, який вводять по жолобкуватому зонду через отвір каналу в присінку піхви. Операцію проводять при неможливості розширити канал і вилучити великий камінь (навіть після сакральної анестезії), що застряг в уретрі або в сечовому міхурі.

Рану уретри і піхви закривають кетгутовим швом.

Операції на органах тазової порожнини

Анатомо-топографічні дані

Тазова порожнина поділяється на два відділи: передній (черевний) і задній (поза черевний). В черевному відділі серозна оболонка утворює каудальні заглиблення (виїмки). У самців їх три: хребтово-прямокишкове - excavatio dorso-rectalis, прямокишково-міхурне - exc. recto-vesicalis, і міхурно-лонне - exc. pubo-vesicalis.

У самок - чотири: хребтово-прямокишкове, прямокишково-маткове - exc. recto-uterina, матково-міхурне - exc. vesico-uterina і міхурно-лонне.

У собак і котів хребтово-прямокишкове заглиблення доходить майже до діафрагми таза, розміщуючись в безпосередній близкості від ануса (на рівні другого крижового хребця або біля каудального краю крижової кістки).

Черевна частина тазової порожнини має два відділи – верхній (прямокишковий) і задній (сечостатевий), розділені горизонтальною сечостатевою складкою, що прикріплюється з кожної сторони на межі між верхньою і середньою третиною бокових стінок таза (Рис.6). У самок сечостатева складка каудально охоплює тіло матки, ніби натягуючи його між бічними стінками, а краніально переходить з кожної сторони в широку маткову зв’язку. У самців вона містить сім'яні міхурці і кінцеві відділи сім’япроводів і сечоводів.

Сечостатевий відділ, в свою чергу, поділяється міхурно-пупковими складками (боковими і середніми) на три відділи: надміхуровий і бічні (Рис.6). Середня міхурно-пупкова зв’язка прикріплюється на передньо-нижній поверхні сечового міхура по його середній лінії і містить сечовий канал, що запустів, пупкові вени і артерії. Вперед ця подвійна складка очеревини продовжується по черевній стінці до ділянки пупка, сходячи поступово нанівець, що потрібно враховувати при лапаротомії по білій лінії.

В усіх відділах і ямках тазової порожнини розміщуються (крім тазових органів) і різні відділи кишечнику: у дрібних тварин тут знаходяться петлі тонких кишок, які при випадінні (інвагінації) прямої кишки назовні можуть рухатися за нею, розміщуючись між внутрішнім і зовнішнім циліндром ділянки, що випала (прямокишкова грижа).

Пряма кишка. Місце переходу малої ободової кишки в пряму приблизно співпадає з рівнем останнього поперекового хребця. Пряма кишка у коней лежить трошки правіше від серединної площини, так як біля входу в таз її відтісняє сюди тазовий вигин великої ободової кишки. У інших тварин вона майже не виходить за межі цієї порожнини. В каудальному відділі її знаходиться ампулоподібне розширення, слабо виражене у жуйних.

Черевний відділ прямої кишки підвішений до хребта на короткій брижі; поза черевний – безпосередньо прилягає до хребта. У м’ясоїдних по обидві сторони ануса лежать два синуса - bursae paranales – шароподібної або овальної форми, розміром з грецький горіх. Ці залозисті мішечки виділяють мазку з неприємним запахом речовину.

В брижі прямої кишки проходять краніальні гемороїдальні артерія та вена (гілки каудальної брижової артерії). До позабрюшного відділу прямої кишки підходять ще каудальна і середня гемороїдальні артерії (гілки внутрішньої соромітної артерії).

Стінку прямої кишки і м’язи ануса інервують:

1. середній гемороїдальний нерв;

2. каудальний гемороїдальний нерв;

3. парасимпатичні волокна від тазового нерва – n. pelvicus;

4. симпатичне тазове сплтіння – pl. hypogastricus.

Сечовий міхур . У плодів і новонароджених має веретеноподібну форму і значною частиною розміщується в черевній порожнині. З віком він змінює форму на грушоподібну; його широка основа повернена краніально, а звужена частина (шийка) – каудально. Розміщуючись на дні тазової порожнини, він у самців зверху прилягає до прямої кишки (будучи відділений від неї сечостатевою складкою), а у самок – до матки.

Сечовий міхур у собак і котів сильно висунутий в черевну порожнину; в меншій мірі це спостерігається у свиней, ще менше у жуйних і коней. Проте важливо враховувати, що розміри цієї ділянки знаходяться в прямій залежності від ступені наповнення міхура сечею. Сечоводи впадають у сечовий міхур на його дорсальній стінці поблизу шийки.

Кровопостачання відбувається через:

• краніальну міхурову артерію, що відходить від початкової частини пупкової артерії ( гілка внутрішньої соромітної артерії);

• каудальну міхурову артерію – гілку гемороїдальної артерії.

Сечовий міхур отримує нервові гілки від:

• симпатичного тазового сплетіння;

• тазового нерва в вигляді парасимпатичних волокон.

Придаткові статеві залози. Міхурцеві залози коня розміщуються у вигляді двох мішкоподібних випинань, довжиною від 12 до 15 см, в сечостатевій складці над сечовим міхуром. У ВРХ вони мають вигляд компактних залозистих органів з горбистою поверхнею і лежить збоку і дорсально від шийки сечового міхура. Особливо сильно розвинені вони у свиней; у дорослих кнурів досягають в довжину 10-20 см, у ширину 5-8 см і в товщину 4-5 см. У собак і котів міхурцеві залози відсутні.

Передміхурова залоза розміщена над шийкою сечового міхура на початку сечостатевого каналу. Вона складається у коней з правої і лівої частини, що сполучені перешийком. У ВРХ і свиней тіло її лежить поперек шийки сечового міхура, а бічна частина оточує сечостатевий канал, розміщуючись в печеристому тілі. Особливо розвинена передміхурова залоза собак покриває шийку сечового міхура і початок сечостатевого каналу.

Цибулинні залози розміщуються попереду цибулини сечостатевого каналу, тобто поблизу сідничної дуги. Вони слабко розвинені у биків, більші у жеребців і дуже великі у кнурів. У собак цибулинні залози відсутні, а у котів досить незначні.

Топографія судин і нервів тазової порожнини. На бічних внутрішніх стінках тазової порожнини проходять великі артеріальні судини, пульсація яких добре відчувається при ректальному дослідженні. По передній поверхні попереково-повздовжніх м’язів направляється до отвору стегнового каналу велика зовнішня клубова артерія. Від її початку у самок відходить середня маткова артерія, яка збільшується в період вагітності.

Каудально від зовнішньої клубової артерії розміщена внутрішня клубова артерія та її гілки:

• затульна артерія – проходить до дна тазу по внутрішньому краю клубового м’яза, який обмежує вхід в тазову порожнину;

• внутрішня соромітна артерія – направлена каудо-вентрально спочатку по внутрішній, а потім по латеральній поверхні крижово-сідничної зв’язки; на рівні малої сідничної вирізки вона знову входить у тазову порожнину.

На верхній стінці тазу поблизу серединної площини легко пальпується пульсація латеральних крижових і хвостових артерій.

Лімфатичні вузли тазу. В тазі знаходиться чотири групи лімфатичних вузлів:

• перша – попереду від крил клубової кістки, на початку зовнішньої клубової артерії (медіальні клубові) і біля основи маклака (латеральні клубові);

• друга – в куті ділення аорти на обидві внутрішні клубові артерії і на внутрішній поверхні крижово-сідничної зв’язки (тазові і медіальний крижові вузли);

• третя – в брижі прямої кишки (лімфатичні вузли прямої кишки);

• четверта – на зовнішній поверхні крижово-сідничної зв’язки, за межами тазової порожнини (латеральні крижові, а на рівні малої сідничної вирізки – сідничні вузли).