Перев’язувальні матеріали та перев’язувальні засоби

Перев’язувальні матеріали та перев’язувальні засоби служать для виготовлення та накладання пов’язок з метою захисту від вторинної інфекції та інших зовнішніх шкідливих впливів, а також для зупинки кровотечі, висушування ран при хірургічних операціях та іммобілізації органів і тканин.

До перев’язувальних матеріалів та перев’язувальних засобів ставляться такі загальні вимоги. Вони повинні:

1. бути м’якими, але не сипкими;

2. володіти достатньо доброю гігроскопічністю;

3. володіти доброю капілярністю та змочуваністю;

4. мати нейтральну реакцію та бути нейтральними щодо організму;

5. мати певний процент вологості;

6. надійно стерилізуватися одним із способів стерилізації, суттєво не змінюючи своїх властивостей.

10.1.Відомості з технології виготовлення перев’язувальних засобів

Вихідною сировиною для виготовлення перев’язувальних матеріалів та перев’язувальних засобів є бавовна, деревина та синтетичні матеріали. З волокна бавовни виготовляють вату, марлю та марлеві бинти, з деревини – паперову та віскозну пряжу, з синтетичних матеріалів – спеціальні перев’язувальні засоби.

Бавовняне волокно – це майже чиста целюлоза. Залежно від довжини та міцності волокна, кольору та вмісту домішок його класифікують на 7 сортів: шість номерних та нульовий (відбірний). На очисних заводах здійснюється первинна очистка бавовни від насіння, насінних коробочок та інших механічних домішок, після чого очищена бавовна, спресована в кулі масою по 30 кг, направляється на ватні та прядильні фабрики. З прядильних фабрик пряжа надходить на ткацькі фабрики, де за допомогою ткацьких станків шляхом переплетення подовжніх ниток, які називаються основою, та поперечних, що називаються утоком, одержують текстильні тканини, наприклад, марля.

Бавовняне волокно покрите воском, тому не змочується водою і має до 93% вологості. Залежно вимогам до перев’язувальних засобів, які з нього виготовляються, бавовняне волокно заздалегідь піддається хімічній обробці розчинами лугів і кислот та хлорним вапном для видалення воску, води, відбілювання та досягнення нейтральної реакції.

Деревина – композит, що складається з целюлози, нецелюлозних вуглеводів та лігніну – аморфного сітчастого полімеру, який має надзвичайно складну та нерегулярну хімічну структуру.

10.2.Вата медична та способи визначення її якості

Медичну вату поділяють на гігроскопічну та компресну. Компресна вата кремового кольору, погано поглинає воду і застосовується для накладання зігріваючих компресів та шин.

Для перев’язок застосовується медична гігроскопічна вата, що виготовляється з кращих сортів бавовни або бавовни з домішками віскози та відповідно оброблена.

Відповідно до стандарту вату медичну гігроскопічну виготовляють трьох видів: 1) медичну очну з бавовни 1 сорту; 2) хірургічну вату з чистої бавовни не нижче 3 сорту або з віскозним волокном (до 30%); 3) гігієнічну побутову вату з бавовни 5 сорту.

Вату медичну гігроскопічну випускають стерильною і нестерильною. Показники якості медичної гігроскопічної вати визначаються ДСТ.

1.Визначення утримання коротких волокон (менше 5 мм) та бавовняного пилу. Від об’єднаної проби відбирають три наважки по 5 г кожна, зважені з похибкою не більше 0,01 г. Кожну наважку ділять на окремі шари і розділяють руками, затискаючи між великим та вказівним пальцями над чорним склом 5 разів підряд. Виділені на чорному склі короткі волокна довжиною 5 мм та бавовняний пил збирають в стаканчик і зважують з похибкою не більше 0,001 г.

Найменування показника	Норма для вати
	очної	хірургічної		гігієнічної
		бавовняної	бавовняно-віскозної
Засміченість, % не більше	0,1	0,3	0,3	0,7
Утримання сторонніх домішок	не допускається
Зольність, % не більше	0,2	0,3	0,3	0,4
Вологість, % не більше	8,0	8,0	9,2	8,0
Поглинальна властивість, г/г не менше	21,0	20,0	20,0	19,0
Капілярність, мм/хв., не менше	7,7	7,0	7,0	6,7
Реакція водної витяжки	нейтральна
Підфарбування	не допускається
Запах	не допускається

2.Визначення вологості. Для визначення вологості вати беруть три наважки масою по 5 г кожну, зважених з похибкою 0,0001 г, кладуть їх у зважені стаканчики і висушують в сушильній шафі при температурі 105^ОС. Перше зважування роблять через 1год. 30 хв. Стаканчики з ватою, попередньо закриті кришками, переносять в ексикатор і охолоджують їх до кімнатної температури. Охолоджені стаканчики зважують і знову кладуть в шафу на 30 хв., і далі повторюють цю процедуру стільки разів, доки не досягають постійної маси з похибкою не більше 0,004 г. Фактичну вологість у відсотках знаходять за формулою:

W_ф= (1-Z₁/Z₂)×100,

де Z₁ – маса вати до висушування;

Z₂ – маса вати після висушування.

За результат приймається середнє арифметичне результатів, отриманих для кожного стаканчика.

3.Визначення поглинальної здатності. Перед випробуванням визначають фактичну вологість вати відповідно до п.2. Після цього беруть три наважки випробуваної вати, рівномірно розкладають їх на дні лійок, закритих знизу корками та закріплених на штативах. Потім заливають зразки вати дистильованою водою. Через 10 хв. корки виймають і, після того як вода витече (2-3хв.), зразки вати перекидають пінцетом на іншу сторону, щоб дати можливість не зв’язаній з ватою воді скапати протягом 10 хв. Потім зразки переносять у заздалегідь висушені та зважені стаканчики, маса кожного з яких не повинна перевищувати 50 г, і після зважування знаходять масу поглиненої води кожним із зразків.

Поглинальну здатність К знаходять за формулою:

K = n×100/m(100-W_ф),

де n – маса поглиненої води, г;

m – маса зразка, г;

W_ф – фактична вологість вати, %.

За результат приймають середнє арифметичне результатів, отриманих для трьох зразків.

Як видно з наведеної формули, поглинальна здатність К вати вимірюється в г/г.

4.Визначення капілярності вати. Капілярність вати вимірюється швидкістю підняття розчину хромокислого калію у скляній трубці діаметром 7 мм, достатньо сильно набитій випробуваною ватою. Для цього від об’єднаної проби відбирають 10 зразків масою по 0,5 г кожний, витягають їх у стрічки та рівномірно набивають трубки від нульового поділу шкали, нанесеної в міліметрах на трубці до 85.

Трубки із зразками вати закріплюють на спеціальному штативі, який потім поміщають у ванну, котра заповнюється розчином хромокислого калію з таким розрахунком, щоб поверхня рідини знаходилась на нульовому поділі трубок. Початком випробування є момент часу перетину розчином нульового поділу. Висоту підняття розчину в трубках визначають через 10 хв. За висоту підняття приймають найвищу точку контуру змочування, визначену за шкалою.

За результат приймається середнє арифметичне h висот, визначених в кожній з 10 трубок. Капілярність (в мм/хв..) знаходимо, поділивши h на 10.

5.Визначення реакції водної витяжки. Від загальної проби відбирають зразок масою 10 г. Відібраний зразок кладуть у фарфорову чашку, заливають дистильованою водою (200-250 мл) і кип’ятять протягом 15 хв. Потім зразок віджимають, воду фільтрують, випарюють до об’єму 100 мл і охолоджують. Реакцію водної витяжки визначають червоним або синім лакмусовим або універсальним індикаторним папером. Реакція водної витяжки повинна бути нейтральною.