9.Розвиток та початок впровадження методів точних наук та емпіричних досліджень розвитку суспільства у XVIII ст.: ж.Кондорсе, й.-п.Зюссмільх, а.Сміт

Новий час – доба активного розвитку точних та природничих наук. Зростає і віра в можливість людини пояснити різні природні та суспільні явища через їх застосування. Застосування підходів цих наук у дослідження процесів, що відбуваються в суспільстві, пропонували Ж.Кондорсе та Й.-П.Зюссмільх.

Ж.Кондорсе (1743-1794), «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму» (1794): основою історичного прогресу є розум як духовний рівень суспільства певної епохи. Рівень знань, здібностей, притаманних історичній епосі. Не визнавав чільної ролі особистості в соціально-історичному процесі. Прихильник впровадження математичних методів в суспільних науках для аналізу суспільно-політичних процесів (голосування тощо).

Й.П.Зюссмільх (1707-1769). Німецький військовий священик та вчений-демограф. Розвивав статистичні методи дослідження суспільства. Фіксував співвідношення народжених немовлят чоловічої та жіночої статі, чоловіків та жінок шлюбного віку, статистику смертності (як з природних причин, так і через вбивства та самогубства).

А.Сміт (1723-1790). («Про природу та причини багатства народів»). Засновник класичної політекономії. Вважав, що в економічній сфері відбувається природна саморегуляція, а егоїстичні інтереси учасників ринку максимізують вигоди кожного з них. Відповідно до цього, держава не має втручатися в економічні процеси, а лиш стягувати податки та на рівні законів забезпечувати чесну конкуренцію, охороняти приватну власність та боротися із зловживаннями. Вважав, що вартість товару твориться працею виробника.

10.Поняття позитивізму та натуралізму. Загальна характеристика позитивістського підходу в соціології

Позитивізм – напрям філософії, згідно з яким позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового пізнання (природничо-науковий метод). Позитивне знання — це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях, експериментах та доказовості. Натуралізм — це погляд на світ, відповідно до якого природа виступає як єдиний універсальний принцип пояснення всього наявного на землі. З цієї точки зору, закони природи пояснюють функціонування суспільства, норм поведінки, моралі індивіда та суспільства загалом. Загальні риси позитивістсько-натуралістичного напрямку в соціології:

1. Онтологічний натуралізм: соціокультурні і природні явища якісно однорідні, пізнати закони розвитку суспільства можливо, пізнаючи закони природи.

2. Методологічний натуралізм: соціологічне знання має базуватися за моделлю фізичних наук.

3. Феноменалізм: перебільшення ролі досвіду і чуттєвих даних на противагу умоглядності соціальної філософії.

4. «Ціннісна нейтральність»: утримання соціолога від ціннісних суджень щодо досліджуваних явищ, процесів, результатів.

5. Інструментальний характер наукового знання та соціальна інженерія.

11.Соціологічне вчення о.Конта

Огюст Конт (1798-1857) – засновник позитивістського напрямку у філософії, вперше виокремив соціологію як окрему науку. Автор праць «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики». Метою суспільних наук, в тому числі і соціології, О.Конт вважав знаходження дієвих підходів до подоланя стану хаосу, анархії в суспільстві. Соціологія, за його вченням, - «соціальна фізика», що вивчає суспільство, закони існування яких подібні до законів існування біологічного організму. Завдання соціології – виокремлювати факти соціальної реальності, робити первинні емпіричні узагальнення на основі методів спостереження, експерименту та порівняння. Мета соціології – дослідження законів розвитку з метою передбачення та належної організації суспільного життя, подолання криз, через яке проходить суспільство. Структура соціології: соціальна статика (вивчення сталих рис поведінки, притаманних індивіду, родині, суспільству) та соціальна динаміка – взаємодія та зміна у поведінці, організації цих елементів («анатомія суспільства»). Рушій переходу від стадії до стадії – зростання та функціональне ускладнення суспільства. Стадії розвитку суспільства у його динаміці («Закон 3 стадій»):

• Теологічна: доба віри людства у потойбічні сили (фетиші та тотеми – багатобожжя – єдинобожжя). Явища суспільного життя – наслідок дії надприродних агентів. Перевага військової сили та завоювання.

• Метафізична: явища суспільного життя – наслідок дії умоглядних сутностей, які виводяться філософією («чеснота», «душа»). Перехід від теологічної до наукової, позитивної стадії. Відбуваються релігійна реформація, багатоманітність у християнстві та соціальні революції.

• Позитивна: явища суспільного життя виокремлюються та пояснюються на основі спостережень, науково доведених фактів. Зникають питання походження сусрільства та загальної мети його функціонування.