24.Символічний інтеракціонізм. Концепції Дж.Г.Міда та г.Блумера

Символічний інтеракціонізм – інтерпретативна течія в соціології, що пояснює соціальну реальність як символічну взаємодію між людьми (на основі мови, жестів тощо). Засновник – чиказький вчений Джордж Герберт Мід (1863-1931), автор праць «Філософія дій», «Розум, Я та суспільство». Соціальний процес – процес безперервних змін та розвитку суспільства. Зміст соціального процесу – взаємодії індивідів у групі та суспільстві. Соціальний світ, середовище соціальної діяльності, людська особистість – наслідки цієї взаємодії. Схема:

Суспільство

↑

Символічна взаємодія

↑

Індивіди

Взаємодія відбувається через жести та мову – за допомогою символів. Відбувається обмін діями, соціальними ролями, інформацією. Відбувається через це становлення індивіда, зумовлене соціальними функціями. Людина в концепції Міда є похідною від соціальної дії, повністю зумовленою суспільством. Її свобода полягає лиш у виборі нею соціальних ролей, які вона може виконувати.

Герберт Блумер (1900-1987), автор праці «Символічна взаємодія: перспективи і метод». Типи взаємодії: символічна (притаманна людині) та несимволічна (притаманна усьому живому, крім людини). Людина-діяч – основна соціологічна категорія, центральна постать взаємодії. В цьому його погляди на роль індивіда в суспільстві відрізняються від поглядів Міда. Суспільство – символічна взаємодія людей, груп та колективів. Включає різноманітні види взаємопов»язаної поведінки людей: кооперацію, конфлікт, взаємно байдуже ставлення, експлуатацію тощо. Є динамічним явищем. Колективна дія –осмислена взаємодія між 2 та більше людьми. Є процесом в русі і змінах. Розуміння Г.Блумером символічного інтеракціонізму:

• Дія людини по відношенню до речей відбувається на підставі смислів, які люди вкладають в речі.

• Сенс сам по собі речам не належить, він виникає через взаємодію людей, вписується в неї і є соціальним феноменом.

Уявлення Г.Блумера про суспільство та процеси в ньому:

Суспільство

↑

Індивід→ Символічна взаємодія ←Колектив

↑

Група

Завдання соціології за Блумером: дослідження інтерпретації людьми сенсу речей, інтерпретація ситуацій людської взаємодії, досілдження колективної дії.

25.Феноменологічна соціологія. А.Шюц

Феноменологічна соціологія – напрям соціології, що виник у 1960-х рр. та розглядає суспільство як явище, створене та постійно відтворюване у духовній взаємодії індивідів. Соціальний світ формується через взаємодію повсякденних життєсвітів індивідів як людей з власними переживаннями, цілями, ідеалами. Сформувалася під впливом М.Вебера, Дж.Г.Міда, Е.Гуссерля, У.Джеймса, М.Мерло-Понті. Ставить передовсім за мету розуміння вчинків індивідів. Основні принципи феноменологічного підходу:

• Соціальна реальність – існуючий до нас та творений нами інтерсуб»єктивний світ.

• Люди прилучаються до соціального світу шляхом власного досвіду та взаємодії з оточуючими людьми. Основна виховна роль належить родині та школі.

• Прилучення до соціального світу дозволяє ставити перед собою реальні цілі та досягати їх.

• Соціальна дія – продумана, осмислена, спланована поведінка людини у духовній взаємодії з іншими людьми.

А.Шюц (1899-1959), автор праці «Проблема соціальної реальності». Життєсвіт – внутрішній світ людини, включає ми- та вони-відносини. Соціальний світ є створеним людьми сенсом. Люди осмислювали світ, надавали сенсу соціальним явищам, аби визначитися у ньому. Соціальний світ – повсякденний світ, який переживається і тлумачиться діючими в ньому людьми як світ сенсів. Сенси (смисли) – типові уявлення людей про об»єкти цього світу. На основі сенсів людина формує свій шлях поведінки та очікування стосовно поведінки інших. Так формується система міжлюдських взаємодій.

Феноменологічний підхід А.Шюца:

Суспільство

↑

Інші → Духовна взаємодія ← Інші

↑

Індивід

26.Соціологічна концепція П.Сорокіна

П.Сорокін (1889-1968) – російсько-американський культуролог та соціолог, розробив поняття соціальної стратифікації та соціальної мобільності, що стали класичними в соціології. Праці: «Система соціології», «Соціальна та культурна динаміка», «Соціальна мобільність», «Людина. Цивілізація. Суспільство». Соціологія, за П.Сорокіним, включає соціальну аналітику (вчення про будову суспільства), соціальну механіку (вчення про соціальні процеси), соцільну генетику (дослідження еволюції суспільного життя). Суспільство – сукупність людей, що перебувають у реальному спілкуванні, взаємодіють в єдиному соціокультурному просторі. Елементи взаємодії – індивіди, акти, символи інтеракції – мова, писемність, музика, гроші. Суспільне життя – наслідок взаємодії 2 та більше індивідів. Суспільний процес (від моди, масового захоплення до соціальної революції) – складна комбінація різноманітних взаємодій. Погляд на суспільство П.Сорокіна:

Культура

↕ ↕ ↕

Суспільство Суспільство Суспільство

↕ ↕ ↕ ↕ ↕ ↕

Група Група Група Група Група Група

↕ ↕ ↕ ↕ ↕ ↕ ↕

Особа Особа Особа Особа Особа Особа Особа

Теорія соціокультурної динаміки: соціокультурна реальність охоплює всі види соціальної взаємодії, є багаторівневою. Найвищий рівень – соціокультурна суперсистема. Нижчий рівень – мова, етика, релігія, наука тощо. Історія – процес закономірних змін всередині соціокультурних систем, заміна однієї суперсистеми іншою. Супроводжуються докорінною трансформацією соціальних інститутів, норм, цінностей через кризи, революції, війни. Всі цивілізації переживають зародження, розквіт та руйнацію. Згодом відбудеться зближення різних традицій та культур, поєднання кращих їх елементів – конвергенція.