37. Анкетування. Побудова соціологічної анкети.

Одним з найпоширеніших видів опитування є анке­тування, яке передбачає самостійне заповнення анке­ти респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з міні­мальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми.

Анкета — тиражований документ, який містить певну сукуп­ність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.

Оскільки анкету респондент заповнює самостійно, особливо важливе значення мають структура запи­тань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації що до заповнення анкети, а також її графічне оформлен­ня. Починається вона вступною частиною, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення анкети, зосе­реджують увагу на способі її повернення після заповнення. її текст повинен створити у респондента наст­рій співробітництва. Вступну частину найчастіше роз­міщують на титульному аркуші.

Наступним структурним елементом анкети є кон­тактні запитання. їх мета — зацікавити респондента, полегшити йому входження у проблему. Тому вони по­винні бути простими за формулюванням, передбачати достатньо легкі відповіді на них.

Сутнісну інформацію містять основні запитання, зміст яких повністю визначається цілями і завдання­ми дослідження. Найкраще, якщо кожному окремому завданню відповідає певний блок запитань, а перехід до нового супроводжується поясненнями. Продовження на стр.491.

20. Система соціального контролю.

Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної систе­ми, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шля­хом нормативного (у тому числі й правового) регулювання.

Соціальний контроль охоплює контрольовану ді­яльність індивідів і контролюючу діяльність соціаль­них інститутів. Взаємодія індивіда і суспільства вияв­ляє внутрішню суперечність соціального контролю, ос­кільки людина не може набути своєї індивідуальності, соціальних якостей поза суспільством. Водночас осо­бистість не зможе набути, розвинути свою індиві­дуальність, сліпо, автоматично пристосовуючись до зразків культури.

Динамічна модель соціального контролю включає такі основні елементи: індивід, соціальна спільнота (група, клас, соціальна організація, суспільство), інди­відуальна дія, соціальна (групова) дія.

Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних ін­ститутів.

Культура кожного суспільства та спільноти має свої цінності. Поряд з ними існують загальнолюдські, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здат­ність їх до виживання у перехідні періоди.

12. Поняття «культури». Вплив культури на життєдіяльність особи та суспільства.

Культура (лат.догляд, освіта, розвиток) — структур­ний елемент соціальних відносин, сукупність наукового знан­ня, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і лю­дини, формування особистості.

Існує кілька методологічних підходів до соціологіч­ного аналізу культури.

Функціональний підхід. Розглядає основним еле­ментом культури цінності. На думку Т. Парсонса, культура — це відповідно організована, стабільна сис­тема цінностей. Різні культури мають багато спільно­го, тому їх природним розвитком є тільки еволюція. Однак, вважаючи вихідним положення про стабіль­ність культурних систем, цей підхід недостатньо ува­ги приділяє культурним змінам і відхиленням.

Конфліктний підхід. Аналізує культуру як дина­мічну, суперечливу систему, арену конфліктів, поро­джених соціальною нерівністю. Зокрема К. Маркс розглядає її як похідну економічних відносин. Со­ціальна нерівність призводить до того, що існуючі культурні системи не здатні задовольняти всіх членів суспільства. А це породжує соціальну напругу, рево­люційні катаклізми. Домінуюча культура є наслідком нав'язування панівною групою своїх норм, цінностей, закріплює відносини панування через орієнтацію со­ціальних інститутів на свої цінності. Однак, розкри­ваючи суперечності культури, джерела її розвитку, він надто акцентує на відмінностях культур, байду­жий до їх спільних рис.

Технологічний підхід. Розглядає культуру як технічно-цивілізаційне явище, продукт людської діяльно­сті, сукупність створених людством матеріальних та духовних цінностей.

Соціологія виокремлює такі структурні елементи культури:

1. Особистісна система усвідомлюваних знань, цін­ностей, норм і зразків, які регулюють поведінку та ді­яльність. Йдеться про моральну, естетичну, політич­ну, професійну, гуманітарну, науково-технічну куль­туру особистості, рівень якої визначається її соціалізованістю, зв'язком із культурною спадщиною, розвинутістю індивідуальних здібностей.

2. Локальна система знань, норм, цінностей, зраз­ків соціальної групи, спільноти територіальної, етніч­ної, мовної, політичної, економічної, психологічної та ін). Ця культура, розвиваючись у часі, проходить етапи зародження, розквіту та занепаду. Виникає в конкретному оточенні, має власну систему цінностей, особливий культурний клімат і може розглядатися як субкультура.

3. Соціальна система знань, норм, цінностей, зраз­ків, формально прийнятих, функціонально корисних, які закріпилися у суспільній практиці та регулюють форми діяльності. Культура в такому разі представле­на матеріальними предметами, в яких втілений досвід людства, а також духовними цінностями суспільства.